Рішення № 421954, 27.11.2006, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року листопада місяця 27 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Яковенко Л.Г.

судців Синельщікової О.В. Куриленка О.C. при секретарі Бахтагарєєвій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необгрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Вважає, що висновки суду про те, що зобов'язання не може виникати при виконанні судового рішення необгрунтовані, оскільки згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникає з підстав, вказаних в статті 11 Цивільного кодексу України, а відповідно до частини 5 цієї норми цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Тобто з моменту ухвалення рішення про стягнення з відповідачки суми боргу, виникає зобов'язання. Посилання суду на те, що не з своєї вини відповідачка до цього часу не повернула суму боргу суперечать вимогам частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що рішенням Ялтинського міського суду від 10 квітня 2002 року з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто суму боргу у розмірі 18338 грн.,

Справа № 22-Ц-6565/2006 р. Головуючий у першій

інстанції Земляна Г.В.

Доповідач Синельщікова О.В.

на примусове виконання якого видано виконавчий лист №2-851/02 р. (а.с.5). За повідомленням Державної виконавчої служби в місті Ялта рішення суду не виконано, виконавчого листа повернуто стягувачеві у зв'язку з відсутністю майна у боржниці (а.с.6).

Виконавчий лист знаходився у виконавчій служби до 4 грудня 2003 року, тому слід вважати, що відповідно до частини 3 статті 22 Закону України „Про виконавче провадження" строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не сплинув, і зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 є невиконаним.

Колегія судців вважає, що з моменту стягнення суми рішенням суду, а саме з 10 квітня 2002 року у відповідачки ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 виникло грошове зобов'язання на суму 18338 грн, на яке розповсюджувалися положення статті 214 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, який діяв під час виникнення спірних правовідносин, та статті 625 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року, який діє на час вирішення спору в суді. Ці норми за своїм змістом є однаковими.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми боржниця повинна сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, яка складає за період з травня 2002 року до лютого 2006 року (період, визначений в позовній заяві ОСОБА_1) суму, яка розраховується наступним чином: 18338 грн. х 99,7 х 98,2 х 98,5 х 99,8 х 100,2 х 100,7 х 100,7 х 101,4 х 101,5 х 101,1 х 101,1 х 100,7 х 100,0 х 100,1 х 99,9 х 98,3 х 100,6 х 101,3 х 101,9 х 101,5 х 101,4 х 100,4 х 100,4 х 100,7 х 100,7 х 100,7 х 100,0 х 99,9 х 101,3 х 102,2 х 101,6 х 102,4 х 101,7 х 101,0 х 101,6 х 100,7 х 100,6 х 100,6 х 100,3 х 100,0 х 100,4 х 100,9 х 101,2 х 100,9 х 101,2/100 = 24685,47грн. (сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції) - 18338 грн. (сума боргу, стягнута рішенням суду) = 6347,47 грн. (сума, що підлягає стягненню).

Три проценти річних від суми грошового зобов'язання 18338 грн. складає 550,14 грн. і за 4 роки прострочення виконання з 10 квітня 2002 року до 10 квітня 2006 року складатиме 2200,56 грн.

Вказані суми підлягають стягненню на користь позивача.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України необхідно розподілити судові витрати та стягнути з відповідачки на користь держави суму судового збору, а також витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи в апеляційному суді.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин справи, і ухвалити нове рішення по суті вимог на підставі статті 309 Цивільного процесуального кодексу України.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 червня 2006 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму збитків з урахуванням індексу інфляції - 6347, 47 грн., З % річних - 2200, 56 грн., а всього 8547, 97 грн. (вісім тисяч п'ятсот сорок сім грн. 97 к.), а також судовий збір на користь держави 85,48 грн. і витрати на інформаційне-технічне забезпечення в розмірі 30 грн. на розрахунковий реєстраційний рахунок №37313011000322 в УДК АРК, МФО 824026, ОКПО 05383075, отримувач - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.