Ухвала суду № 42200909, 16.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2014 року м. Київ К/9991/31032/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року

у справі № 2а-0870/1955/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Літо»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Літо» (далі - ТОВ «Літо»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС; відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000172302/0/4832 від 29 березня 2011 року, а також зобов'язати ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС протягом п'яти робочих днів після отримання судового рішення в даній справі, що набрало законної сили, подати органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетного відшкодування, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає поверненню з бюджету на користь позивача.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано оскаржуваний акт індивідуальної дії. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Літо» судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Літо» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2009 року, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з січня 2009 року по вересень 2010 року, за результатами якої складено акт № 97/23-252/13607028 від 28 березня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000172302/0/4832 від 29 березня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у загальному розмірі 780 039,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, несплачених до бюджету контрагентами в ланцюгах постачання.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач вказував, зокрема, на наявність у ланцюгах постачання підприємств, які не перебувають за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, не виконують своїх податкових зобов'язань, не надають документів для проведення перевірок або відповіді на запити щодо проведення зустрічних перевірок яких не отримано.

Скасовуючи оскаржуваний акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем в охоплені перевіркою періоди товарів (дизельного палива, бензину, автозапчастин, автомобільних шин) у безпосередніх постачальників засвідчується належним чином складеними первинними, розрахунковими та платіжними документами, актами про результати позапланових невиїзних перевірок ТОВ «Літо», а податковим органом, в свою чергу, будь-яких належних доказів на підтвердження фіктивного (безтоварного) характеру проведених поставок не подано.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, який в подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, в тому числі тими, які не були безпосередніми постачальниками товарів (послуг).

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум податку його платнику стосується саме цього платника та сплати ним податку в ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

А відтак, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.