Постанова № 42157461, 18.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7066/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2014 року № 0004702201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період із 03 по 16 квітня 2014 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Овочі України" за період із 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 24 квітня 2014 року № 145/1-22-01/37091711.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. "а" п. 198.1, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 3 991 672,00 грн., у тому числі за: листопад місяць 2013 року - 1 081 816,00 грн.; грудень місяць 2013 року - 1 692 310,00 грн.; січень місяць 2014 року - 197 325,00 грн.; лютий місяць 2014 року - 1 020 221,00 грн.

На підставі встановлених порушень, 13 травня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004702201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 991 672,00 грн. за основним платежем та у розмірі 997 918,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Так, приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Компанія Агростар" та ТОВ "Овочі України".

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В силу п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.198.6 п. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вищенаведеного слідує, що податковим законодавством передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту суми податку не лише за фактом отримання товарів/послуг, але й за фактом списання коштів з банківського рахунку платника податків (у тому числі, попередньої оплати (авансу), якщо така подія відбулась раніше.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2013 року між ТОВ "Овочі України" (Продавець) та ТОВ "Компанія Агростар" (Покупець) укладено договір поставки № 01/18/10-13 згідно умов якого Продавець зобов'язався передати Покупцю у власність товар (насіння соняшника), а покупець - прийняти та оплатити його. Здійснення операцій з постачання товару за договором носить форвардний характер. Товар, що планується до поставки, буде являтися врожаєм 2014, 2015, 2016 року. Період поставки: 01 вересня 2014 року по 31 грудня 2016 року. Вартість договору - 59 850 000,00 грн. (з ПДВ).

Судом встановлено, що ТОВ "Компанія Агростар" сформовано (задекларовано) податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ "Овочі України" всього на суму 9 975 000 грн., у тому числі: за листопад місяць 2013 року у сумі 1 125 000 грн. та за грудень місяць 2013 року у сумі 8 850 000 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач сформував свій податковий кредит за фактом здійснення попередньої оплати (авансу) за договором № 01/18/10-13 від 18 жовтня 2013 року.

На підтвердження виконання умов договору, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії податкових накладних, які містять необхідні реквізити (Т.1 а.с. 80-145).

Судом встановлено, що позивачем перераховано на користь ТОВ "Овочі України" кошти на загальну суму 59 850 000,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (Т.1 а.с. 13-79).

Крім того, факт здійснення оплати за договором № 01/18/10-13 від 18 жовтня 2013 року підтверджується належним чином завіреними копіями виписок Харківської регіональної дирекції (відділення) ПАТ «Укрбізнесбанк», долученими позивачем до апеляційної скарги (Т.2 а.с. 28-36).

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки відповідача про неможливість ТОВ "Овочі України" в подальшому виконати свої господарські зобов'язання за договором № 01/18/10-13 від 18 жовтня 2013 року, укладеним з позивачем, оскільки таке твердження не узгоджується із загальним засадами податкового законодавства та є передчасним.

Також, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Компанія Агростар" зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується витягом № 1426504500405 з реєстру платників податку на додану вартість (Т.1 а.с. 167), при цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що контрагент позивача - ТОВ "Овочі України" був позбавлений такого статусу на момент укладення договору.

Так, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій за участю позивача та ТОВ "Овочі України" на підставі договору поставки.

Разом з тим, 15 жовтня 2013 року між ТОВ "Компанія Агростар" та ТОВ «Кернел» укладено договір попередньої поставки № Х-15/14, згідно умов якого, сторони зобов'язуються в строк до 01 вересня 2014 року, до 01 вересня 2015 року та до 01 вересня 2016 року укласти Договори поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2014, 2015 та 2016 років (Т. 2 а.с. 8)

Також, 16 жовтня 2013 року між ТОВ "Компанія Агростар" та ТОВ «Креатив» укладено аналогічний попередній договір поставки № С13-02/10, згідно умов якого сторони зобов'язуються в строк до 01 вересня 2014 року, до 01 вересня 2015 року та до 01 вересня 2016 року укласти Договори поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2014, 2015 та 2016 років (Т.2 а.с. 7).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що укладений договір № 01/18/10-13 від 18 жовтня 2013 року носить форвардний характер, а тому даний факт унеможливлює існування всіх передбачених ним первинних документів на даний час.

Таким чином, враховуючи форвардний характер виконання договору та обумовлений спосіб його виконання, колегія суддів вважає, що формування ТОВ "Компанія Агростар" податкового кредиту у спірний період за фактом здійснення попередньої оплати (авансу) за даним договором узгоджується з приписами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, а тому є правомірним.

В матеріалах справи також міститься нотаріально засвідчена заява ОСОБА_3, який підтверджує той факт, що він був засновником та перебував на посаді директора ТОВ "Овочі України" з 18 вересня 2013 року по 13 березня 2014 року (Т.2 а.с. 12).

Так, позивачем долучено до матеріалів справи договори складського зберігання (у тому числі, соняшника) з третіми особами, згідно умов яких ТОВ "Компанія Агростар" виступає в якості поклажодавця (Т.2 а.с. 43-163).

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказані правочини за своєю суттю не стосуються відносин, які виникли між позивачем та ТОВ "Овочі України" на підставі договору поставки, оскільки з їх змісту вбачається, що вони укладені саме з метою подальшого утримання та зберігання сільськогосподарської продукції, у тому числі соняшника.

З приводу посилань суду першої інстанції про те, що позивачем не надано реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та банківських виписок з рахунку позивача, колегія суддів зазначає, що вищеперелічені первинні документи були долучені позивачем до апеляційної скарги та були досліджені судом апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що під час проведення перевірки ТОВ "Компанія Агростар" податковим органом були досліджені та перевірені банківські виписки та платіжні доручення, при цьому, недоліків у них не було встановлено.

Так, податковий орган дійшов висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій за участю ТОВ "Компанія Агростар" та ТОВ "Овочі України" з урахуванням висновків Акту перевірки від 07 лютого 2014 року № 12/22-12/37340196.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в даному випадку належним доказом може бути виключно вирок суду щодо даних юридичних осіб, який в матеріалах справи відсутній, а висновки викладені в Акті перевірки є лише суб'єктивним відношенням податкового органу щодо зафіксованих під час перевірки обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи підтверджують вчинення позивачем дій спрямованих на реальне виконання умов укладеного договору поставки.

Колегія суддів також зазначає, що відповідачем не надано доказів визнання правочину укладеного між позивачем та контрагентом недійсним у судовому порядку, або доказів наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача, так і його контрагента.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія постанови слідчого другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Латенко О.В. від 21 червня 2014 року про закриття кримінального провадження, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ "Компанія Агростар" складу кримінального правопорушення.

При цьому, в ході розслідування кримінального провадження не виявлено доказів того, що службові особи позивача, які відповідальні за правильність, повноту та своєчасність сплати податків та інших обов'язкових платежів (директор та головний бухгалтер), мали умисел на ухилення від сплати податків.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи податкового органу щодо заниження ТОВ "Компанія Агростар" податку на додану вартість у загальному розмірі 3 991 672,00 грн. є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 травня 2014 року № 0004702201 прийнято протиправно та підлягає скасуванню.

Аналізуючи обставини справи та норми законодавства, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар", а тому рішення суду підлягає скасуванню із винесенням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи, викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агростар" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 травня 2014 року № 0004702201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

Повний текст постанови виготовлений 23.12.2014 року.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.