Ухвала суду № 42161373, 24.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-3587/11

Провадження № 22-ц/779/2611/2014

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ПП "Бештау-Тур" Маланюка О.Я., відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ПП "Бештау-Тур", ОСОБА_7, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, наданих на купівлю автобуса,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2005 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ПП "Бештау-Тур", ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання права власності на транспортний засіб. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що в травні 2004 року по спільній домовленості з відповідачами вирішили придбати автобус для здійснення туристичних перевезень. На покупку автобуса домовились надати кошти порівну з метою оформлення автобуса у спільну власність на ОСОБА_2 та ПП "Бештау-Тур". В листопаді сім'я ОСОБА_3 продала будинок по АДРЕСА_2, який був одержаний у спадщину і кошти в сумі 42300 доларів США були передані відповідачам для покупки автобуса. Оскільки коштів на купівлю автобуса не вистачало, то відповідач ОСОБА_6 10.02.2005 року оформив кредитний договір №014/14-20/186 на суму 29800 доларів США. Цього ж дня для забезпечення зобов'язань по кредитному договору було заставлено двохкімнатну квартиру по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, та договір поруки, згідно якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_6 згідно вищезазначеного кредитного договору. 22.02.2005 року було оформлено біржову угоду, згідно якої придбано автобус марки «MAN - SR 240», 1994 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, об'єм двигуна V - 12000. В біржовій угоді зазначено, що транспортний засіб придбано за 100 грн., хоч фактично оплачено кошти в сумі 71000 доларів США, з них 42300 доларів США - кошти позивачів, а 27700 доларів США - кошти відповідачів. Формально покупцем виступала відповідачка ОСОБА_7, оскільки вони домовились, що при реєстрації транспортного засобу співвласниками виступатимуть ПП "Бештау-Тур" та ОСОБА_2 Однак, маючи біржову угоду на своє ім'я як представника ПП "Бештау-Тур", відповідачка ОСОБА_7 зареєструвала в органах МРЕВ ДАІ автобус на приватне підприємство, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. На вимогу позивачів укласти договір про приналежність транспортного засобу в частках відповідно до вкладених коштів відповідачі не погодилися. Пізніше відповідачі заявили, що можуть погодитись на оформлення спільної власності лише при умові повної сплати позивачами коштів по кредитному договору, який оформлений на відповідача ОСОБА_6, на що позивачі не погодились, тоді відповідачі заявили, що спірний транспортний засіб є власністю ПП "Бештау-Тур" і з цього моменту почали заперечувати внесення позивачами коштів на придбання автобуса. У порушенні кримінальної справи з приводу шахрайських дій ОСОБА_7 було відмовлено і рекомендовано звернутись до суду із позовом в порядку цивільного судочинства. Позивачі зазначали, що автобус є спільною сумісною власністю і просили на підставі ст.392 ЦК України визнати за ними право власності на зазначений транспортний засіб.

Пізніше, 23.12.2013 року позивачі зменшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідачів кошти в сумі 346860 грн. (42300 доларів США по курсу 8,20 грн.), які ними внесені на придбання вказаного автомобіля.

Провадження у справі неодноразово зупинялось до розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч.4 ст.190 КК України.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

На дане рішення позивачі подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянти не погоджуються із висновком суду про те, що позивачі не подали доказів укладення з відповідачем договору про спільну діяльність з об'єднанням вкладів та доказів того, що коли-небудь передавали будь-які грошові кошти відповідачеві, якими ці валютні кошти були і в якій сумі, а їхні пояснення суд оцінює критично, враховуючи, що вони є особами, зацікавленими в результаті розгляду даного спору. Суд виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Апелянти стверджують, що такі висновки суду суперечать обставинам справи, які викладені ними у позовній заяві. На думку апелянтів, безпідставним є висновок суду про те, що не можуть бути визнані в якості доказів неконкретизовані ними та їхніми представниками матеріали кримінального провадження, оскільки вони становлять таємницю досудового слідства, яка не була розкрита слідчим чи процесуальним керівником. Також апелянти не погоджуються із твердженням суду про те, що договір поруки та кредитний договір є неналежними доказами через те, що не містять інформації про предмет доказування, і з посиланням суду на ст.545 ЦК України, у яких йде мова про борговий документ (розписку), оскільки, як зазначають апелянти, жодного договору позики між сторонами не укладалось. Вважають висновок суду про необґрунтованість позову безпідставним. З цих підстав просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути в їхню користь з відповідачів кошти в сумі 581202 грн. (42300 доларів США по курсу 13,74 грн.) надані на купівлю автобуса.

Відповідач ОСОБА_7 подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій також просила у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 свою апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів та просили її задовольнити.

Представник відповідача ПП "Бештау-Тур" Маланюк О.Я. та відповідач ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити, оскільки вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що позивачі не подали суду жодного доказу того, що вони уклали з відповідачем договір про спільну діяльність з об'єднанням вкладів, та що взагалі передавали будь-які грошові кошти відповідачеві, якими ці валютні кошти були і в якій сумі, тому суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Такий висновок відповідає нормам чинного законодавства та обставинам справи.

Згідно ч.3 ст.10, ч.ч.1, 3, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно ж до ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що відповідно до біржової угоди №021267, укладеної 22.02.2005 року, ПП "Бештау-Тур", в інтересах якого діяла відповідач по справі ОСОБА_7, придбало спірний автобус (т.1, а.с.6).

На підставі зазначеної біржової угоди Івано-Франківським МРЕР ДАІ ГУ УМВС України видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, згідно якого автобус марки «MAN SR 240», номер шасі НОМЕР_3, д.н.з.НОМЕР_2, Івано-Франківським МРЕР ДАІ ГУ-УМВС України зареєстровано за ПП "Бештау-Тур" (т.1, а.с.5).

Звернувшись із позовом, позивачі спочатку просили суд визнати їх співвласниками спірного автобусу, однак, після зміни предмету позовних вимог, просили стягнути з відповідачів грошові кошти, які, як вони вважають, вкладені ними в придбання спірного автобусу. При цьому позивачі зазначали, що грошові кошти, які, як вони вказували, передали відповідачу, були передані як вклади в спільну діяльність.

Так, відповідно до п.1 ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Положенням п.2 ст.207 ЦПК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно ж до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Враховуючи наведене, суд правильно вважав, що позивачі не подали жодного доказу того, що вони уклали з відповідачами договір про спільну діяльність з об'єднанням вкладів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачі також не подали суду жодного належного та допустимого доказу того, що вони передавали будь-які грошові кошти відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 При цьому суд правильно оцінив критично пояснення самих позивачів щодо передання ними відповідачам грошових коштів, оскільки позивачі є особами, зацікавленими в результаті розгляду даного спору. Надані позивачами копії договорів на вклад (т.1, а.с.7-9) не є належними доказами, так як ними може бути підтверджено факт наявності у позивачів певної суми коштів, а не передання коштів відповідачам. З цих же підстав не є належним доказом і копія договору поруки, за яким ОСОБА_2 поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_6 по кредитному договору №014/14-20/186 від 10.02.2005 року (т.1, а.с.10) та копія протоколу погодження ціни, із якого слідує, що позивач ОСОБА_4 виступила майновим поручителем по вищезазначеному кредитному договору, укладеному з ОСОБА_6

Як на обставину, що підтверджує позовні вимоги, позивачі також посилались на матеріали кримінальної справи, порушеної щодо відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 -представників ПП "Бештау-Тур", по факту незаконного заволодіння ними грошовими коштами позивача ОСОБА_2 в сумі 41300 доларів США на підставі ч.4 ст.190 КК України. Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, неодноразово у даній справі виносились постанови про закриття провадження у справі за відсутністю в діях відповідачів складу злочину (т.1, а.с.197, 240-241, т.2, а.с.222). На даний час кримінальна справа не завершена, вироку по ній судом не ухвалено.

Так, відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, є саме вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам дано роз'яснення про те, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Враховуючи це, керуючись ст.58, 59 ЦПК України, слід зробити висновок, що пояснення, які містяться в протоколах допиту свідків у рамках кримінальної справи, на які посилались позивачі, не є належними та допустимими доказами. В такому випадку, належними та допустимими доказами є відповідно до ст.63 ЦПК України показання свідка, які отримані під час розгляду судової справи з дотриманням вимог ЦПК. Однак, в апеляційній скарзі апелянти не зазначають про те, що їм було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань про виклик свідків, що є порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тільки посилаються на пояснення, надані свідками по кримінальній справи, які, як вірно встановлено судом, не є належними та допустимими доказами.

Отже, позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачам як вкладу у спільну діяльність для придбання спірного автобуса, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеним обґрунтуванням і правильних висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук