Ухвала суду № 42200923, 09.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2014 р. м. Київ К/800/13106/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року

у справі № 0870/5378/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - Мелітопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними дії Мелітопольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області щодо зменшення ФОП ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання в розмірі 72 327,00 грн. та суми податкового кредиту в розмірі 72 327,00 грн. на підставі акту перевірки № 433/172/НОМЕР_1 від 28 березня 2012 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_3 32,19 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Мелітопольська ОДПІ ГУ Міндоходів у Запорізькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за лютий 2011 року, березень 2011 року та липень 2011 року, за результатами якої складено акт № 433/172/НОМЕР_1 від 28 березня 2012 року.

В указаному акті перевірки контролюючим органом викладено думку про недотримання позивачем вимог частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочинів з придбання та продажу товарів (послуг), які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення статей 185, 187, 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), в результаті чого підприємцем завищено за охоплені перевіркою періоди податкові зобов'язання на суму в розмірі 72 327,00 грн. та податковий кредит на суму в розмірі 72 327,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, судові інстанції виходили з того, що правомірність формування позивачем даних податкового обліку за лютий 2011 року, березень 2011 року та липень 2011 року підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, що, відповідно, нівелює викладені в акті перевірки висновки та обумовлює необхідність задоволення заявлених позовних вимог.

Проте, судами не враховано, що за змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З урахуванням наведеного, можна дійти висновку про те, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 86.1 статті 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Складений за результатами проведеної перевірки акт є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватись контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платнику податків грошових зобов'язань. Акт перевірки складається посадовими особами контролюючого органу, позаяк це є їх службовою діяльністю на виконання посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни, та не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

При цьому висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої зауваження до відповідного акту, які можуть в подальшому бути враховані податковим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки.

Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків, що зумовлює відсутність порушень у реалізації охоронюваних законом інтересів особи, оскільки в такому разі правомірне притягнення особи до набуття певних благ не обмежується.

З огляду на викладене, дії контролюючого органу щодо включення до акту певних висновків, в тому числі щодо визнання укладених з постачальниками та покупцями правочинів нікчемними або встановлення відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість, не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника, що, в свою чергу, виключає підстави для задоволення таких позовних вимог.

В той же час, слід враховувати, що висновки податкової перевірки можуть бути відображені контролюючим органом у даних обліку платника податків (картках особового рахунку, інформаційних базах співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань тощо).

Так, згідно з пунктом 2.21 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в автоматизованій системі «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з податку на додану вартість за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Відтак до інформаційних баз даних податкових органів мають включатись або дані, задекларовані платником (самостійно узгоджені), або показники, визначені контролюючим органом, але які пройшли відповідну процедуру узгодження в адміністративному чи судовому порядку.

Отже, будь-які зміни до облікових даних платника, а також до інформаційних баз, мають визнаватись протиправними, якщо відповідні дані не співпадають із узгодженими сумами (або іншими показниками) податкового обліку.

Водночас задоволення конкретних позовних вимог платника податків має вирішуватись, виходячи з наявності спірних правовідносин, тобто достеменного з'ясування внесення органом державної податкової служби відповідних змін до даних податкового обліку позивача.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що частина 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України надає право суду прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав позивача, а зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі в судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 липня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.