Постанова № 42174338, 23.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2014 р. Справа№ 911/2623/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Самсіна Р.І.

від позивача: Мацегорін А.О.

від відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Броваритепловодоенергія" на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014р. у справі №911/2623/14 (суддя: Третьякова О.О.)

За позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Броваритепловодоенергія"

про стягнення 494 792, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі №911/2623/14, повний текст якого складений 13.10.2014 позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Броваритепловодоенергія" про стягнення 494 792, 69 грн. задоволено .

Рішення суду мотивовано тим, що в силу норми ст.534 Цивільного кодексу України, якою встановлена черговість погашення вимог кредитора, сплачена Відповідачем сума в розмірі 15602180,81 грн спрямовується на погашення присуджених до стягнення за судовим рішенням сум судового збору, процентів та неустойки, і лише в останню чергу основного боргу, тому сума, на яку Позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, фактично складається з решти суми основного боргу. У зв'язку з наведеним суд першої інстанції вважає, що нарахування позивачем 3% річних в сумі 426628,38 грн. та інфляційних втрат в сумі 68164,31 грн відповідають фактичним обставинам справи та вимогам ст.ст. 534, 625 Цивільного кодексу України, відповідачем не спростовані, а тому вимоги позивача про стягнення таких сум підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі № 911/2623/14 та прийняти нове, яким стягнути з відповідача лише 387 651,78 грн, 3% річних, нарахованих на суму основного боргу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що основне грошове зобов'язання за Договором виконано, і на таку заборгованість вже були нараховані штрафні та фінансові санкції, які стягнуті за рішенням Господарського суду Київської області від 23.04.2012.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 20.11.2014 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Броваритепловодоенергія" на рішення господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі № 911/2623/14 передано для розгляду головуючому судді Станіку С.Р.

Для розгляду апеляційної скарги КП "Броваритепловодоенергія" на рішення господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі № 911/2623/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 Комунальному підприємству "Броваритепловодоенергія" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Київської області від 16.09.2014 у справі № 911/2623/14, апеляційну скаргу прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи №911/2623/14 призначено на 10.12.2014 о 11 год. 30 хв.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 розгляд справи відкладено до 23.12.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 23.12.2014 справу № 911/2623/14передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 справу № 911/2623/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Самсін Р.І., розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 23.12.2014.

В судовому засіданні 23.12.2014 представник Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанія "Нафтогаз України" проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання 23.12.2014 представників не направив, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

Дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи те, що відповідач був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представника відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.10.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач) та Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (відповідач) був укладений Договір поставки природного газу № 06/10-1241-ТЕ-17 (далі - Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати Відповідачу природний газ (далі - Товар), а відповідач зобов'язувався переданий Товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.

На виконання умов зазначеного Договору позивач, як постачальник передав відповідачу в період з жовтня 2010 року по грудень 2010 року природний газ загальною вартістю 21114502,67 грн, який не був відповідачем своєчасно оплачений на суму 15602180,81 грн.

Питання стягнення заборгованості за вищенаведеним зобов'язанням розглядалось під час провадження у справі Господарського суду Київської області №17/009-12, за наслідками розгляду якої рішенням суду від 23.04.2012 року стягнуто з відповідача на користь позивача 15602180,81 грн основного боргу, 608609,87 грн пені за період прострочки з 21.08.2011 року по 21.02.2012 року, 662263,49 грн інфляційних втрат за період прострочки з 14.12.2010 року по 31.01.2012 року, 531229,78 грн 3 % річних за період прострочки з 21.11.2010 року по 21.02.2012 року та 64380,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Однак, відповідачем встановлена судовим рішення у справі №17/009-12 заборгованість була сплачена частково, у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Відповідача на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат.

В ході розгляду спору, позивач надав додаткові пояснення, в яких просив суд врахувати при дослідженні розрахунку позову норму ст. 534 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, зазначаючи, що основне грошове зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі 21.12.2012 року (виписка з рахунку позивача, копія якого додана до позовної заяви), а тому відсутні підстави на нарахування додаткових фінансових санкцій, які до того ж вже були застосовані до відповідача при винесенні рішення судом у справі №17/009-12.

Суд першої інстанції, з урахуванням наданих позивачем додаткових пояснень, не погодився з таким твердженням відповідача, оскільки згідно зі ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що умови Договору не містять іншого порядку погашення заборгованості.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначаться в ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, позивач просить стягнути з відповідача нараховані на прострочену суму основного боргу в розмірі 15602180,81 грн, з врахуванням часткового його погашення, 426628,38 грн 3% річних за загальний період прострочки з 22.02.2012 року по 25.06.2014 року та 68164,31 грн інфляційних втрат за загальний період прострочки з жовтня 2013 року по травень 2014 року.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення зауважив, що в силу норми ст.534 Цивільного кодексу України, якою встановлена черговість погашення вимог кредитора, сплачена відповідачем сума в розмірі 15602180,81 грн спрямовується на погашення присуджених до стягнення за судовим рішенням сум судового збору, процентів та неустойки, і лише в останню чергу основного боргу, тому сума, на яку позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, фактично складається з решти суми основного боргу.

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції встановив, що нарахування позивачем 3% річних в сумі 426628,38 грн та інфляційних втрат в сумі 68164,31 грн відповідають фактичним обставинам справи та вимогам ст.ст. 534, 625 Цивільного кодексу України, Відповідачем не спростовані, а тому вимоги Позивача про стягнення таких сум підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що суми простроченої заборгованості, на які позивачем нараховані 3% річних та інфляційні, в силу ст.534 Цивільного кодексу України, є основним боргом, який станом на день звернення позивача з позовом до суду в повному обсязі відповідачем не погашений, а тому позивачем правомірно за порушення такого грошового зобов'язання застосована відповідальність, передбачена ст.625 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду з вищенаведеними висновками суду першої інстанції не погоджується, і вважає, що рішення суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення 3% річних підлягає зміні, а в частині стягнення інфляційних витрат - скасуванню, з огляду на нижченаведене.

Статтею 534 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Як вбачається з правової позиції, викладеної в п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог п.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

В свою чергу, відповідно до пункту 1.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.

Крім того, Верховним Судом України у листі від 01.07.2014 «Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України» викладено правову позицію, згідно якої при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки основне грошове зобов'язання за Договором виконано відповідачем у повному обсязі, а саме: 21.12.2012 здійснено оплату заборгованості в сумі 15 602 180,81 грн., і на таку заборгованість вже були нараховані штрафні та фінансові санкції, які стягнуті за рішенням Господарського суду Київської області від 23.04.2012, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції помилково застосовано до правовідносин сторін при здійсненні ними розрахунків приписи статті 534 Цивільного кодексу України в частині застосування черговості погашення вимог кредитора, і як наслідок помилково присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 68 164,31 грн., нараховані на суму пені (608 609,87 грн.) присудженої до стягнення рішенням суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 68 164,31 грн. - підлягає скасуванню згідно п. 2, п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В свою чергу, вимога позивача щодо стягнення 3% річних, які нараховані ним на суму основного боргу - 15 602 180,81 грн. за період після прийняття з 22.02.2012 по 21.12.2012 (оскільки відповідачем здійснено погашення заборгованості в сумі 15 602 180,81 грн.), є обґрунтованою і підлягає задоволенню за вказаний період в сумі 389 840,79 грн. (15 602 180,81 грн. х 3% х 304 дні/365 = 389 840,79 грн.).

В решті позовних вимог щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму пені (608 609,87 грн.), слід відмовити за їх безпідставністю.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних - підлягає зміні згідно п. 2, п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 389 840,79 грн. 33% річних.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних підлягає зміні, з присудженням до стягнення з відповідача на корить позивача 3% річних в розмірі 389 840,79 грн., а в частині задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму пені - підлягає скасуванню на підставі п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо розподілу судових витрат в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає зміні, а саме: судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції та апеляційної скарги підлягає розподіленню між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог щодо кожного з них.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Броваритепловодоенергія" на рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014р. у справі №911/2623/14 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014р. у справі №911/2623/14: в частині суми стягнення 3% річних - змінити, присудивши до стягнення з відповідача на корить позивача 3% річних в розмірі 389 840,79 грн., а в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 68 164,31 грн. - скасувати з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 16.09.2014р. у справі №911/2623/14 викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 3А, код 13711949) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 389 840 (триста вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок) грн. 79 коп. 3% річних та 7 796 (сім тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 81 коп. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) на користь Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Грушевського, 3А, код 13711949) 1 044 (одну тисячу сорок чотири) грн. 52 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи повернути до господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Р.І. Самсін