Постанова № 42201270, 22.12.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 р. Справа № 804/19522/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач на підставі Конституції України та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернувся до Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська із заявою про приватизацію квартири, в якій він проживає, проте відповідач безпідставно відмовив у приватизації квартири. При цьому заява у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідачем не розглядалась.

Представник позивача у судове засідання не прибув, надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань не надав, у зв'язку з чим судом було ухвалено проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

Згідно статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_3 проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Вселення позивача у дану квартиру відбулось на підставі ордеру №207 від 23.06.1991 року.

14 листопада 2014 року позивач звернувся із заявою №2825 до Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська щодо приватизації квартири, в якій він прописаний та мешкає.

18.11.2014 року відповідачем надано відповідь №3464, в якій зазначено, що військове містечко, в якому мешкає позивач, включено до числа закритих, які не підпадають під приватизацію житлового фонду, у зв'язку з чим питання про передачу в приватну власність указаної позивачем квартири не розглядається.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року №2482-XXII (надалі - Закон України від 19.06.1992 року №2482-XXII) до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно пункту 2 статті 2 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Статтею 3 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII передбачено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

В силу положень пункту 5 статті 5 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

З листа-відповіді Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська від 18.11.2014 року №3464 вбачається, що відповідач зазначає про закритість військового містечка, в якому мешкає позивач, що не підпадає під приватизацію житлового фонду.

Згідно пункту 1.2 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних сил України, затвердженого Наказом Міністра оборони Украйни №215 від 21.04.2011 року, та Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 року №448 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за №1590/24122, військове містечко - це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом з казарменим фондом, житловим фондом, об'єктами соціально-культурного призначення, комунальними спорудами та інженерними мережами, які використовуються для його обслуговування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони; територія військового містечка - частина земельної ділянки з установленими межами, на якій розміщуються фонди військового містечка, що використовується для розквартирування військових частин та розміщення військовослужбовців і працівників ЗС України.

При цьому у вказаних нормативно-правових актів відсутнє поняття закрите військове містечко та коло осіб, які мають право затверджувати перелік закритих військових містечок.

Наказом Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» затверджено Перелік військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади с. Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

Водночас начальником Генерального штабу Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-полковником Замана В.М. 19.08.2013 року був затверджений перелік закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд. В даний перелік ввійшло, зокрема, смт. Черкаське. Також, у примітках до цього переліку вказано, що житловий фонд зазначених військових містечок не підлягає передачі органам місцевого самоврядування та приватизації.

Згідно листа квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України №303/22/1/850 від 05.09.2013 року військове містечко смт. Черкаське залишено в Переліку закритих військових містечок, які мають у своєму складі житловий фонд.

Суд зазначає, що викладені положення суперечать Наказу Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад», а тому Наказ Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року, як нормативний акт, що має вищу юридичну силу, є належним доказом відкритості військового містечка.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, а тому житловий фонд у військовому містечку підпадає під дію Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII.

Згідно приписів статті 8 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Наказом Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року «Про безоплатну передачу військового майна в комунальну власність територіальних громад» зобов'язано Головне КЕУ Збройних сил України організувати безоплатне вилучення з балансу Гвардійської КЕЧ району військового майна та його безоплатну передачу в комунальну власність територіальних громад згідно з Переліком військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади селища Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області (додаток 1 до наказу), Переліком військового майна, що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади селища Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області (додаток 1 до наказу), Переліком військового майна, що безоплатно передається в спільну власність Новомосковської районної ради Дніпропетровської області (додаток 3 до наказу).

Так, згідно Додатку до Наказу Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року затверджено Перелік військового майна (військове містечко №4, №1), що безоплатно передається в комунальну власність територіальної громади с.Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.

Суд звертає увагу, що Накази Міністерства оборони України, прийняті в межах його повноважень, обов'язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.

З огляду на викладене, Наказ Міністра оборони України №569 від 15.09.2011 року є обов'язковим для виконання КЕВ м.Дніпропетровська.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем на звернення позивача було надано лист від 18.11.2014 року №3464, який не містить рішення у розумінні статті 8 Закону України від 19.06.1992 року №2482-XXII, а саме: у ньому не зазначено ні про прийняття рішення про приватизацію квартири, ні про відмову у приватизації квартири, у зв'язку з чим суд приходить про допущення бездіяльності Начальником квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_3 від 14 листопада 2014 року №2825 про передачу у приватну власність квартири.

Оскільки такою бездіяльністю було порушено права та інтереси позивача, то відновити їх можливо лише шляхом зобов'язання Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська розглянути та прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_3 про передачу в приватну власність квартири.

При цьому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача вжити заходів щодо приватизації квартири, з огляду на те, що вказане питання має розглядати орган приватизації при прийнятті рішення за заявою позивача, яким у спірних правовідносинах є Квартирно-експлуатаційний відділ м.Дніпропетровська. Таким чином, позовні вимоги передбачають втручання в діяльність суб'єкта владних повноважень, який уповноважений приймати відповідні рішення, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська, яка виразилась в не розгляді по суті заяви ОСОБА_3 від 14 листопада 2014 року №2825 про передачу у приватну власність квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Зобов'язати Начальника квартирно-експлуатаційного відділу міністерства оборони України м.Дніпропетровська розглянути та прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_3 про передачу у приватну власність квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 48,72 грн. (сорок вісім гривень сімдесят дві копійки).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Степаненко