Ухвала суду № 42149070, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2014 р. м. Київ К/800/63041/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Зайцева М.П.,

Юрченко В.П.

секретар Бовкун В.В.

за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайлайн Медіа» - Мелимуки В.В. та Савчука Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайлайн Медіа» (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ №0002182230 та №0002172230 від 21.02. 2013 року.

На обґрунтування позову зазначило, що висновки ДПІ є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються наявними у Товариства первинними документами, послуги, придбані у контрагентів, використані у власній господарській діяльності.

26 липня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, позов задоволено.

Скасовані податкові повідомлення-рішення №0002182230 та №0002172230 від 21.02.2013 року

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5.12.2013 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що наданий Товариством акт прийому-передачі робіт не розкриває змісту господарської операції, надані Товариством докази не підтверджують використання отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Товариство звернулось із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, з 10.01.2013 року до 23.01.2013 року, ДПІ здійснила документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.10.2009 року до 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2009 року до 30.09.2012 року, за наслідками якої 30.01.2013 року був складений акт перевірки № 297/00-30/33834937 (далі - акт № 297/00-30/33834937).

У акті № 297/00-30/33834937 зазначено, що Товариство порушило п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.27, п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 278 819,00 грн. та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 191 584,00 грн.

21 лютого 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: №0002172230 щодо збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 239 418,00 грн., у тому числі за основним платежем - 191 584,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 47 896,00 грн., а також №0002182230, щодо збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 324 924,75 грн. у тому числі за основним платежем - 278 819,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 46 105,75грн.

Судом попередньої інстанції встановлено, що 1.02.2006 року між Товариством (замовник) та ТОВ "Київська правнича компанія" (виконавець) був укладений договір № 03-05/2006 про надання послуг, за умовами якого виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, надавати замовнику правову допомогу (юридичні послуги) з усіх питань поточної господарської та іншої діяльності замовника, а також фінансові консультації з питань, що стосуються діяльності замовника.

На підтвердження реального виконання умов договору до матеріалів справи додані копії документів, а саме: додаткові угоди, акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні, банківські виписки, довіреності.

18 квітня 2012 року між Товариством (замовник) та ДП «Медіа Дирекція»/«Media Dierection» (виконавець) був укладений договір про надання маркетингових послуг № 1804/12, за умовами якого виконавець зобов'язується надати послуги з проведення маркетингового дослідження за тематикою «Аналіз телеперегляду за 2011 рік». Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем, на умовах, які встановлені у даному договорі. Дослідження, передбачене цим договором, необхідне для використання замовником у його господарській діяльності.

На підтвердження реального виконання умов договору до матеріалів справи додані копії документів, а саме: акти приймання-передачі наданих послуг, податкові накладні, банківські виписки, звіт про проведення дослідження.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як передбачено п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1 п. 7.5 цього Закону визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Відповідно до пп. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Відмовляючи в задоволені позову, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що Товариством не були дотримані вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані Товариством на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентом, колегія суддів не вважає достатніми доказами у справі з урахуванням наведених законодавчих норм.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову незалежно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При прийнятті постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

При новому розгляді суду першої інстанції слід врахувати викладене, при оцінці доводів сторін застосувати норми матеріального права, та надати належну оцінку наявним у справі доказам на предмет встановлення реального виконання господарських операцій і у разі їх недостатності, запропонувати сторонам надати додаткові докази, а також пояснення, з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (стаття 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із чинним законодавством.

Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального та матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хайлайн Медіа» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2013 року скасувати, адміністративну справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Зайцев М.П.

Юрченко В.П.