Рішення № 42127798, 26.12.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Оніпко О.В., Собіна І.М.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

за участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Костопільського районного суду від 14 січня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" до ОСОБА_1 про виселення,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Костопільського районного суду від 14 січня 2014 року позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" (далі - ПАТ "Приватбанк" або Банк) задоволено: виселено ОСОБА_1 з квартири в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 229,40 гривень судового збору.

20 серпня 2014 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення судом залишено без задоволення.

На рішення суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм процесуального і матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось, що суд на порушення вимог ст.ст. 74, 76, 127 ЦПК України не направив на адресу відповідача ухвалу про відкриття провадження по справі, копії позовної заяви з додатками, в зв'язку з чим відповідачу не було відомо про розгляд даної справи.

Не враховано те, що згідно з ч.4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39, 40 Закону України „Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку встановленому ч.2 ст. 40 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

На адресу відповідача не надходило рішення банку про звернення стягнення на іпотечне житло шляхом застосування позасудового врегулювання на підставі договору. До позовної заяви позивачем надано копію реєстру поштових відправлень поштової кореспонденції, що не може прийматись судом до уваги, так як в законі чітко зазначено - з дня отримання цієї вимоги. Вказані письмові вимоги відповідач не отримував.

Тому заявлений позов про виселення ОСОБА_1 суперечить вимогам ст. 109 ЖК України та ст. 40 Закону України „Про іпотеку" і є передчасним.

Вважав, що оскаржуваним рішенням порушено право дитини, яка мешкає в спірній квартирі, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування.

Крім того, 3 червня 2014 року Верховною Радою України ухвалено Закон України „Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

З цих підстав просить заочне рішення Костопільського районного сулу від 14 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки після отримання письмової вимоги про виселення відповідач добровільно не звільнила жиле приміщення, яке є предметом іпотеки, тому обґрунтованим і доведеним є позов ПАТ "Приватбанк" про її виселення в судовому порядку.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Як убачається, рішенням Костопільського районного суду від 31 серпня 2011 року, що набрало законної сили, позов Банку задоволено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ROT0GK00002208 від 1 липня 2005 року в сумі 17 633, 51 доларів США звернено стягнення на предмет іпотеки №ROT0GK00002208 від 1 липня 2005 року, а саме: квартиру №3 загальною площею 68 к.м., яка розташована по АДРЕСА_1 та належить на праві власності відповідачу шляхом продажу ПАТ "Приватбанк" від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та наданням продавцю всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с.10-11).

Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вважаючи, що ОСОБА_1 порушує цивільні права позивача тим, що добровільно не виселяється із займаного жилого приміщення, яке було передане нею в іпотеку, Банк у грудні 2013 року звернувся до суду, вимагаючи виселити її зі спірної квартири, знявши з реєстраційного обліку.

Відповідно до ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України та ст.ст. 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Аналогічні роз'яснення містяться і в абз. другому п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (зі змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року).

Як встановлено, 15 жовтня 2013 року ПАТ "Приватбанк" підготував вимогу про добровільне виселення відповідача та всіх зареєстрованих членів сім'ї в тридцятиденний строк з дня її отримання, а 21 жовтня 2013 року направив на адресу ОСОБА_1 (а.с. 12, 41).

Однак матеріали справи не містять будь-яких доказів про отримання відповідачем зазначеної письмової вимоги. Не надав таких даних ПАТ "Приватбанк" у судовому засіданні, а судом їх здобуто не було.

Цей факт судом першої інстанції було правильно з'ясовано. В той самий час у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не проживає за адресою, куди направлялися вимоги, зробив хибний висновок про отримання нею вимоги.

Оскільки обов'язковою передумовою звернення до суду з позовом про виселення є наявність попередньої вимоги іпотекодержателя і її невиконання відповідачем протягом тридцяти днів, а доказів цим обставинам Банк не надав, тому ним не додержано обов'язкового досудового порядку вирішення спору.

Колегія суддів, частково погоджуючись з доводами апеляційної скарги, приходить до переконання про відмову з цих міркувань в позові Банку до ОСОБА_1.

Мотивом для скасування оскаржуваного рішення відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок неправильного застосування норм процесуального права - помилкової оцінки доказів.

На підставі ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України та ст.ст. 39-40 Закону України "Про іпотеку", абз. другого п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (зі змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 07.02.2014 року), керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Костопільського районного суду від 14 січня 2014 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству комерційному банку „Приватбанк" відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про виселення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: