Постанова № 42175079, 25.12.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2014 року 810/2442/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Завод порошкової металургії»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Завод порошкової металургії» з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про:

визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню позивачу заборгованості перед бюджетом у розмірі 788211,39 грн.;

зобов'язання відповідача виконати дії по обліку надходження сум від Державного підприємства «Завод порошкової металургії» згідно розстрочки, наданої постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070;

зобов'язання відповідача упорядкувати облік розстрочених сум заборгованості в особистих картках обліку земельного податку та податку на прибуток платника податку Державного підприємства «Завод порошкової металургії».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070 ДП «Завод порошкової металургії» надано розстрочку зі сплати податкового боргу з податку на прибуток та з земельного податку на загальну суму 5494541,63 грн. зі сплатою щомісячно по 152626,15 грн. Позивач стверджує, що станом на час звернення до суду з даним позовом підприємство у повному обсязі виконує умови наданого розстрочення та сплачує поточні платежі вчасно. При цьому, на думку позивача, податковий орган протиправно вимагає від підприємства сплатити вказану у листі ДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250 заборгованість у розмірі 788211,39 грн. Зазначив, що у підприємства відсутня будь-яка заборгованість перед бюджетом, а відтак, вважав протиправною вимогу відповідача сплатити зазначений борг.

Відповідач проти позову заперечував. Пояснив суду, що починаючи з лютого 2013 року позивач перестав вчасно сплачувати розстрочений у відповідності до вищезазначеної постанови Київського окружного адміністративного суду податковий борг, а тому станом на квітень 2013 року підприємство вже мало заборгованість зі сплати зазначеної розстрочки. Крім того, до суми заборгованості, зазначеної у листі ДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250, входить також інша заборгованість позивача перед бюджетом, а саме: нараховане податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2013 № 0008261501 грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 191704,99 грн.; самостійно визначені позивачем зобов'язання зі сплати земельного податку на суму 159203,84 грн.; пеня. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070 адміністративний позов Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС задоволено: надано Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області ДПС дозвіл на погашення суми податкового боргу Державного підприємства «Завод порошкової металургії» у розмірі 5494541,63 грн. з його рахунків у банківських установах; розстрочено виконання рішення строком на три роки зі сплатою Державним підприємством «Завод порошкової металургії» суми заборгованості у розмірі 5494541,63 грн. щомісячно протягом лютого 2013 року - грудня 2015 року рівними частинами по 152 626,15 грн. та у січні 2015 року - 152626,38 грн.

У грудні 2013 року листом від 24.12.2013 № 6137/10-110 податковий орган повідомив позивача про наявність у останнього заборгованості перед бюджетом у розмірі 344849,74 грн.

У січні 2014 року податковий орган надіслав позивачу аналогічний лист від 09.01.2014 № 100/10-110, відповідно до якого станом на 01.01.2014 заборгованість позивача зі сплати податкового боргу склала 382587,54 грн.

Відповідно до листа податкового органу від 03.04.2014 № 3908/10/250 заборгованість позивача станом на 03.04.2014 склала вже 788211,39 грн.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що станом на час звернення до суду з даним позовом підприємством у повному обсязі виконує умови наданого розстрочення та сплачує поточні платежі вчасно. При цьому, податковий орган протиправно вимагає від підприємства сплатити вказану у листі ДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250 заборгованість у розмірі 788211,39 грн.

Вважаючи намагання податкового органу примусити підприємство сплатити зазначений борг у розмірі 788211,39 грн. незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Категорії спорів, що складають предмет адміністративної юрисдикції, наведено у частині першій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, але основу правил визначення компетенції адміністративного суду складає категорія «публічно-правового спору».

Ознакою публічно-правового спору є участь у ньому з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владну управлінську функцію, тобто, формує волевиявлення держави, яке є обов'язковим для зобов'язаної особи. Воля суб'єктів владних повноважень оформлюється в адміністративних актах (рішеннях), які є обов'язковими до виконання суб'єктами, яким вони адресовані.

За приписами частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

У відповідності до частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, під рішенням розуміється владне волевиявлення суб'єкта владних повноважень, викладене за встановленою формою, спрямоване на врегулювання тих чи інших суспільних відносин, що має обов'язковий характер та породжує певні правові наслідки.

Як убачається з наведеної правової норми, рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта, так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами.

Аналізуючи твердження позивача, покладені в основу позовної заяви та, відповідно, позовних вимог, суд зазначає наступне.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати протиправними дії відповідача, що полягають у неправомірному, на думку позивача, нарахуванні підприємству податкового боргу у розмірі 788211,39 грн.

На думку позивача, податковий орган безпідставно нараховує пеню на розстрочені відповідно до постанови Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070 платежі позивача, що у кінцевому випадку і призвело до штучного виникнення у підприємства заборгованості.

При цьому, в обґрунтування незаконності дій відповідача, позивач посилається на лист Броварської ОДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250, у якому податковий орган інформує позивача про наявність у останнього заборгованості зі сплати податку на прибуток, земельного та комунального податків на загальну суму 788211,39 грн.

Зі змісту вказаного листа (а.с.17) убачається, що податковий орган зазначає про наявність у позивача станом на 03.04.2014 заборгованості зі сплати:

податку на прибуток у розмірі 365762,58 грн.;

земельного податку у розмірі 385545,47 грн.;

комунального податку у розмірі 35574,08 грн.;

частини прибутку у розмірі 1329,26 грн.

При цьому, сума заборгованості у зазначеному листі не деталізовано (не вказано природи заборгованості; періоду, коли вона виникла; на підставі якого рішення нараховано тощо).

З метою встановлення вищезазначеної інформації, судом неодноразово було витребувано від податкового органу пояснення щодо сум, які увійшли до заборгованості позивача перед бюджетом у розмірі 788211,39 грн.

Як убачається з наданих представником відповідача додаткових пояснень (а.с.119), податковий орган зазначає, що починаючи з лютого 2013 року позивач перестав вчасно сплачувати розстрочений у відповідності до постанови Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070 податковий борг, а тому станом на квітень 2013 року підприємство вже мало заборгованість зі сплати зазначеної розстрочки. Крім того, до суми заборгованості, зазначеної у листі ДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250, входить також інша заборгованість позивача перед бюджетом, а саме: нараховане податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2013 № 0008261501 грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 191704,99 грн.; самостійно визначені позивачем зобов'язання зі сплати земельного податку на суму 159203,84 грн.; пеня.

Таким чином, судом встановлено, що до суми заборгованості у розмірі 788211,39 грн., зазначеної у листі Броварської ОДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250, увійшли не тільки суми пені на розстрочені зобов'язання, як то вказував позивач, а і інші суми заборгованості позивача перед бюджетом. Наведене також спростовує твердження позивача про відсутність у підприємства будь-якої заборгованості перед Бюджетом.

Також, суд звертає увагу позивача, що лист Броварської ОДПІ від 03.04.2014 № 3908/10/250 не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за своїм змістом є лише інформативним документом, призначенням якого є донесення до позивача інформації щодо наявної заборгованості. Зазначений лист не створює для позивача будь-яких обов'язків та не породжує жодних правових наслідків. На підставі вказаного листа з позивача не можуть бути стягнуті кошти або ж нараховані додаткові штрафні санкції чи пеня.

Рішенням податкового органу, яке створює для платника податків певні обов'язки в даному випадку може бути, зокрема, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками проведення перевірки, або ж податкова вимога, які є обов'язковими для виконання та можуть, у випадку їх невиконання, призвести до звернення податковим органом до суду з метою стягнення з позивача податкового боргу.

Тобто, в даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки правомірність нарахування відповідачем позивачу податкового боргу у розмірі 788211,39 грн. може бути встановлено лише під час дослідження правомірності прийняття податковим органом рішення, яким ДПІ зобов'яже позивача сплатити зазначений борг до бюджету (за умови прийняття такого рішення).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню позивачу заборгованості перед бюджетом у розмірі 788211,39 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати дії по обліку надходження сум від Державного підприємства «Завод порошкової металургії» згідно розстрочки, наданої постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у справі № 2а-6104/12/1070; зобов'язання відповідача упорядкувати облік розстрочених сум заборгованості в особистих картках обліку земельного податку та податку на прибуток платника податку Державного підприємства «Завод порошкової металургії», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зі змісту статей 70 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України убачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що позивачем не вказано на жодну обставину чи факт, які б свідчили про неправильне зарахування відповідачем платежів позивача зі сплати розстрочених податкових зобов'язань, зокрема, щодо їх зарахування в минулі періоди чи то на сплату інших податків, аніж визначено в платіжних дорученнях, тощо.

Будь-яких доказів на підтвердження власних тверджень про порушення відповідачем обліку розстрочених сум ДП «Завод порошкової металургії» не надано представниками позивача і під час судового розгляду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у вказаній частині позовні вимоги теж не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.