Постанова № 42160803, 29.12.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2014 року Справа № 924/886/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Саврій В.А. , суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: Станішевський І.С.;

від відповідача: Стороженко Ю.В.;

від Органу виконання: Кот А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Міське комунальне підприємство "Хмельницьктеплокомуненерго" на ухвалу (про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню) господарського суду Хмельницької області від 24.11.14р. у справі № 924/886/13 (суддя Танасюк О.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до відповідача Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"

про стягнення 7 583 742,47 грн. заборгованості, з них: 6 511 410,37 грн. - основний борг, 789 041,04 - пеня, 68 513,70 - штраф 7%, 56 969,15 грн. - інфляційні, 157 808,21 грн. - 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24 листопада 2014 року (а.с. 36-37) в справі № 924/886/13 (за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) до Міського комунального підприємства «Хмельницьктеплокомуненерго» (надалі - Відповідач) про стягнення в сумі 7 583 742 грн. 47 коп.) заяву Відповідача про визнання наказу № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 6 511 410 грн. 37 коп. основного боргу, 394 520 грн. 52 коп. пені, 34 256 грн. 85 коп. - 7 % штрафу, 157 808 грн. 21 коп. 3 % річних, 26 085 грн. 26 коп. інфляційних втрат, задоволено частково.

Наказ господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 6 511 410 грн. 37 коп. основного боргу .

В решті заяви про визнання наказу господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 42-43), у якій просить оскаржувану ухвалу змінити та прийняти нове процесуальне рішення, яким визнати наказ № 924/886/13, виданий 27 грудня 2013 року господарським судом Хмельницької області, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 394 520 грн. 52 коп. пені, 34 256 грн. 85 коп. штрафу, 157 808 грн. 21 коп. річних та 26 085 грн. 26 коп. інфляційних нарахувань.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказана ухвала винесена з порушенням норм матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування ухвали суду посилається на те, що за змістом підпунктів 2, 3 пункту 9 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після отримання їх з державного бюджету. Відповідач стверджує, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений згідно договору № 14/2320/11 від 30 вересня 2011 року, а тому, застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2 договору поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можливо лише у разі порушення Відповідачем порядку і строків оплати, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків. Крім того, як зазначає Відповідач, обов'язок зі сплати штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат відсутній у зв'язку з його припиненням в силу зазначених вище підстав, а тому вважає, що наказ суду не підлягає виконанню в цій частині та просить визнати наказ господарського суду № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 6511410,37 грн. основного боргу, 394520,52 грн. пені, 34256,85 грн. - 7% штрафу, 157808,21 грн. 3% річних, 26085,26 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року (а.с. 41), апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29 грудня 2014 року на 11 год. 00 хв..

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

В судовому засіданні від 29 грудня 2014 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі та просить оскаржувану ухвалу змінити та винести нове процесуальне рішення, котрим повністю задоволити заяву Відповідача.

Представник Позивача в судовому засіданні від 29 грудня 2013 року заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, та просив ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Представник Органу виконання в судовому засіданні від 29 грудня 2014 року заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача, Органу виконання, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржувану ухвалу скасувати в частині (щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу). При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року в справі № 924/886/13 частково задоволено позов Позивача до Відповідача про стягнення заборгованості за поставлений природний газ та штрафних санкцій за несвоєчасну його оплату та присуджено стягнути з Відповідача на користь Позивача 6 511 410 грн. 37 коп. основного боргу, 394 520 грн. 52 коп. пені, 34 256 грн. 85 коп. 7 % штрафу, 157 808 грн. 21 коп. 3 % річних, 26 085 грн. 26 коп. інфляційних втрат. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 68 653 грн. 51 коп..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року вищезазначене рішення господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року залишено без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2013 року господарським судом Хмельницької області (а.с. 14) на виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року та відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, видано наказ.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області (надалі - Орган виконання) від 18 березня 2014 року ВП № 42563937 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду.

Водночас, 12 лютого 2014 року між Позивачем, Відповідачем, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області, Департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації було укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 95/30 (а.с. 28-33), за умовами якого Відповідач зобов'язався перерахувати Позивачу 6 470 411 грн. 48 коп. на погашення заборгованості за отриманий природний газ згідно договору № 14/2320/11 від 30 вересня 2011 року. На виконання умов договору, 31 березня 2014 року Відповідачем було здійснено перерахування вказаної суми заборгованості, а саме 6 470 411 грн. 48 коп. (а.с. 20).

З огляду на що, 10 листопада 2014 року на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла заява від Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 6 511 410 грн. 37 коп. із посиланням на вищезазначений договір про проведення взаєморозрахунків.

В силу дії статті 124 Конституції України та статті 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до приписів статті 115 Господарського процесуального України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з частини 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом; наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 117 Господарського процесуального кодексу України, наказ має відповідати вимогам щодо виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження".

В силу дії частин 2, 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом; господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково; якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Відповідно до пункту 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», частина четверта статті 117 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, а саме: якщо його видано помилково; або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

В той же час, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 6 серпня 2008 року № 01-8/471 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окре мих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» визначено, що: частина четверта статті 117 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, у разі коли його видано помилково або обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з виконанням боржником або іншою особою або з інших причин.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 року N 8 передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені; виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

В обгрунтування вимог заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню Відповідач посилається на Договір № 95/30 від 12 лютого 2014 року про організацію проведення взаєморозрахунків та як наслідок сплату за платіжним дорученням № 322 від 31 березня 2014 року Відповідачем на користь Позивача 6 470 411 грн. 48 коп..

Також, Відповідач на підтвердження своїх вимог посилається на інші платіжні доручення, що підтверджують сплату основного боргу (а саме: № 7223 від 23 травня 2013 року на суму 16 423 грн. 91 коп. та № 9415 від 1 листопада 2013 року на суму 24 574 грн. 98 коп.; а.с. 18-19)), а також на довідку Відповідача від 20 листопада 2014 року № 3560/02 (а.с. 21).

Водночас, колегія суддів вважає дані доводи необґрунтованими та безпідставними з огляду на вищенаведені вимоги діючого законодавства, котрі направленні на врегулювання питань щодо примусового виконання рішення суду.

При цьому, суд констатує, що однією з підстав визнання наказу таким, що не підлягає виконанню є той факт, що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Водночас, в силу духу закону таке виконання основного зобов'язання (повністю або частково), що може бути враховано при розгляді заяви за статтею 117 Господарського процесуального кодексу України, повинно здійснюватися в правовій площині відносин (здійснення оплат, тощо), котрі виникають з моменту винесення рішення суду місцевим господарським судом до моменту винесення судового наказу (адже в силу дії норм Господарського процесуального кодексу України - суди переглядають судове рішення місцевого господарського суду станом на момент його винесення, в тому числі й дійсність сум призначених до стягнення на цей часовий проміжок і не мають права враховувати при перегляді рішень оплати та інші дії спрямовані на погашення боргу, що вчинені після винесення рішення місцевим господарським судом; відповідно, для того, щоб ці суми не були повторно стягнуті законодавець передбачив для сторін право з метою захисту свого права та інтересу подати заяву в порядку статті 117 Господарського процесуального кодексу України про визнання наказу частково чи повністю таким, що не підлягає виконанню (в оплчених чи зарахованих сумах у вищевказаний період) чи навіть про поворот виконання).

З моменту ж винесення наказу діюче законодавство надає можливість розпочати процедуру примусового виконання рішення суду шляхом пред'явлення даного наказу до виконання до органів виконання. Відповідно, на переконання колегії суду, з моменту винесення наказу (якщо, суми визначені в ньому на момент його винесення відповідають дійсному стану взаєморозрахунків сторін (тобто жодних оплат чи зарахувань в проміжок часу між винесенням рішення місцевим господарським судом та винесенням наказу не було)) в суду відсутні підстави застосування частини 2 та 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України, а всі відносини між особами щодо оплат і зарахувань з моменту винесення наказу мають розглядатися в площині Закону України "Про виконавче провадження".

З урахуванням вищевказаного колегія суду робить висновок, що в поняття "добровільне виконання" за Законом України "Про виконавче провадження" входять оплати, зарахування (тощо) вчинені з моменту винесення наказу до закінчення строку добровільного виконання за постановою державного виконавця котрому передано даний наказ на примусове виконання.

При цьому, суд констутує, що Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

В той же час, з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження для боржника надається строк для добровільного виконання рішення суду (7 днів) і після закінчення такого терміну для добровільного виконання, державним виконавцем вчиняються заходи для примусового виконання рішення суду.

З огляду на встановлене вище у даній судовій постанові та з огляду на подану для суду копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, вбачається, що Відповідач подав до суду копію платіжного доручення від 31 березня 2014 року, тобто не лише після винесення наказу, але й уже після закінчення строку, наданого для добровільного виконання рішення суду (до 25 березня 2014 року) постанови про відкриття виконавчого провадження (від 18 березня 2014 року). З огляду на усе вищевказане колегія суду констатує факт того, що така сплата відбулася уже поза межами строку, наданого саме для добровільного виконання рішення суду, і в площинні знаходження виконавчого документа на виконанні в органу виконання (тобто уже навіть після настання моменту, з котрого Закон України "Про виконавче провадження" надає виконавцю право винести постанову про стягнення виконавчого збору, контрий в свою чергу стягується в Державний Бюджет України.

З огляду на усе вищевказане, на переконання колегії суду, відповідне звернення по даній справі є не лише безпідставним, але й таким, що опосередковано направлено на зменшення суми боргу (не сплаченої в час наданий виконавцем для добровільного виконання), а відповідно й на зменшення суми виконавчого збору, котра вже призначена виконавцем на момент подання Відповідачем цієї заяви (10 % від несплаченої в строк добровільного виконання) і як наслідок, не недоотримання Державним Бюджетом України (в нинішніх економічних умовах) значної суми коштів, стягнення котрих за таких підстав передбачене чинним законодавством України.

Що ж сосується безпосередньо доводів Відповідача, щодо визнання наказу таким що не підлягає виконанню в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наявність договору про організацію взаєморозрахунків, колегія суду зазначається наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року набрало законної сили 25 листопада 2013 року (дата прийняття постанови апеляційної інстанції, якою рішення першої інстанції залишено без змін), у зв'язку з чим було видано наказ по справі від 27 грудня 2013 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 січня 2014 року також залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року по даній справі.

При цьому суд констатує, що окрім усього вищеописаного в даній постанові посилання Відповідача на договір про організацію взаєморозрахунків № 95/30 від 12 лютого 2014 року як на підставу для визнання наказу таким що не підлягає виконанню в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованим та безпідставним, оскільки такий договір був укладений уже після набрання законної сили рішенням по справі № 924/886/13 та видання наказу на його примусове виконання (27 грудня 2013 року).

Колегія суду констатує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Зі змісту статтей 1, 2, 17, 18, 19, 25, 27, 37, 38 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що примусове виконання рішень судів України відбувається на підставі виконавчих документів, які є основою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій.

Крім того, колегією суду береться до уваги те, що: по-перше, зазначеним договором про організацію взаєморозрахунків було врегульовано лише порядок погашення основної заборгованості в розмірі 6 470 411 грн. 48 грн., яка стягнута за рішенням суду; по-друге, в іншій частині сторони не змінювали порядок проведення розрахунків згідно з рішенням у справі № 924/886/13; по-третє, згідно статті 124 Конституції України та статті 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, колегія суду констатує, що дане рішення суду є діюче та законне, а намагання Відповідача уникнути сплату штрафних санкцій, річних та інфляційних розцінюється як втручання в процедуру здійснення правосуддя шляхом безпідставного скасування сум, встановлених рішенням суду, залишаючи поза межами той факт, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має лише відповідний суд згідно з процесуальним законодавством (в даному випадку лише Верховний Суд України при безпосередньому перегляді рішення по даній справі).

Окрім того, колегія суду критично відносить до посилання Відповідача на постанову Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року у справі № 3-101гс14, як на підставу своїх вимог щодо скасування штрафних санкцій, інфляційних та річних, оскільки: по-перше, дана постанова прийнята за результатами розгляду іншої справи та з урахуванням конкретних обставин справи; по-друге, дана постанова прийнята 9 вересня 2014 року, а рішення господарського суду Хмельницької області було прийнято 30 вересня 2013 року, наказ ж виданий 27 грудня 2013 року (тобто місцевий та апеляційний господарський суд, розглядаючи даний спір апріорі позбавлений був можливості врахувати практику Верховного Суду України, котра буде винесена в майбутньому і привести свою практику у відповідність до вищезазначеної постанови Верховного Суду України); по-четверте, рішення є уже кінцевим результатом по справі, примусове виконання котрого проводиться на підставі наказу (зміст якого має відповідає резолютивній частині відповідного рішення), а не на підставі Верховного Суду України.

Відтак, суд лише має привести свою практику у відповідність з правовою позицією, висвітленою у постановах Верховного Суду України, і при цьому жодною нормою закону не передбачено обов'язку суду визнавати наказ таким, що не підлягає виконанню з посиланням при цьому на постанову Верховного Суду України, не маючи на увазі уже й саму відмову органу виконання від виконання діючого рішення суду з посиланням на правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду України .

В той же час, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка (невиконання рішення суду) не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду (або визнання частини такою що не підлягає виконанню) може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Тривале невиконання рішення без вагомих на те мотивів, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому, таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

З врахуванням міжнародно-правових норми захисту порушених прав та вимог національного законодавства, дослідивши всі обставини справи у системному взаємозв'язку та з урахуванням вищезазначеного у колегії суду відсутні підстави для визнання наказу № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню як в частині основного боргу так і в частині стягнення 394 520 грн. 52 коп. пені, 34 256 грн. 85 коп. - 7% штрафу, 157 808 грн. 21 коп. 3% річних, 26 085 грн. 26 коп. інфляційних втрат, а відтак приймаючи таке рішення, колегія суду повністю відмовляє в задоволенні заяви Відповідача.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права (а саме, статті 117 Господарського процесуального кодексу України) .

Дане, в свою чергу, в силу дії пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даної ухвали.

З урахуванням усього вищевказаного, суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу Відповідача і скасовує ухвалу суду першої інстанції в частині визнання наказу таким що не підлягає виконанню щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу. В решті ухвалу господарського суду Хмельницької області залишає без змін.

Cудові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго - задоволити частково.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 24 листопада 2014 року в справі № 924/886/13 - скасувати в частині визнання наказу господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення з Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 6 511 410 грн. 37 коп. основного боргу.

3. В цій частині прийняти нове рішення, котрим в задоволенні зави про визнання наказу господарського суду Хмельницької області № 924/886/13 від 27 грудня 2013 року таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 6 511 410 грн. 37 коп. основного боргу - відмовити.

4. В решті ухвалу господарського суду Хмельницької області від 24 листопада 2014 року по справі № 924/886/13 - залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 924/886/13 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.