Ухвала суду № 42200926, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/34429/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

у справі № 2а-1870/4475/11

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби,

Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, позовні вимоги Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (далі - ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Суми Сумської області ДПС; відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Сумській області (далі - ГУДК України в Сумській області; відповідач-2) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001502306/47081 від 14 червня 2011 року та № 0001492306/47078 від 14 червня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 525 142,40 грн. та витрати із сплати судового збору в розмірі 1 703,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у січні 2011 року, за результатами якої складено акт № 3720/23-620/30991664 від 31 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001502306/47081 від 14 червня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2011 року на 525 142,40 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0001492306/47078 від 14 червня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий 2011 року в розмірі 525 142,40 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.14 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 525 142,40 грн. як такої, що сформована за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «СОТ ПЛЮС», які не мали реального характеру.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, виробничих активів, трудових ресурсів, а також здійснення ТОВ «СОТ ПЛЮС» господарських операцій переважно з підприємствами, які використовуються для штучного збільшення валових витрат підприємствами-вигодонабувачами та формування незаконного податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, відповідач-1 наголошував на неотриманні результатів зустрічної звірки ТОВ «СОТ ПЛЮС» щодо проведення господарських операцій з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, виконання операцій з придбання позивачем феросплавів (ферохрому, феромарганцю, феросиліцію, феромолібдену тощо) у ТОВ «СОТ ПЛЮС» в охоплений перевіркою період засвідчується належним чином складеними податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними.

При цьому судовими інстанціями з'ясовано, що отриманий від контрагента товар підприємством використано у власній господарській діяльності, зокрема, для виготовлення сталей різних марок (хімічного складу), обважнених та ведучих бурильних труб, блюмів, поковок, прутків тощо.

А відтак, враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо реального характеру спірних поставок, що, в свою чергу, контролюючим органом не спростовано, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів про відсутність у відповідача в розглядуваному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету постачальником, яку можливо встановити лише після отримання результатів його зустрічної перевірки (звірки), колегія суддів відхиляє, позаяк положення ПК України не встановлюють залежність виплати бюджетного відшкодування від сплати податку на додану вартість контрагентом платника податку та не дають права податковому органу не подавати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, з підстави незавершення перевірки постачальника платника, який був продавцем товарів (послуг), на вартість яких нарахований і сплачений податок, що підлягає відшкодуванню.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.