Рішення № 42161388, 22.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/311/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2515/2014

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Р. І.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Бойчука Л.В.

з участю представника апелянта - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, представника Служби у справах дітей Верховинської РДА - Максимюк С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації про виселення з житлового будинку, з апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Верховинського районного суду від 13 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року представник позивача звернувся з даним позовом, щоб ухвалити рішення про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку в АДРЕСА_1.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що ОСОБА_7 як позичальник не виконав свої зобов'язання за кредитним договором перед Банком, виконання якого забезпечено іпотекою - житловим будинком в АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Верховинського районного суду від 05 травня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, проте представник позивача зазначає, що після прийняття рішення всі мешканці на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно не звільнили житловий будинок протягом місця з дня отримання цієї вимоги, тому відповідач та всі інші мешканці підлягають виселенню з житлового будинку.

Ухвалою районного суду від 11 вересня 2014 року до участі у справі залучено неповнолітнього сина відповідача ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та третю особу на стороні відповідача - Службу у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації.

Рішенням Верховинського районного суду від 13 жовтня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Представник апелянта у скарзі зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та чинному законодавству. Застосування судом першої інстанції ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до даних правовідносин є неправильним. Рішення суду про відмову у задоволенні позову ґрунтується на припущеннях.

Крім того, закон, на який послався суд набрав чинності 07 червня 2014 року, а позивач звернувся з позовом до суду у квітні 2014 року. За рішенням Верховинського районного суду від 8 травня 2013 року вже звернуто стягнення на предмет іпотеки, тому у позивача були усі законні підстави звертатись з позовом про виселення відповідачів.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника Служби у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації, які вимоги скарги не визнали, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задоволити.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що правовідносини між сторонами, пов'язані з виселенням відповідачів з житлового будинку є похідними від передбаченої ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на спірне нерухоме майно не може бути звернуте стягнення, то немає підстав для виселення мешканців житлового будинку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішне такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 16 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7, якому у 2013 році змінено прізвище на ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №IFVWGK 00000008, згідно з яким Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк до 13 травня 2021 року включно у розмірі 25000 доларів США на купівлю житлового будинку зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,21 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язання за договором 17 травня 2006 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого боржник за кредитним договором надав в іпотеку нерухоме майно, а саме : житловий будинок з господарськими будівлями, належні йому на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2006 року №770 та земельну ділянку загальною площею 0,12 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Верховинського районного суду від 08 травня 2013 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFVWGK 00000008 від 16 травня 2006 року в розмірі 26203, 32 долари США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ, на момент подачі позову до суду складало 209364, 52 гривень, звернуто стягнення на вищевказані предмети іпотеки.

Відповідно до п. 18.8.1 іпотечного договору іпотеко держатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

У березні 2014 року у порядку ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_7 вимогу в тридцятиденний строк з дня її отримання добровільно звільнити нерухоме майно з усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім'ї та іншими мешканцями.

Зазначену вимогу відповідач отримав 13 березня 2014 року, що підтверджується розписками на а.с. 29-30.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК УРСР, ст. ст. 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

7 червня 2014 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з матеріалів справи, заочне рішення про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки було ухвалено Верховинським районним судом від 08 травня 2013 року, набрало законної сили і не виконане, тобто примусово звернуто стягнення на предмет іпотеки до набрання чинності Законом України, який застосував суд першої інстанції.

Крім того, предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з житлового будинку як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору. Тому, суд першої інстанції у даному випадку прийшов до помилкового висновку, що відповідач разом із неповнолітнім сином не підлягає виселенню у зв'язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволити.

Рішення Верховинського районного суду від 13 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Верховинської районної державної адміністрації про виселення з житлового будинку задоволити.

Виселити ОСОБА_5 разом з неповнолітнім ОСОБА_6 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Г.І. Шалаута