Рішення № 42161528, 25.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20497/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2373/2014

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Горблянського Я.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: представника апелянта Халуса М.М., позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування інфляційних втрат,

за апеляційною скаргою представника Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК Халуса Михайла Михайловича на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 30 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК(далі - УДКТІ Агротранс) про виплату нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, проте після зміни предмету та збільшення позивних вимог просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату в розмірі 60870,54 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23599,37 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач не виплатив йому зарплату за період з 2010 по 2012 роки, а саме: за 2010 рік - 18454, 32 грн., за 2011 рік - 23575,22 грн., за 2012 рік - 18841 грн. Неодноразові звернення до керівництва відповідача результату не дали, чим порушено статтю 110 Кодексу законів про працю.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 липня 2014 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто із Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК на користь ОСОБА_3, заборгованість по виплаті заробітної платі в розмірі 84469,91 грн. Стягнуто із Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК в в дохід держави 243,60 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2014 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення у вказаній справі залишено без задоволення.

На дане рішення представник Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК - Халус М.М. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Судом не дотримано вимог ЦПК про виклик відповідача до суду, не розглянуто клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи - ОСОБА_4 Рішення судом було ухвалене з урахуванням клопотань позивача про збільшення позовних вимог, які судом не направлялись відповідачу. Зазначене, на думку представника апелянта, свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Представник апелянта також зазначає, що судом при ухваленні рішення не було враховано наступних обставин:

- з 06.10.2010 року по 25.04.2012 року обов'язки директора Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК виконував ОСОБА_4, який як працівникам, так і собі особисто не вживав заходів щодо виплати заробітної плати.

- актом №358 від 11.10.2012 року Управління пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську, складеним за наслідками перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування за період з 01.09.2010 року по 01.09.2012 року, спростовуються розміри місячної заробітної плати, зазначеної позивачем у позові.

- довідки №137 від 14.09.2012 року, відповідно до якої згідно даних бухгалтерського обліку за 2010-2012 роки у позивача відсутня заборгованість по заробітній платі, хоча вказана довідка була предметом дослідження та доказом при розгляді цивільної справи про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за ремонт автомобіля, що підтверджується рішення Івано-Франківського міського суду, які знаходиться в матеріалах справи.

- наказів №15 від 25.11.2009 року, №11 від 01.11.2010 року "Про зміну істотних умов праці" та №15 від 02.11.2011 року, в яких вказано, що працівникам проведено скорочення робочого часу і робочими днями вважаються тільки понеділки. Судом не були перевірені сплачені внески до Пенсійного фонду, по розміру яких можна було б встановити розмір нарахованої і невиплаченої заробітної плати.

- ОСОБА_4 після звільнення з посади директора не передав новопризначеному директору документи, в тому числі, що стосуються нарахування та виплати заробітної плати, про що відсутній акт прийому передачі. З даного приводу новопризначений директор звертався до Івано-Франківського УМВС, яким порушено кримінальне провадження і проводиться розслідування.

Представник апелянта стверджує, що наведені обставини були предметом дослідження при розгляді позову, однак безпідставно не були враховані судом.

Вважає, що судом неправильно застосована норма ЦК при нарахуванні інфляційних, так як повинна була застосовуватись норма КЗпП України.

Крім того, представник зазначає, що рішенням апеляційного суду від 15.10.2014 року по справі №344/20499/13-ц нарахована заробітна плата ОСОБА_4 була відхилена, а стягнута останньому документально підтверджена зарплата. Вважає, що це рішення є преюдиційним при вирішенні даного спору з огляду на ст.61 ЦПК України. Заборгованість по невиплаченій заробітній платі не відповідає фактичним обставинам справи, так як позивачем у вказаний період зарплата отримувалась частково.

З цих підстав представник апелянта просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник апелянта Халус М.М. апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущепня строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що згідно розрахунків, наданих позивачем, відповідачем нараховано, однак не виплачено заробітну плату позивачу за період з 2010 по 2012 роки у розмірі 60870,54 грн., чим порушено відповідне право позивача. Також суд на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, стягнув на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 23599,37 грн., зумовлені невиконанням зобов'язання по виплаті вищезазначеної суми заробітної плати.

Однак, такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, тому погодитись з ним колегія суддів не може.

Вирішуючи спір, колегія суддів бере до уваги подані апеляційному суду представником відповідача нові докази (акт №358 від 11.10.2012 року Управління пенсійного фонду в м.Івано-Франківську(а.с.166-187), рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2014 року(а.с.136-137), довідку №132 від 24.12.2014 року, які не досліджувалися у суді першої інстанції, оскільки справа розглядалася без участі представника відповідача лише на підставі документів та доказів, які були подані ОСОБА_3

Із матеріалів справи вбачається, що згідно записів у трудовій книжці позивача він 01.09.2006 року був переведений на посаду головного механіка УДКТІ Агротранс, а 12.09.2012 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення чисельності) згідно з наказом №30-к від 12.09.2012 року (а.с. 19, зворот).

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести із ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 даного Кодексу.

Відповідно до ст.116 КзпП України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Позивач у суді ставив вимогу про стягнення на його користь невиплаченої заробітної плати за 2010, 2011 та 2012 роки до дня звільнення, і відповідно до вимог ЦПК повинен був довести факт невиплати йому відповідачем заробітної плати за вказаний період та її розмір.

Колегія суддів вважає, що зазначені обставин позивачем не доведено, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1, 3, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_3 надав власноручно складену та підписану ним довідку про нараховану та невиплачену йому заробітну плату (а.с.3-4), відповідно до якої його заборгованість по заробітній платі за 2010, 2011 та 2012 роки становить 60870,54 грн. Із даної довідки позивача вбачається, що заробітна плата нараховувалась, виходячи із повного робочого тижня.

Проте такі доводи позивача спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається із заяви УДКТІ агротранс про перегляд заочного рішення суду, відповідач заперечував проти позову ОСОБА_3, зокрема, на тій підставі, що позивач перед звільненням з роботи звертався до відповідача про видачу довідки про заборговану заробітну плату, в зв'язку з чим бухгалтерією підприємства були перевірені відомості стосовно виплати заробітної плати і встановлено, що така заборгованість відсутня; 14.09.2012 року ОСОБА_3 відповідачем була видана довідка №137 про те, що у нього, згідно даних бухгалтерського обліку за 2010-2012 роки відсутня заборгованість по заробітній платі. Отже, відповідач стверджував, що у нього перед позивачем заборгованість із сплати заробітної плати відсутня.

Згідно довідки, наданої апеляційному суду представником відповідача, за вихідним №132 від 24.12.2014 року, за підписом першого заступника директора О.А. Петриченка заборгованість із заробітної плати ДП "УДКТІ агротранс" перед ОСОБА_3 згідно даних бухгалтерського обліку на час звільнення була відсутня.

Також колегія суддів враховує і ту обставину, що судом вже розглядався подібний позов, а саме позов ОСОБА_4 до УДКТІ агротранс про виплату заробітної плати, який заочним рішенням Івано-Франківського міського суду було задоволено та стягнуто з відповідача в користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату в розмірі 158380,04 грн. Однак дане рішення апеляційним судом Івано-Франківської області від 15 жовтня 2014 року в частині стягнення заробітної плати було змінено та стягнуто з УДКТІ агротранс в користь ОСОБА_4 11098,23 грн. невиплаченої заробітної плати - суму заборгованості заробітної плати, яка була визнана відповідачем.

Зокрема, зазначеним рішенням апеляційного суду встановлено, що наказами №15 від 02.11.2009 року, №011 від 01.11.2010 року та №15 від 02.11.2011 року (а.с. 130 т.1; 4 та 6 т.2) у 2010, 2011 та 2012 роках в УДКТІ агротранс змінено істотні умови праці і встановлено для працівників інституту неповний робочий тиждень і місяць з режимом роботи один день в тиждень - понеділок. Як видно, зазначені накази стосувались усіх працівників підприємства, в тому числі і ОСОБА_3

З огляду на це, не можуть бути взяті до уваги надані представником ОСОБА_3 копії книги нарахування зарплати (а.с.62-87), із яких вбачається, що позивач працював повний робочий тиждень. Крім того, такі копії не засвідчені належним чином, не містять жодних підписів посадових осіб, уповноважених на їх заповнення, та печаток, тому вони не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження розміру нарахованої позивачу заробітної плати. За таких обставин нарахування заробітної плати позивачу повинно було здійснюватись пропорційно до відпрацьованого часу.

Як видно із рішення, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_3 виключно на підставі розрахунків, зроблених позивачем, мотивуючи тим, що такі розрахунки не були спростовані відповідачем. Однак такий висновок суду суперечить частині 4 ст.10 ЦПК України, якою закріплено обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Отже, суд першої інстанції безпідставно зазначив про встановлення обставин щодо наявності факту невиплати заробітної плати позивачу тільки на підставі відсутності заперечень з боку відповідача, не вживши заходів щодо сприяння повному та всебічному з'ясуванню обставин справи. Внаслідок цього судом було порушено також вимоги ст.212 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що розрахунок позивача щодо нарахування та виплати йому заробітної плати (а.с.3-4) безпідставно взятий до уваги судом першої інстанції, оскільки дані, вказані у цьому розрахунку, спростовуються матеріалами справи.

Так, зокрема у вказаному розрахунку позивач зазначає, що у 2012 році йому виплачено відповідачем 3595 грн. заробітної плати. Проте це спростовуються відомостями розподілення заробітної плати УДКТІ агротранс від 13.09.2012 року та 14.09.2012 року (а.с.111, 112), відповідно до яких позивачу виплачено заробітну плату в розмірі відповідно 3696,82 грн. та 941,42 грн., що в загальному становить 4638,24 грн.

Актом №358 від 11.10.2012 року Управління пенсійного фонду в м.Івано-Франківську (а.с.166-187) встановлено, зокрема, що мали місце розбіжності у зазначенні розміру нарахованої заробітної плати працівників, в тому числі і ОСОБА_3, згідно звіту, який подавався до управління пенсійного фонду та згідно даних бухгалтерських документів УДКТІ агротранс. Так, згідно даних звіту нарахована заробітна плата за всі місяці 2011 року становила 3080 грн.(саме таку суму зазначав також позивач у своєму розрахунку), проте згідно даних бухгалтерських документів УДКТІ агротранс нарахована заробітна плата позивача за період з січня по серпень 2011 року фактично була меншою - 1900 грн., 1900 грн., 1773,51 грн., 1766,97 грн., 1722,56 грн., 1708,56 грн., 2535,09 грн., 2471,30 грн. відповідно (а.с.176, зворот).

З огляду на викладене, розрахунок позивача щодо нарахування та виплати йому заробітної плати (а.с.3-4) не відповідає дійсності. Більше того, вказаний розрахунок не є належним та допустимим доказом невиплати позивачу відповідачем заробітної плати, оскільки ним зазначена обставина не підтверджується.

Те, що заробітна плата працівникам УДКТІ агротранс у період з 2010 по 2012 роки виплачувалась підтверджується вищенаведеним актом №358 від 11.10.2012 року Управління пенсійного фонду в м.Івано-Франківську, у якому зазначено, що за період з 01.01.2011 року по 30.04.2012 року працівникам УДКТІ агротранс було виплачено 200849,56 грн. заробітної плати без пропорційної сплати єдиного внеску в сумі 74113,38 грн. (пункт 2.7 акту), за період з 27.10.2010 по 31.12.2010 року виплачено 18466,08 заробітної плати, з якої необхідно було сплатити 6130,74 грн. страхових внесків. При цьому слід зазначити, що УПФУ перевіряє правильність сплати страхових внесків, і зазначило тільки суму виплати заробітної плати, з якої не було сплачено такі внески, тому вищевказані суми заробітної плати не означають, що за зазначені періоди було виплачено тільки 200849,56 грн. та 18466,08 грн. заробітної плати, а означають що із цих сум не було сплачено страхові внески.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що жодного належного та допустимого доказу факту невиплати позивачу відповідачем заробітної плати суду не представлено, а тому позовна вимога про стягнення невиплаченої заробітної плати задоволенню не підлягає, як не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення інфляційних втрат внаслідок невиплати заборгованості із заробітної плати, оскільки така вимога є похідною від основної.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є недоведеними та не підлягають до задоволення.

Вищезазначене залишились поза увагою суду першої інстанції, яким допущено порушення норм процесуального права та неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до ст.309 ЦПК України, не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст. ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК Халуса Михайла Михайловича задовольнити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 30 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування інфляційних втрат - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

Я.Д. Горблянський