Рішення № 42153485, 19.12.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 грудня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі МАРЧИШАКУ Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 травня 2014 р., -

в с т а н о в и л а :

29.08.2012 Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і мотивувало його наступним. За договором від 15.08.2008 № KF51550 Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк», правонаступником якого у подальшому стало ПАТ «Фольксбанк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 80000,00 дол. США зі сплатою 13,5% річних і строком по 14.08.2023. Виконання зобов'язань позичальника було забезпечено іпотекою належного йому вбудованого приміщення площею 62,9 кв. м, розташованого за адресою АДРЕСА_1, про що 15.08.2008 був укладений іпотечний договір. Банк свої зобов'язання виконав, тоді як відповідач зобов'язання порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 27.08.2012 складав 74920,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/7,9930 грн на цю дату складає еквівалент 598837,64 грн, в т.ч.: 69812,83 дол. США (еквівалент 558013,95 грн) боргу за кредитом, 5041,34 дол. США (еквівалент 40295,43 грн) боргу за процентами, 66,09 дол. США (еквівалент 528,25 грн) пені.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 11.03.2014 до участі в справі залучено Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» як правонаступника ПАТ «Фольксбанк» (а.с. 103). ПАТ «ВіЕс Банк» збільшило позовні вимоги щодо параметрів предмета іпотеки, площа якого збільшилася на 52,4 кв. м.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач остаточно просив:

у рахунок погашення боргу за кредитним договором від 15.08.2008 № KF51550 в розмірі 74920,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/7,9930 грн на цю дату складає еквівалент 598837,64 грн, звернути стягнення на вбудоване приміщення загальною площею 115,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом, визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме, на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі-покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця, в т.ч., але не виключно: подавати, оформляти та отримувати будь-які документи, необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу; пред'являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та всі необхідні документи; усно та письмово звертатися, подавати, отримувати та підписувати необхідні документи, їх дублікати, у тому числі заяви до установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування з питань одержання витягів з Реєстрів прав власності на нерухоме майно, з Державного реєстру іпотек, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з Державного реєстру правочинів тощо; отримувати будь-які необхідні витяги, технічну документацію, що надається відповідними органами державного управління та місцевого самоврядування, органами реєстраційної служби (з метою первинної реєстрації вказаного майна у новому реєстрі майнових прав щодо майна третіх осіб), а також інші документи; повноважень для отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки тощо, необхідних для здійснення такого продажу, а кошти, одержані від реалізації, скерувати для задоволення вимог банку;

з метою належного збереження майна забезпечити право на управління ПАТ «ВіЕс Банк» нерухомим майном - вбудованим приміщенням загальною площею 115,3 кв. м, розташованим за адресою АДРЕСА_1, з моменту набрання рішенням законної сили і до його реалізації в порядку, встановленому законом;

судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05.05.2014 позов задоволено частково: звернуто стягнення на вбудоване приміщення загальною площею 115,3 кв. м, розташоване за адресою АДРЕСА_1, шляхом, визначеним ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського, 11, рах. № 32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі-покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця, в т.ч., але не виключно: подавати, оформляти та отримувати будь-які документи, необхідні для підготовки предмета іпотеки до продажу; пред'являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та всі необхідні документи; усно та письмово звертатися, подавати, отримувати та підписувати необхідні документи, їх дублікати, у тому числі заяви до установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування з питань одержання витягів з Реєстрів прав власності на нерухоме майно, з Державного реєстру іпотек, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з Державного реєстру правочинів тощо; отримувати будь-які необхідні витяги, технічну документацію, що надається відповідними органами державного управління та місцевого самоврядування, органами реєстраційної служби (з метою первинної реєстрації вказаного майна у новому реєстрі майнових прав щодо майна третіх осіб), а також інші документи; повноважень для отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмета іпотеки тощо, необхідних для здійснення такого продажу, а кошти, одержані від реалізації, скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за кредитним договором від 15.08.2008 № KF51550 в розмірі 74920,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/7,9930 грн станом на 27.08.2012 складає еквівалент 598837,64 грн. В решті позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 3219,00 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

Відповідач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, рішення суду оскаржив, на думку апелянта, рішення є незаконним і необґрунтованим. Так, позивачу своєчасно було відомо про здійснення добудови приміщення, переданого в іпотеку, внаслідок чого його площа збільшилася на 52,4 кв. м, відповідно зросла і його ціна, що зараз значно перевищує ту, яка була зазначена в договорі іпотеки. Між тим, зміни до договору іпотеки не вносилися ні щодо площі приміщення, ні щодо його вартості, про судову експертизу в справі з цього приводу позивач не просив. Внаслідок цього не було враховано принцип співмірності боргу із вартістю предмета іпотеки і, оскільки з урахуванням добудови дійсна вартість предмета іпотеки є значно більшою, ніж розмір боргу, у позові слід було відмовити. Крім того, відповідач регулярно вносив платежі за кредитним договором, тому сума боргу, пред'явленого до стягнення, не відповідає дійсності, належного розрахунку боргу немає. Апелянт просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, які апеляцію підтримали, представника позивача ОСОБА_3, який апеляцію не визнав, взявши до уваги, що за клопотаннями обох сторін, які просили додатковий час для врегулювання спору в позасудовому порядку та для укладення мирової угоди, у розгляді справи неодноразово оголошувалися перерви та розгляд відкладався, однак, сторони мирової угоди не дійшли і в судове засідання 19.12.2014 не з'явилися, розглянувши в судовому засіданні 19.12.2014 справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи № 3303, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України); кожна сторона зобов'язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60 ЦПК України). Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 572, 589, 590, 611, 614, 623-625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 18, 33, 38 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; особа відповідальна за порушення зобов'язання, позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, сплатити проценти, а той управі вимагати за відповідних умов звернення стягнення на предмет іпотеки з наданням права продажу предмета іпотеки з метою дострокового повернення боргу, відшкодування збитків, сплати неустойки; розмір боргу доказується кредитором, проте, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу.

Встановлено, що за кредитним договором від 15.08.2008 № KF51550 Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк» (код ЄДРПОУ 19358632), правонаступниками якого внаслідок зміни організаційно-правової форми та перейменувань і без зміни кодів ЄДРПОУ та ЄДР послідовно було Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» і є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 80000,00 дол. США зі сплатою 13,5% річних (на період виникнення простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами - 23,5% річних) і строком по 14.08.2023 (а.с. 6-18, 36-39, 92-94). Виконання зобов'язань позичальника було забезпечено іпотекою належного йому вбудованого приміщення площею 62,9 кв. м, розташованого за адресою АДРЕСА_1, про що 15.08.2008 був укладений іпотечний договір, предмет іпотеки сторони оцінили у 484400,00 грн, що станом на день укладення договору іпотеки було еквівалентом 80000,00 дол. США (а.с. 19-25). Ці факти ніким не заперечуються.

Пред'являючи позов, банк виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання і спричинив виникнення боргу, який станом на 27.08.2012 складав 74920,26 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/7,9930 грн на цю дату складає еквівалент 598837,64 грн, в т.ч.: 69812,83 дол. США (еквівалент 558013,95 грн) боргу за кредитом, 5041,34 дол. США (еквівалент 40295,43 грн) боргу за процентами, 66,09 дол. США (еквівалент 528,25 грн) пені. На підтвердження своїх доводів позивач подав розрахунок боргу, з якого вбачається, зокрема, що заборгованість за процентами була нарахована за період з 15.08.2008 по 27.10.2011 і складалася у доларах США із заборгованості за 2011 рік: квітень - 393,51 долари, травень - 800,46, червень - 774,64, липень - 800,46, серпень - 800,46, вересень - 774,64 і по 27 жовтня - 697,17 доларів, разом - 5041,34 дол. США (а.с. 26). Пеня з посиланням на обчислення її виходячи з подвійної облікової ставки НБУ була нарахована в розмірі 66,09 дол. США за несвоєчасні повернення кредиту та сплату процентів.

У подальшому позивач подав більш детальний розрахунок боргу (а.с. 123-126), у якому зафіксовано, що остання сплата коштів, скерованих на погашення основного боргу за кредитом, мала місце 11.10.2010, після цього кошти на повернення кредиту не зараховувалися і основний борг за кредитом складає 69812,83 дол. США. В той же день (11.10.2010) були зараховані 893,83 дол. США на погашення заборгованості за процентами, що існувала станом на 01.08.2010 в сумі 0,01 дол. США, на 01.09.2010 - 813,64 дол. США і на 01.10.2010 - 80,18 дол. США. Після цього відповідач продовжував здійснювати нерегулярні платежі на погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується зазначеним розрахунком боргу, одержаною апеляційним судом випискою з банківського рахунку позичальника, квитанцією про сплату позичальником 1200,00 дол. США (а.с. 56, 174-195). З цих документів випливає, що останній за рахунком платіж позичальник здійснив у розмірі 1200,00 дол. США 22.06.2012, які 26.06.2012 були зараховані на погашення боргу за процентами.

Дані розрахунків заборгованості та банківської виписки у їх взаємозв'язку свідчать про те, що була погашена заборгованість за процентами:

за рахунок 1000,00 дол. США, сплачених 04.10.2011, був погашений залишок заборгованості за березень 2011 р. в сумі 453,79 дол. США і частина заборгованості за квітень 2011 р. в сумі 381,12 дол. США;

за рахунок 800,00 дол. США, сплачених 10.11.2011, був погашений залишок заборгованості за квітень 2011 р. в сумі 393,52 дол. США і частина заборгованості за травень 2011 р. в сумі 406,48 дол. США, тобто, в цілому за квітень 2011 р. було сплачено 774,64 дол. США;

за рахунок 500,00 дол. США, сплачених 06.12.2011, був погашений залишок заборгованості за травень 2011 р. в сумі 393,98 дол. США і частина заборгованості за червень 2011 р. в сумі 31,38 дол. США, тобто, в цілому за травень 2011 р. було сплачено 800,46 дол. США;

за рахунок 700,00 дол. США, сплачених 23.01.2012, була погашена частина заборгованості за червень 2011 р. в сумі 700,00 дол. США;

за рахунок 700,00 дол. США, сплачених 27.02.2012, був погашений залишок заборгованості за червень 2011 р. в сумі 43,26 дол. США і частина заборгованості за липень 2011 р. в сумі 656,74 дол. США, тобто, в цілому за червень 2011 р. було сплачено 774,64 дол. США;

за рахунок 300,00 дол. США, сплачених 30.03.2012, був погашений залишок заборгованості за липень 2011 р. в сумі 143,72 дол. США і частина заборгованості за серпень 2011 р. в сумі 156,28 дол. США, тобто, в цілому за липень 2011 р. було сплачено 800,46 дол. США;

за рахунок 1200,00 дол. США, сплачених 22.06.2012, були 800,46 дол. США зараховані на погашення заборгованості за серпень 2011 р., тому з урахуванням раніше зарахованих 156,28 дол. США на погашення частини заборгованості за серпень 2011 р. за цей місяць утворилася переплата в сумі 156,28 дол. США (956,74 дол. США - 800,46 дол. США), решта 399,54 дол. США були зараховані на погашення частини заборгованості за вересень 2011 р.

Переплата підлягає зарахуванню на погашення боргу за процентами, різниця в коштах, яка не зараховувалася на погашення процентів, скеровувалася на сплату пені.

Таким чином, з пред'явленого у визначених позивачем межах, за які суди першої та апеляційної інстанції не можуть виходити (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України), до стягнення боргу за процентами у розмірі 5041,34 дол. США було на час звернення позивача до суду та на час вирішення справи судом першої інстанції сплачено 4125,36 дол. США. З урахуванням наведеного, у зазначеному позивачем періоді документально підтверджується заборгованість позичальника за процентами в розмірі 915,98 дол. США (5041,34 дол. США - 4125,36 дол. США), що за визначеним позивачем валютним курсом становить 7321,43 грн.

Розділом 6 кредитного договору «Відповідальність сторін» передбачено, що позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання, за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту чи його частини або за несвоєчасну (неналежну) сплату процентів за користування кредитом.

Позивач пред'явив вимогу про стягнення пені в розмірі 66,09 дол. США, при цьому, в розрахунку зазначив, що пеня нарахована «за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту, процентів та/або комісій… пеня нарахована у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, обрахованої від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення… станом на 28 жовтня 2011 року».

За змістом наведених вище норм ЦК України, цивільно-правове зобов'язання та цивільно-правова відповідальність за його порушення мають конкретний, індивідуальний характер, особа несе відповідальність за вчинене нею винне порушення зобов'язання відповідно до положень закону та умов, визначених договором. Як випливає з положень кредитного договору, нарахування пені можливе окремо за несплату (неналежну сплату) конкретно визначених платежів за договором. Одночасне нарахування пені за несплату усіх або кількох платежів договором не передбачено, між тим, саме так сформулював свою позицію кредитор, визначаючи розмір пені. У будь-якому разі, розрахунок повинен чітко відображати: за прострочення сплати якого саме платежу нараховується пеня, якою є база нарахування, за якою ставкою нараховується пеня та за який період, розрахунок повинен виключати сумніви, суперечності щодо його елементів та результату.

Позивач не подав суду власне розрахунку пені, не вказав періоду, за який її нараховано, а навів лише кінцеву цифру пені. У справі немає даних про базу нарахування пені (основний борг за кредитом, борг за процентами, їх сума чи інше), про облікову ставку НБУ у період нарахування пені, про визначену кредитором ставку для нарахування пені, тож немає жодних даних, які б давали можливість встановити конкретні обставини та результат нарахування пені. Крім того, слід мати на увазі, що у зв'язку із заборгованістю за процентами при нарахуванні пені належало враховувати динаміку сплати такого боргу. З огляду на викладене, вимога про стягнення пені в розмірі 66,09 дол. США не ґрунтується на доказах, розрахунках, не узгоджується з наявними матеріалами та не враховує дійсних обставин справи.

За таких умов, доводи апеляції про необґрунтованість та недоведеність вимог позову в частині стягнення боргу за процентами в розмірі 4125,36 дол. США (еквівалент 32974,00 грн), що не підтвердився, а також пені в розмірі 66,09 дол. США (еквівалент 528,25 грн) заслуговують на увагу. У цій частині суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, необґрунтовано визнав встановленими обставини, які не були доведеними, припустився помилок у застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України рішення щодо цих вимог підлягає скасуванню з відмовою в їх задоволенні.

У частині задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення основного боргу за кредитом в розмірі 69812,83 дол. США (еквівалент 558013,95 грн) і 915,98 дол. США (еквівалент 7321,43 грн) боргу за процентами рішення суду відповідає вимогам закону, обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дано правильну оцінку.

Розмір основного боргу за кредитом (69812,83 дол. США) і борг за процентами (915,98 дол. США), що пред'явлені до стягнення, підтверджується наявними доказами, розрахунками та іншими матеріалами справи. Кредитні кошти відповідач отримав і по 22.06.2012 обслуговував борг. Розпоряджаючись належними йому цивільними і процесуальними правами на власний розсуд, відповідач не спростував належними і допустимими документальними доказами та/або в порядку, передбаченому ст. 66, ст. 143 ч. 1, ст. 147 ч.ч. 2-6, ст. 179 ч. 2, ст. 189 ЦПК України, вищевказаних розмірів боргу за кредитом та боргу за процентами. Усні міркування сторони відповідача про невідповідність розрахунків позивача дійсним є припущеннями, які суперечать встановленим у справі обставинам і не можуть братися до уваги.

Не можуть бути враховані і доводи апеляції про неправильні, на думку сторони, дії кредитора та іпотекодержателя стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки. На момент укладення 15.08.2008 іпотечного договору за іпотекодавцем з 27.08.2003 було зареєстровано право власності на вбудоване приміщення площею 62,9 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Ужгороді, яке він одержав у дар на підставі договору від 14.08.2003, що стверджується копіями указаного договору та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.08.2003 № 1334171, виданого КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» (а.с. 31-33 ), оригінали яких знаходяться відповідно на а.с. 240 і 241 інвентаризаційної справи № 3303. Після укладення іпотечного договору Ужгородський міськрайонний суд ухвалив рішення від 03.09.2008, яким визнав за ОСОБА_1 право власності на приміщення площею 52,4 кв. м за адресою АДРЕСА_1, що було самочинно добудоване до належного йому приміщення, та зобов'язав КП «БТІ м. Ужгорода» зареєструвати це право (а.с. 57-58).

На підставі вказаного рішення суду на добудову був виготовлений технічний паспорт, інша документація та 17.12.2008 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на добудоване приміщення площею 52,4 кв. м за адресою АДРЕСА_1, що стверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.12.2008 № 21370708, виданим КП «БТІ м. Ужгорода» (а.с. 118-122, 196, оригінал на а.с. 292 і.с.). Як убачається з технічної документації, матеріалів цивільної, інвентаризаційної справ (плани, схеми, експлікації тощо) і ніким не заперечується, обидві частини приміщення мають одну адресу, сполучаються між собою, використовуються як один об'єкт комерційного призначення загальною площею 115,3 кв. м, у якому внаслідок добудови та перепланування створено торговий зал площею 87,8 кв. м, а решту займають підсобні приміщення, що вже само по собі виключає існування окремих приміщень площами 62,9 кв. м і 52,4 кв. м. Тобто, попри реєстрацію права власності внаслідок виникнення права на різні частини приміщення в різний час і з різних підстав, на час вирішення спору приміщення за адресою АДРЕСА_1 є одним об'єктом нерухомого майна.

Згідно із Законом № 898-IV: предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, зокрема, за умов, коли майно належить іпотекодавцю на праві власності; воно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього може бути звернене стягнення; це майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності; предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому; частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (ст. 5 ч.ч. 1, 2, 3); іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки (ст. 9 ч. 3); після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору (ст. 16 ч. 3).

Із цими нормами закону узгоджуються відповідні положення пунктів 2, 8, 10, 11, 37 та інші положення іпотечного договору. У справі немає доказів погодження установленим порядком добудови і перепланування приміщення, переданого в іпотеку, з іпотекодержателем, отримання його згоди на відповідні дії, повідомлення іпотекодержателя про їх результат, пропозицію внести відповідні зміни до договору іпотеки тощо. За змістом іпотечного договору, указаних норм Закону № 898-IV та встановлених фактів і обставин з урахуванням положень ст. 8 ч. 1, ст. 13 ч.ч. 1, 2, ст. 14 ч.ч. 1, 3 ЦК України, слід дійти висновку, що саме іпотекодавець, у володінні і користуванні якого перебував предмет іпотеки, повинен був забезпечити дотримання прав іпотекодержателя, що випливають із закону та умов договору, зокрема, ініціювати у спосіб, що забезпечує відповідну фіксацію, зміну умов договору щодо предмета іпотеки. В силу вимог закону та умов договору приміщення загальною площею 115,3 кв. м у цілому є предметом іпотеки. Сторони договору вправі і повинні належно врегулювати свої відносини, проте, відсутність відповідних змін до договору у даному випадку не усуває факту перебування в іпотеці єдиного об'єкта нерухомого майна. За встановлених обставин, іпотекодавець не має належних і обґрунтованих підстав стверджувати про порушення його прав іпотекодержателем та покликатися у захист своїх прав на відсутність змін в іпотечному договорі щодо предмета іпотеки.

Отже, предмет іпотеки - приміщення загальною площею 115,3 кв. м за адресою АДРЕСА_1 належить іпотекодавцю, право власності якого на нерухоме майно зареєстроване, це майно може бути відчужене, на нього може бути звернене стягнення. Право банку вимагати дострокової сплати усього заборгованого за кредитним договором та звернення в рахунок погашення такого боргу стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем випливає з норм закону, якими регулюються спірні правовідносини, та з п.п. 2.1., 5.2.7., 5.3.1., п. 10.5. кредитного договору, п.п. 2., 4., 8., 9., 16.-17., п. 21 пп. б), п. 25. іпотечного договору, інших положень договорів, щодо повного розуміння яких та можливості їх виконання позичальник та іпотекодавець дав відповідні запевнення і гарантії.

Зважаючи на доведений розмір боргу за кредитним договором, право на стягнення якого має банк, твердження апелянта про неспівмірність боргу із вартістю предмета іпотеки необґрунтоване. Борг є значним і, зокрема, за сумою кредиту складає понад 87% від виданого кредиту, борг за сумою кредиту не погашається з листопада 2010 р., борг за процентами облікується з жовтня 2011 р. і проценти не сплачуються з липня 2012 р. Ці обставини не дають можливості стверджувати, що порушення зобов'язань позичальником не завдає збитків кредитору, не змінює обсягу та не порушує його прав, тоді як відповідно до умов кредитного договору банк управі вимагати дострокового повернення всього боргу та звернення для цього стягнення на предмет іпотеки вже лиш за затримання позичальником сплати частини кредиту, процентів на один місяць, утворення простроченої заборгованості за кредитом, процентами, істотного порушення умов кредитного договору і т.д.

За обставинами справи, позивач не мав потреби ставити питання про судову експертизу для встановлення вартості предмета іпотеки, натомість обґрунтовано пред'явив вимогу про встановлення ціни продажу майна шляхом визначення її уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу, що забезпечує дотримання прав іпотекодавця. Понад те, вказуючи на неспівмірність боргу із вартістю предмета іпотеки, на наявність двох окремих частин приміщення, саме відповідачу належало доводити такі твердження, для чого він не був позбавлений права просити про призначення відповідної судової експертизи в суді першої інстанції, однак, такого клопотання не заявляв, внаслідок чого у випадку надходження клопотання в апеляційному суді застосовуються правила ст. 303 ч. 2 ЦПК України, втім, і під час апеляційного розгляду про призначення судової експертизи апелянт теж не просив. В будь-якому разі передбачається, що остаточні розрахунки між сторонами за наслідками сплати дійсного боргу за кредитним договором повинні виключити можливість отримання кредитором за рахунок боржника, в т.ч., за рахунок продажу предмета іпотеки, коштів, на які кредитор не матиме права.

Виходячи з викладеного, вимоги позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення основного боргу за кредитом в розмірі 69812,83 дол. США і 915,98 дол. США боргу за процентами, разом - 70728,81 дол. США (еквівалент 565335,38 грн) обґрунтовані, доведені, відповідачем не спростовані, тому на підставі ст. 308 ЦПК України в цій частині апеляцію слід відхилити, рішення суду - залишити без змін.

З урахуванням необхідності скасування рішення суду першої інстанції щодо задоволення частини позовних вимог та необхідності залишення без змін рішення суду про задоволення решти вимог позову, рішення суду підлягає зміні щодо зазначення загальної суми боргу, на погашення якого звернено стягнення на предмет іпотеки. Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 88 ЦПК України відповідно до результату справи.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, 3, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 травня 2014 р.:

в частині задоволення вимог позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 15.08.2008 № KF51550 за відсотками в розмірі 4125,36 дол. США (чотирьох тисяч ста двадцяти п'яти доларів США 36 центів), що за офіційним курсом НБУ 1 долар США/7,9930 грн станом на 27.08.2012 складає еквівалент 32974,00 грн (тридцяти двох тисяч дев'ятисот сімдесяти чотирьох гривень 00 коп.), і стягнення пені в розмірі 66,09 дол. США (шістдесяти шести доларів США 09 центів), що за указаним валютним курсом складає еквівалент 528,26 грн (п'ятисот двадцяти восьми гривень 26 коп.), скасувати, у задоволенні цих вимог відмовити;

другий абзац резолютивної частини рішення змінити, цифри і слова «74920,26 доларів США» і «598837,64 грн» замінити відповідно цифрами і словами «70728,81 дол. США (сімдесят тисяч сімсот двадцять вісім доларів США 81 цент)» і «565335,38 грн (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч триста тридцять п'ять гривень 38 коп.)»;

у решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» у відшкодування сплаченого судового збору 2917,78 грн та в дохід держави 217,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді