Рішення № 42194410, 14.11.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 листопада 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - Кожух О.А..

суддів - Леска В.В., Чужі Ю.Г.

при секретарі - Марчишак Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору недійсним,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, остаточно просила суд визнати недійсним іпотечний договір №213/23-2007, разом із змінами та доповненнями, укладений 03.08.2007 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 та відповідно до п.4 ч.1 ст.17 ЗУ „Про іпотеку" визнати цю іпотеку припиненою. Посилається на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.03.2014 та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2014, що вступили в законну силу, якими її визнано співвласницею квартири АДРЕСА_1. Дана квартира є предметом іпотеки за оспорюваним договором, що порушує її майнові права, створює перешкоди у праві розпорядження, володіння та користування своєю власністю.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання у визначений час не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Зважаючи на те, що позиція апелянта апеляційному суд відома, оскільки викладена в апеляційній скарзі, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ст. 197, ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно іпотечного договору №213/213-2007 від 03.08.2007, укладеного між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2, предметом іпотечного договору є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 62,70 кв.м. та земельна ділянка площею 0,0237 га, розташована за тією ж адресою (а.с.9-13)

Договір укладено для забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з договору про іпотечний кредит №35/22-07 від 03.08.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_3, за умовами якого боржник зобов'язаний в порядку, передбаченому договором про іпотечний кредит, повернути банку до 02.08.2007 року кредит у розмірі 70 000 дол. США.

Згідно п.1.3 Договору квартира, як предмет іпотеки, належить майновому поручителю - ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим 17.07.2003 Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером 3-2653, зареєстрованого 15.08.2003 року КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода».

Цей договір дарування був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24.03.2014 по справі №308/553/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 - визнано право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири по АДРЕСА_1 на день укладення договору купівлі-продажу, а саме 17.06.2003 року (а.с.5-6)

Згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2014 по справі №308/5394/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_2 - визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 17.07.2003 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №3-2653 (а.с.7-8).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, і зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу україни, іншим актам цивільного тзаконодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено підстави визнання правочину недійсним. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, застосувавши вимоги ст. 61 ЦПК України, враховуючи обставини, встановлені судовими рішеннями в цивільних справах, що набрали законної сили, виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 не мала права власності на квартиру, а отже не мала повноважень передавати квартиру в іпотеку.

ОСОБА_1 є співвласником майна - предмета іпотеки за оспорюваним Іпотечним договором - квартири АДРЕСА_1 - яке незаконно вибуло з її власності. Договір дарування цієї квартири, укладений 17.07.2003 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідно до якого власником квартири була ОСОБА_2, є недійсним з моменту його вчинення. Право власності є непорушним і всі дії відносно цього майна, вчинені проти волі власника, порушують право власності ОСОБА_1 Остання не повинна нести відповідальність своїм майном за зобов'язаннями іншої особи, які виникли після того, як квартира незаконно вибула з її власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки оспорюваний Іпотечний договір, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 відносно квартири АДРЕСА_1, загальною площею 62,70 кв.м. порушує право власності ОСОБА_1 на цю квартиру, ОСОБА_1 не є іпотекодавцем в розумінні Закону України «Про іпотеку», тому такий договір, в силу положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, є недійсним.

Даних про те, що до зазначеного Іпотечного договору вносились якісь зміни і доповнення, матеріали справи не містять.

В той же час, за Іпотечним договором № 213/23-2007 від 03.08.2007 в іпотеку передано також і земельну ділянку. Як зазначено в Іпотечному договорі, земельна ділянка належить ОСОБА_2 згідно Держаного акту на право власності на землю серії ЗК № 006886. Будь яких даних, які спростовують цей факт, позивачем не надано. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Оскільки земельну ділянку було передано ОСОБА_2 в іпотеку правомірно, підстав визнавати недійним оспорюваний Іпотечний договір в цілому - немає.

Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання недійним Іпотечного договору в цілому з неправильним застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, судова колегії вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити з підстав, передбачених п.п.3,4 ст. 309 ЦПК України, задовольнивши позов ОСОБА_1 частково - визнати недійним Іпотечний договір лише в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1 Оскільки, відповідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку», у разі визнання іпотечного договору недійсним іпотека припиняється, також слід задовольнити частково і позов щодо визнання припиненою іпотеки.

Керуючись ст. ст. 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.п.3,4 ст. 309, 313, п.1 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"- задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2014 року - змінити.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Іпотечний договір №213/23-2007, укладений 03.08.2007 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (код 35326253, Київська обл.. м. Бровари, Бульвар Незалежності,14) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) - визнати недійсним в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1.

Іпотеку квартири АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору №213/23-2007, укладеного 03.08.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (код 35326253, Київська обл., м. Бровари, бульвар Незалежності, буд. 14) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) - визнати припиненою.

В решті позову - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня на брання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді