Постанова № 42178857, 29.12.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2014 р.Справа № 923/1278/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В. Лашина

Суддів: О.Л. Воронюка

М.А. Мирошниченка

При секретарі Р.О. Кияшко

Учасники провадження у справі про банкрутство в судове засідання не з'явились, про час і місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуліквідатора фермерського господарства "АШУР" арбітражного керуючого Циркунової О.О.

на ухвалу господарського суду Херсонської області

від 02.12.2014р.

по справі №923/1278/13

за заявою: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

до боржника: фермерського господарства "АШУР",

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 18.09.2013 р. прийнята до розгляду заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про порушення провадження у справі про банкрутство фермерського господарства "Ашур" (в подальшому за текстом - ФГ "Ашур") у зв'язку з неспроможністю боржника погасити безспірну заборгованість в сумі 566 915,72 грн.

15 жовтня 2013 року господарським судом Херсонської області ухвалено порушити провадження у справі про банкрутство ФГ "Ашур" на загальних підставах, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство); визнані кредиторські вимоги ініціюючого кредитора; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Циркунову О.О. (свідоцтво НОМЕР_1 від 01.04.2013 р.).

Постановою господарського суду Херсонської області від 04.02.2014 р. ФГ "АШУР" визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Циркунову О.О., яку зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру банкрута і забезпечити виконання вимог, передбачених ст.ст. 41-48, 93 Закону про банкрутство.

25 вересня 2014 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Циркунова О.О. звернулась до суду із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна боржника, укладеного протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство, на підставі ч. 1 ст.20 Закону про банкрутство, а також про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.

Свої вимоги арбітражний керуючий Циркунова О.О. обґрунтувала тим, що в підозрілий період, з метою ухилення від відповідальності перед кредитором (кредиторами) та відчуваючи загрозу накладання арешту й подальшого примусового стягнення майна, що належало банкруту, а саме комплексу вівцеферми, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, між ФГ "Ашур" та засновниками цього господарства 02.03.2013 року було укладено договір його купівлі-продажу.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 02 грудня 2014 року (суддя Пінтеліна Т.Г.) у задоволенні заяви ліквідатора ФГ "Ашур" арбітражного керуючого Циркунової О.О. було відмовлено

Не погоджуючись з цією ухвалою, ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Циркунова О.О. в апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про визнання недійсним правочину купівлі-продажу майна боржника, вчиненого протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник зазначає про те, що ФГ "Ашур" вчинило сумнівний правочин в межах року перед порушенням справи про банкрутство, при цьому вказуючи те, що ціна продажу не мала для банкрута суттєвого значення, оскільки метою було не погашення кредиторської заборгованості, а саме ухилення від сплати зобов'язання перед кредиторами, на що також вказує й відсутність господарської діяльності господарства та вихід осіб, які є сторонами оспорюваного договору, із числа засновників ФГ "Ашур". Ліквідатор стверджує те, що оспорюваний договір є удаваним, тобто укладеним з метою виведення активів господарства з-під загрози їх реалізації при ліквідаційній процедурі банкрутства ФГ "Ашур".

Учасники провадження у справі про банкрутство в судове засідання не з'явились, про час і місце його проведення повідомлені належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомили і таким чином не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Статтею 41 спеціального Закону визначені повноваження ліквідатора у справі про банкрутство, зокрема, ліквідатор з дня свого призначення подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) банкрута.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У пункті 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013 викладена правова позиція, згідно з якою під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог. При цьому роз'яснено, що право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Приписами статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2013 року господарським судом Херсонської області порушено провадження у справі № 913/160/13-г за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, який за даною справою є ініціюючим кредитором, про стягнення з ФГ "Ашур" заборгованості та 3% річних на загальну суму 555 799,73 грн.

Рішенням господарського суду від 28.03.2013 року позовні вимоги задоволені й з ФГ "Ашур" на користь кредитора стягнуто 549 926,58 грн. боргу, 5873,15 грн. 3% річних, 11 115,99 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору, а всього: 566 915,72 грн.

Одночасно з цим, 26 лютого 2013 року загальними зборами засновників ФГ "Ашур" було прийнято рішення про продаж комплексу вівцеферми його засновникам: гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за балансовою вартістю в сумі 66850 грн. по 1/6 частки від загальної вартості.

02 березня 2013 року, приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області зареєстровано в реєстрі № 174 договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ФГ "Ашур" та гр. ОСОБА_4, гр. ОСОБА_4, гр.. ОСОБА_5, гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

За цим договором ФГ "Ашур" передав у спільну часткову власність зазначених осіб комплекс вівцеферми, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, обумовлена договором вартість об'єкта продажу в сумі 66850 грн. визначена як вже сплачена до його підписання. Даний комплекс знаходиться на орендованій банкрутом земельній ділянці площею 11,7556 га, яка належить Кучерявоволодимирівській сільській раді та була надана в оренду терміном на три роки згідно договору оренди від 15.05.2012 р., кадастровий номер земельної ділянки 6525482000.05.012.0001.

Виносячи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволені заяви ліквідатора банкрута про визнання недійсним правочину, укладеного в підозрілий період, місцевий господарський суд виходив з того, що арбітражним керуючим Циркуновою О.О. не було доведено належними та допустимими доказами наявність специфічних ознак недійсності оспорюваної угоди від 02.03.2013 р., передбачених ст. 20 Закону про банкрутство та загальних підстав недійсності правочину, встановлених ст.ст. 203, 205, 207-211, 215, 218, 220, 223, 227, 228, 234, 235 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції, зроблених при повному з'ясуванні обставин справи на підставі наданих учасниками спору документів у підтвердження своїх вимог та заперечень, із наданням встановленим обставинам правильної юридичної оцінки із застосуванням належних норм матеріального права.

Посилання ліквідатора банкрута на вчинення ФГ "Ашур" удаваного правочину, судова колегія вважає необґрунтованими.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що презумпція правомірності правочину може бути спростована нормою закону, яка містить відповідну заборону, а у випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається саме на заявника.

Так, згідно із ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як зазначено у пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Виходячи з наведеного, предметом доказування у подібному спорі є доведення, що саме при укладенні оспорюваного правочину його сторони мали на меті укласти інший договір або мали на увазі настання інших правових наслідків.

Оспорюваний договір купівлі-продажу від 02.03.2013 р. укладено в письмовій формі уповноваженими особами при їх вільному волевиявленні, з додержанням усіх істотних умов, які не суперечать чинному законодавству, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ним були обумовлені; посвідчений нотаріально та пройшов державну реєстрацію. Факт сплати обумовлених у договорі коштів та отримання їх ФГ "Ашур" не заперечувалося при розгляді справи та підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру /а.с. 87-88, т.2/.

У відповідності до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших субєктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Враховуючи згадані приписи законодавства, вчинений сторонами оспорюваний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором купівлі-продажу від 02 березня 2013 року, а тому відсутні підстави для визнання його удаваним.

Не може погодитися судова колегія й з твердженнями арбітражного керуючого щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним згідно із ст. 20 Закону про банкрутство.

Чинне законодавство не передбачає обов'язкове визнання незаконним продаж майна юридичної особи її засновникам. При цьому, як вже зазначалося вище, статтею 20 Закону про банкрутство унормовані спеціальні наслідки дій, вчинених у підозрілий період, перелік яких є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, й саме з якими пов'язується наявність достатніх правових підстав для визнання правочину недійсним.

Змагальність є елементом поняття справедливого судового розгляду, сформульованого Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до приписів ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З наведених приписів процесуального законодавства вбачається, що судове рішення повинно засновуватися на досліджених у судовому засіданні матеріалів й має базуватися на оцінці обставин справи в їх сукупності на підставі наданих саме сторонами доказів. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, як правильно зазначено судом першої інстанції, ліквідатором ФГ "Ашур" не надані докази у підтвердження існування підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство; не було доведено їх наявність на основі досліджених документів фінансово-господарської діяльності, не проведена експертиза щодо визначення дійсної вартості об'єкта купівлі-продажу та інших матеріалів, які б могли надати можливість встановити, що саме через укладання оспорюваного договору до порушення справи про банкрутство ФГ "Ашур" взяло на себе зобов'язання, в результаті чого це господарство стало неплатоспроможним.

До того ж, частиною першою статті 320 ЦК України визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із Статутом ФГ "Ашур" основною метою діяльності господарства є діяльність, спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції з використанням земельної ділянки, наданої для цих цілей, а також переробка, транспортування і реалізації виробленої сільськогосподарської продукції.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців /а.с.23-25, т.1/ видно, що основними видами діяльності визначені вирощування зернових культур, а також розведення рогатої худоби та змішане сільське господарство.

З матеріалів справи вбачається, що після продажу спірного комплексу вівцеферми, що належав на праві власності ФГ "Ашур", отримані кошти цим господарством направлені на забезпечення власної господарської діяльності, а саме для придбання ячміню для посіву на орендованій земельній ділянці площею 100 га. Однак у зв'язку із несприятливими погодними умовами збирання врожаю виявилося недоцільним, про що свідчить акт обстеження посівів ярового ячміню ФГ "Ашур" від 03.06.2013 р., затверджений начальником АПР Чаплинської РДА.

Саме після цих обставин 16 вересня 2013 року на підставі протоколу № 7 загальних зборів засновників усі громадяни - сторони оспорюваного договору, а також інші особи вийшли із членства у ФГ "Ашур", що спростовує доводи скаржника про нездійснення господарської діяльності та вихід засновників із ФГ "Ашур" у зв'язку із вибуттям спірного нерухомого майна.

Відтак, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину через недоведеність ліквідатором обставин, на які арбітражний керуючий Циркунова О.О. посилалася в обґрунтування своїх вимог, цілком обґрунтовані та засновані на наданих сторонами спору матеріалів справи.

За таких обставин, оскаржувана ухвала господарського суду Херсонської області відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ліквідатора фермерського господарства "Ашур" арбітражного керуючого Циркунової О.О. залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 р. по справі № 923/1278/13 - без змін.

Повний текст складено 30.12.14р.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя М.А. Мирошниченко