Ухвала суду № 42146117, 25.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2563/14

Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 липня 2013 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області,

встановила:

15 грудня 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив зобов'язати відповідача власними силами та за рахунок власних коштів, привести до попереднього стану, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН», самочинно реконструйований будинок, шляхом знесення добудованої прибудови літ. «а3», мансарди літ. «А», розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідач самовільно почала будівельні роботи з реконструкції зазначеного житлового будинку на земельній ділянці, яка є в загальному користуванні між ними, у зв'язку з чим, він був не в змозі користуватись належною йому частиною житлового будинку, просив його вимоги задовольнити в повному обсязі.

Справа розглянута у відсутність відповідача при заочному розгляді справи.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.07.2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені в повному обсязі.

22.11.2013 від ОСОБА_3 надійшла заява про скасування зазначеного вище заочного рішення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.12.2013 року зазначена заява ОСОБА_3 була залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 просить заочне рішення суду скасувати із ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на те, що рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані, реконструюються або будуються без належного дозволу або належного затвердженого проекту, або зі значними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, що здійснила самочинне будівництво не набуває права власності на нього.

При цьому суд також обґрунтовано виходив із вимог, передбачених ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», згідно яких будівництво (реконструкція) об'єкта здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил.

Судом враховано, що відповідачкою не надано суду жодних доказів стосовно того, що будівельні роботи проводились у відповідності до належного дозволу та належно затвердженого проекту, при цьому самочинним будівництвом порушується право позивача ОСОБА_5 щодо спільного землекористування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

З цих підстав суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що самочинно зведений об'єкт підлягає знесенню за рахунок відповідачки на підставі ст. 376 ЦК України, яка передбачає, що самовільне будівництво за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 лютого 2008 року на праві спільної часткової власності належить 1/3 домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до державного акту серії ЯЕ № 759689 від 30 листопада 2010 року ОСОБА_4 є власником 1/3 земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2011 року ОСОБА_4 виділено в користування земельну ділянку, площею 115,9 кв.м, ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 231,9 кв.м, та залишено в загальному користуванні земельну ділянку, площею 262,2 кв.м (а.с.14-15).

При цьому, в основу вказаного судового рішення було покладено Висновок судової будівельно-технічної експертизи № 002/11 щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 між позивачем ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3, які є рідними братом та сестрою, та які отримали вказаний житловий будинок у спадщину після смерті своїх батьків (а.с.40-77).

Колегією суддів встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 прибудувала до житлового будинку, який є у спільній частковій власності сторін, прибудову під літ. «а3» на земельній ділянці, яка була відведена у спільне користування сторін, при цьому не отримавши на здійснення цієї прибудови згоди від землекористувача ОСОБА_4 та відповідних дозвільних документів (а.с.81-82).

Також відповідачкою ОСОБА_3 самочинно було здійснено будівництво мансарди над житловим будинком, у том числі і частиною житлового приміщення, яке виділено у власність позивача ОСОБА_4, проте також без згоди останнього.

Зазначені обставини фактично визнані сторонами в суді апеляційної інстанції, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Крім того, зазначені обставини підтверджуються Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 1044, яка була призначена ухвалою колегії суддів 25.02.2014 року за заявою відповідачки ОСОБА_3 (а.с.165-168).

Так, згідно цього Висновку виконана ОСОБА_3 реконструкція жилого будинку по АДРЕСА_1 була здійснена без дозволу Інспекції ДАБК, яке передбачено п. 1.1, 5.1 «Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, п. 1.2 ДБН А.3.1 -5-96 «Організація будівельного виробництва».

При порівнянні планування приміщень, вказаних в технічних паспортах від 09.12.2010р. і 16.05.2013р. с положеннями Додатку «Б» ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розробки, узгодження і затвердження проектної документації для будівництва» встановлено, що ремонтні роботи, які виконані ОСОБА_3 в жилому будинку по АДРЕСА_1, відносяться до реконструкції раніше існуючого жилого будинку, який перебуває у сумісному користуванні співвласників по рішенню Київського районного суду м. Одеси від 01.06. 2011р.

Ремонтні роботи ОСОБА_3, пов'язані з реконструкцією, включали в себе:

будівництво прибудови по периметру 3.62+4,04+3,62+4,04+2,22+3,11+5,84 (м), а також фундаменту (у відповідності до угоди сторін від 30.05.2012р.) на місті демонтованої прибудови літ. «а2» (веранди I) в розмірах 2,20х4,22(м);

влаштування мансарди по периметру зовнішніх стін жилого будинку літ. «А» прибудови літ. «а3» із збереженням криши, перекриття над частиною ОСОБА_4

Збільшення площі п'ятна забудови літ. «а3» відбулось за рахунок території земельної ділянки загального користування, примикаючого до приміщення загального користування ОСОБА_3 і ОСОБА_4

На земельній ділянці пл. 115,9 кв.м, яка виділена ОСОБА_4 в особисте користування, ремонтні роботи ОСОБА_3 не проводились.

Таким чином, матеріали справи безсумнівно свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_3 здійснила самочинне будівництво прибудови літ. «а3» на земельній ділянці, яка виділена сторонам у загальне користування. Оскільки зазначеною земельною ділянкою має право також користуватись і позивач ОСОБА_4, то всі будівельні роботи могли бути здійснені тільки за його згодою, що в свою чергу свідчить про порушення його прав, як співкористувача земельної ділянки.

Аналогічним чином, здійснено і будівництво мансарди над житловим приміщенням, яке належить на праві часткової власності позивачу ОСОБА_4, що також свідчить про порушення його прав як співвласника житлового будинку.

Крім того, як було зазначено вище, здійснення відповідачкою ОСОБА_3 вищевказаних будівельних робіт було вчинено в порушенням вимог, передбачених ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», згідно яких будівництво (реконструкція) об'єкта здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, оскільки матеріали справи не містять доказів стосовно того, що будівельні роботи проводились у відповідності до належного дозволу та належно затвердженого проекту.

Про зазначені обставини також свідчить постанова Інспекції ДАБК в Одеській області № 3738 від 13.12.2012 року, у відповідності до якої ОСОБА_3 визнана винною у виконанні будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку без реєстрації декларації про початок будівельних робіт, та притягнута до адміністративної відповідальності по ч. 7 ст. 96 КоАП України до адміністративного штрафу в розмірі 6800 грн. (а.с.153).

Таким чином, факт здійснення відповідачкою ОСОБА_3 самочинного будівництва, яке порушує права спільного землекористувача та співвласника житлового будинку - позивача ОСОБА_4, підтверджений доказами, які маються в матеріалах справи, та у відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України вважається встановленим, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача ОСОБА_4 підлягають задоволенню.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що вона не здійснювала самочинного будівництва на земельній ділянці, яка була виділена в користування позивачу ОСОБА_4, в даному випадку правового значення не відіграють, оскільки як було зазначено вище, ОСОБА_6 здійснила самочинне будівництво на іншій частині земельної ділянки, яка рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 червня 2011 року була виділена у загальне користування сторін.

Також безпідставними є доводи апелянта ОСОБА_3 з приводу того, що нею проводився ремонт даху, веранди та будівництво підсобних приміщень, а не житлового будинку, тому застосування судом вимог ст. 376 ЦК України до спірних правовідносин є незаконним.

Такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з того, що ОСОБА_3 була здійснена саме реконструкція житлового будинку з влаштуванням прибудови та мансарди до тієї частини будинку, що виділена у спільне користування сторін.

При цьому суд виходив не лише із вимог, передбачених ст. 376 ЦПК України, а і з вимог, передбачених ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», згідно яких будівництво (реконструкція) об'єкта здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, а також вимог, передбачених Законом України «Про Основи містобудування» та Законом України «Про планування та забудову територій».

Свою апеляційну скаргу апелянт ОСОБА_3 також обґрунтовує тим, що добудова нею здійснена у відповідності до ч.4,5 ст. 357 ЦК України, згідно яких співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що зазначені доводи апелянта також не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки, як було зазначено вище, добудова нею була здійснена на земельній ділянці, яка була надана також у користування позивача ОСОБА_4, та крім того, примикає до житлового приміщення, яке також виділено у спільну власність сторін, чим прямо порушуються права позивача ОСОБА_4, який позбавлений можливості користуватись земельною ділянкою та безперешкодно потрапляти до житлового приміщення, яке виділено йому у спільну часткову власність.

З цих підстав, та у відповідності з положеннями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», суд дійшов правомірного і обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_4 довів суду наявність порушеного права, а тому має право на його захист шляхом звернення до суду з позовом щодо знесення самочинного будівництва.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що позивач ОСОБА_4 не проживає у будинку, відмовляється сплачувати комунальні платежі, зокрема за опалення своєї кімнати та відмовляється приймати участь у ремонті та утриманні будинку, в даному випадку не є підставою для відмови в позові, оскільки зазначені доводи стосуються інших правовідносин, які не є предметом даного спору.

Що стосується доводів апелянта ОСОБА_3 про те, що згідно ч.1 п.22 вищевказаної Постанови Пленуму ВССУ знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, то колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, постановою Інспекції ДАБК в Одеській області № 3738 від 13.12.2012 року ОСОБА_3 визнана винною у виконанні будівельних робіт з реконструкції частини житлового будинку без реєстрації декларації про початок будівельних робіт, та притягнута до адміністративної відповідальності по ч. 7 ст. 96 КоАП України до адміністративного штрафу в розмірі 6800 грн. (а.с.153).

Крім того, у відповідності до Припису Інспекції ДАБК в Одеській області від 29.11.2012 року ОСОБА_3 здійснює реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_1 незаконно, чим порушила ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому ОСОБА_3 була зобов'язана призупинити негайно будівельні роботи та усунути порушення в термін 30 днів (а.с.155).

Однак, ОСОБА_3 не виконала вищевказаний припис, що свідчить про категоричну її відмову усунути порушення законодавства України в області містобудівельної діяльності та привести реконструйоване приміщення в первісний стан, згідно існуючої технічної документації.

Таким чином, судом також дотримані вимоги п. 24 вищевказаної постанови Пленуму ВССУ № 6 від 30 березня 2012 року, згідно якого знесення нерухомості, збудованої з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), або порушує права інших осіб, можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 липня 2013 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко