Постанова № 42148441, 23.12.2014, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 803/2378/14

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю представника позивача Максимчука Ю.В.,

представника відповідача Мандзирохи А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларпол-Україна» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

25 листопада 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларпол-Україна» (далі - ТзОВ «Соларпол-Україна») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009272202 від 17.09.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ з 26.08.2014 року по 28.08.2014 року проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Соларпол-Україна» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з МПП «Богемія» за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року. За результатами перевірки був складений акт № 7516/03-18-22-02/34829648 від 04.09.2014 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ було винесене податкове повідомлення - рішення від 17.09.2014 року №0009272202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 948 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 474 грн., всього 19 422 грн. за порушення п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.

ТзОВ «Соларпол-Україна», не погодившись із даними рішеннями податкового органу, скористалося правом адміністративного оскарження, проте, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області №265/10/03-20-10-03-06 від 16.10.2014 року податкове повідомлення-рішення №0009272202 від 17.09.2014 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погодившись з даним рішенням ТзОВ «Соларпол-Україна» подало повторну скаргу, проте, рішенням Державної фіскальної служби України №6119/6/99-99-10-01-15 від 04.11.2014 року податкове повідомлення-рішення №0009272202 від 17.09.2014 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач вважає необґрунтованими висновки податкового органу, викладені в акті перевірки про безтоварність операцій по правочинах, укладених із даним контрагентом, оскільки реальність, правомірність і відповідність господарських операцій діючому законодавству підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, зазначає, що посилання відповідача на акт перевірки від 31 липня 2013 року №145/22-11-25543782 «Про результати позапланової виїзної перевірки МПП «Богемія» не може бути підставою для збільшення ТзОВ «Соларпол-Україна» сум грошового зобов'язання з ПДВ, оскільки позивач не несе відповідальності за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами.

З огляду на викладене, позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення прийняте Луцькою ОДПІ №0009272202 від 17.09.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві просив позов задовольнити, визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнав. Додатково пояснив, що в ході перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій між ТзОВ «Соларпол-Україна» та МПП «Богемія», а первинні документи складені ним не можуть братися до уваги як достовірні. Підтвердив, що доказів про прийняття податкових повідомлень-рішень відносно контрагента за отриманим від іншої податкової інспекції актом немає, як і доказів про порушення податкового законодавства, підробку документів, інші службові зловживання чи відкриті кримінальні провадження. Однак вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення сформоване у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 30.01.2007 року серії А01 №003489 та Довідки з ЄДРПОУ АА №035849/1416 від 17.11.2010 року вбачається, що позивач ТзОВ «Соларпол-Україна» є юридичною особою, яка зареєстрована 30.01.2007 року за юридичною адресою: Волинська область, м. Луцьк, просп. Соборності, 25Б/172. Крім того з вказаної довідки вбачається, що видами діяльності позивача є монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням.

Судом встановлено, що на підставі наказу №1891 від 20.08.2014 року про проведення перевірки та направлення від 20.08.2014 року №002043 Луцькою ОДПІ з 26.08.2014 року по 28.08.2014 року проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «Соларпол-Україна» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з МПП «Богемія» за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року. За результатами перевірки складено акт № 7516/03-18-22-02/34829648 від 04.09.2014 року. Перевіркою встановлені порушення п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.2 ст.198 ПК України - ТзОВ «Соларпол-Україна» по взаємовідносинах із МПП «Богемія» завищено податковий кредит на загальну суму 12 948 грн., в т.ч. за жовтень 2013 року - 12 948 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Луцької ОДПІ винесене податкове повідомлення-рішення від 17.09.2014 року №0009272202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 948 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 474 грн., всього 19 422 грн.

ТзОВ «Соларпол-Україна», не погодившись із даними рішеннями податкового органу, скористалося правом адміністративного оскарження, проте, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області №265/10/03-20-10-03-06 від 16.10.2014 року податкове повідомлення-рішення №0009272202 від 17.09.2014 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погодившись з даним рішенням ТзОВ «Соларпол-Україна» подало повторну скаргу, проте, рішенням Державної фіскальної служби України №6119/6/99-99-10-01-15 від 04.11.2014 року податкове повідомлення-рішення №0009272202 від 17.09.2014 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.2 ст.198 ПК України та спростовується наступним.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Висновок Луцької ОДПІ про нереальність угод, укладених між ТзОВ «Соларпол-Україна» та МПП «Богемія» базується на висновках іншого податкового органу, зробленого за результатами проведеної перевірки даного контрагента, зокрема: МПП «Богемія» - акт №145/22-11-25543782 від 31.07.2013 року «Про результати позапланової виїзної перевірки МПП «Богемія», яким встановлено, що підприємством завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, що усі операції з МПП «Богемія» не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нереальність укладених між позивачем та МПП «Богемія» договорів вважає неправомірним та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між МПП «Богемія» (продавець) та ТзОВ «Соларпол-Україна» (покупець) укладено усний договір купівлі-продажу на придбання покупцем товарів, а саме: Бойлер Drazice OKC 1000 NTR/1MPa та Ємкість Drazice NAD 1000v5.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції позивач підтверджує наданими та дослідженими в судовому засіданні копіями видаткових накладних №РН-0000046 від 02.11.2011 року на суму 23 976 грн. та №РН-0000042 від 02.11.2011 року на суму 53 712 грн.

Оплата вартості товару здійснювалась у безготівковій формі шляхом переведення відповідних сум грошових коштів з поточного рахунку позивача на рахунок продавця, що підтверджується оглянутими судом копіями виписок з особового рахунку за 12.10.2011 року та за 27.10.2011 року.

Формування податкового кредиту за фактами цих послуг здійснювалось позивачем на підставі досліджених в судовому засіданні податкових накладних №5 від 12.10.2011 року та №10 від 27.10.2011 року.

В судовому засіданні встановлено, що згідно домовленостей між позивачем та МПП «Богемія», доставка товару здійснювалася власним транспортом позивача, а саме вантажним автомобілем Volkswagen LT 35, який належить позивачу, що вбачається з технічного паспорта автомобіля (а.с. 34,35).

Як встановлено судом придбаний товар (бойлер та ємкість) у МПП «Богемія» був використаний позивачем в ході своєї господарської діяльності, що підтверджується наступним.

Між ТзОВ «Соларпол-Україна» (продавець) та ТзОВ «Н.П.Б.» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №7 від 07.06.2011 року на придбання покупцем товарів, в т.ч. і придбаних у МПП «Богемія» бойлера та ємкості.

Крім того між ТзОВ «Соларпол-Україна» (підрядник) та ТзОВ «Н.П.Б.» (замовник) укладено договір підряду №7 від 07.06.2011 року відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати монтаж систем теплових насосів, що пов'язане з придбанням бойлера та ємкості.

Реальність проведення зазначених вище господарських операцій позивач підтверджує наданими та дослідженими в судовому засіданні копіями: рахунка-фактури №СФ-0000008 від 03.10.2011 року, видаткових накладних №РН-0000009 від 08.11.2011 року та №РН-00000010 від 08.11.2011 року.

Оплата вартості товару здійснювалась у безготівковій формі шляхом переведення відповідних сум грошових коштів з поточного рахунку покупця на рахунок продавця, що підтверджується оглянутими судом копіями виписок з особового рахунку за 10.10.2011 року.

Формування податкового кредиту за фактами цих послуг здійснювалось позивачем на підставі досліджених в судовому засіданні податкових накладних №2 від 10.10.2011 року та №3 від 10.10.2011 року.

Також судом встановлено, що зазначені вище податкові накладні зазначені позивачем в декларації з ПДВ за жовтень 2011 року та в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2011 року, які подані до Луцької ОДПІ позивачем.

Крім того виконання договору підряду №7 від 07.06.2011 року підтверджується копією посвідчення про відрядження №КУ-0000033 від 07.11.2011 року слюсара-сантехніка ТзОВ «Соларпол-Україна» ОСОБА_4 до ТзОВ «Н.П.Б» та копією довіреності ОСОБА_4 на право керування автомобілем Volkswagen LT 35, який належить позивачу.

Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок укладення договору з ТзОВ «Н.П.Б.», ним було використано придбані у МПП «Богемія» товари у своїй господарській діяльності шляхом надання послуг, ТзОВ «Соларпол-Україна» досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності та отримано прибуток від факту реалізації. Факт того, що позивачем реалізовано, використано в своїй діяльності придбаний товар у МПП «Богемія» підтверджується наданими позивачем та приєднаними до матеріалів справи вказаними вище належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними.

Судом не беруться до уваги посилання Луцької ОДПІ на те, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства та податкові накладні №2, 3 виписані продавцем ТзОВ «Соларпол-Україна» покупцю ТзОВ «Н.П.Б.» раніше тих накладних, які виписані МПП «Богемія» покупцю ТзОВ «Соларпол-Україна», оскільки оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2014 року №0009272202 винесене Луцькою ОДПІ по взаємовідносинах позивача з МПП «Богемія», а не з ТзОВ «Н.П.Б.».

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На підтвердження виконання спірних операцій з поставки товарів придбаних позивачем у МПП «Богемія» підприємством подано договори, податкові та видаткові накладні, які містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Оглянуті копії перелічених первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості та не призвели до зміни в структурі активів платника податків.

Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.

Крім того суд зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних або порушення порядку їх заповнення свідчить лише про недотримання норм законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Згідно з наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. При наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, відсутність ТТН чи порушення при її заповненні не може спростовувати факту придбання нами товарів.

Як вказано вище, доставка товару здійснювалася власним транспортом ТзОВ «Соларпол-Україна», а саме вантажним автомобілем VOLKSWAGEN LT 35, який належить позивачу, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу досліджувалась в судовому засіданні. Відтак, у нього не було необхідності складати та виписувати товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, всупереч наведеним вимогам, акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з МПП «Богемія», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись.

Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із МПП «Богемія» не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Ні в Акті перевірки Луцької ОДПІ, ні в судовому засіданні представником відповідача не представлено доказів, які б свідчили про нереальність господарських операцій між ТзОВ «Соларпол-Україна» і МПП «Богемія» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії ТзОВ «Соларпол-Україна» та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також з акту перевірки та заперечень поданих представником відповідача слідує, що основою висновків податкового органу про завищення податкового кредиту та заниження платником податків податку на додану вартість став Акт ДПІ у Залізничному районі м. Львова №145/22-11-25543782 від 31.07.2013 року «Про результати позапланової виїзної перевірки МПП «Богемія», яким встановлено, що підприємством завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а всі операції МПП «Богемія» носять безтоварних характер. Однак з оглянутого в судовому засіданні акту вбачається, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проводилась позапланова виїзна перевірка МПП «Богемія» по взаємовідносинах з ТзОВ «БТК «Євробуд», ТзОВ «БК «АТР Груп», ТзОВ «Гарант Буд Сервіс», а не з ТзОВ «Соларпол-Україна» на підставі якого ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області внесено зміни до інформаційної бази даних «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» на підставі вказаного акту перевірки та встановлено неправомірність відображення в податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинах МПП «Богемія» з ТзОВ «БТК «Євробуд», ТзОВ «БК «АТР Груп», ТзОВ «Гарант Буд Сервіс», оскільки, на думку податкового органу, така ними не здійснювалася. Однак, з сторінки 27 даного акту перевірки вбачається, що МПП «Богемія» виписувались податкові та видаткові накладні для ТзОВ «Соларпол-Україна» 12.10.2011 року та 27.10.2011 року на суму відповідно 53 712 грн. та 23 976 грн. Тому посилання відповідача на неможливість підтвердження реальності даних господарських операцій є надуманим.

Суд вважає, що такий висновок податкової інспекції про заниження позивачем податку на додану вартість, зроблений лише на підставі акту перевірки контрагента позивача, передчасним, оскільки податковий орган не дослідив та не взяв до уваги первинні документи, які надавалися позивачем під час проведення перевірки. Окрім того, в ході судового розгляду даної справи підприємством належними первинними документами підтверджено реальність вчинення господарських операцій між ТзОВ «Соларпол-Україна» та МПП «Богемія», які стали підставою для формування даних податкового обліку.

Крім того, судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2013 року в справі №813/7286/13, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2014 року, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області щодо внесення змін до інформаційної бази даних «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» на підставі акту перевірки № 145/22-11/25543782 від 31.07.2013 року. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відновити в інформаційній базі даних «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», детальну інформацію щодо податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податкового кредиту малого приватного підприємства «Богемія», яка існувала до оформлення акту перевірки № 145/22-11/25543782 від 31.07.2013 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.08.2014 року відмовлено Державній податковій інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі № 813/7286/13-а.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які оглянуті в судовому засіданні.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та їх реалізації підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та МПП «Богемія» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та МПП «Богемія», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та МПП «Богемія укладений господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, на момент укладення угоди та її виконання, позивач та його контрагенти були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, договори були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового органу. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Даний факт узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Відтак наявність ознак фіктивності у діяльності контрагента МПП «Богемія» чи порушення останнім правил здійснення господарської діяльності, порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку сама по собі не свідчить про нікчемність усіх правочинів, укладених товариством. Крім того, Європейський Суд з прав людини в рішенні також зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід зазначити, що якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Посилання податкової інспекції, як на підставу нереальності операцій позивача з контрагентом МПП «Богемія» на акт перевірки №145/22-11-25543782 від 31.07.2013 року «Про результати позапланової виїзної перевірки МПП «Богемія», не може бути підставою для визнання нереальності наступних угод укладених з позивачем, оскільки відповідачем у даній справі будь-яких доказів про прийняття рішень податковою інспекцією на підставі вказаного акту перевірки не надано, як і не надано будь-яких доказів підробки документів чи службового зловживання, а також притягнення до будь-якої відповідальності винних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

Слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Крім того, представником відповідача в судовому засіданні не додано будь-яких доказів, що за результатами перевірки контрагента позивача відповідною податковою інспекцією приймалися податкові повідомлення-рішення по цьому контрагенту. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору укладеного позивачем з МПП «Богемія», та в акті перевірки Луцької ОДПІ не зазначено і не підтверджено представником інспекції в судовому засіданні, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб МПП «Богемія» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності МПП «Богемія» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Таким чином, актом перевірки ТзОВ «Соларпол-Україна» не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акт за результатами перевірки контрагента позивача, проведеної іншим податковим органом. Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в актах фактами діяльності контрагентів платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представником в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.2 ст.198 ПК України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в акті документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Соларпол-Україна» обставин, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 17.09.2014 року №0009272202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 948 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 6 474 грн., всього 19 422 грн. слід визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, тому судовий збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 71, 94, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтей 185, 186, 198, 200 Податкового кодексу України, статтей 216, 228, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 17 вересня 2014 року №0009272202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 28 грудня 2014 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич