Ухвала суду № 42108119, 25.12.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/3038/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальова О. Б.

Доповідач Фомічов С. Є.

УХВАЛА

25.12.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - Фомічова С.Є.

суддів - Голованя А.М.

Гайсюка О.В.

при секретарі - Дімановій Н.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді матеріали позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Білоцерківського національного аграрного університету, треті особи: Олександрійська міська рада, виконавчий комітет Олександрійської міської ради про визнання статусу будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 жовтня 2014 року і

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Білоцерківського національного аграрного університету, треті особи: Олександрійська міська рада, виконавчий комітет Олександрійської міської ради про визнання статусу будинку.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті провадження у справі за вищевказаним позовом, з підстав того, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала до апеляційного суду Кіровоградської області апеляційну скаргу, відповідно якої просила скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 жовтня 2014 року та направити справу для подальшого розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 11 листопада 1997 року проживала в гуртожитку № 3, на той час будинок перебував на балансі Олександрійського держаного аграрного технікуму, який згодом став структурним підрозділом Білоцерківського державного аграрного університету. Позивач вважає, що будь-яких документів, які б підтверджували статус будинку АДРЕСА_1 як гуртожитку, який передбачений лише для проживання студентів на час навчання, не має.

Позивач зазначала, що на час отримання житла у даному гуртожитку, цей гуртожиток перебував на балансі Олександрійського радгосп - технікуму, який в подальшому був перейменований в Олександрійський державний аграрний технікум та з січня 2008 року в зв'язку з реорганізацією став структурним підрозділом Білоцерківського державного аграрного університету.

Будувався будинок, де зараз гуртожиток, за державні кошти, як гуртожиток для одиноких та малосімейних громадян. В зв'язку з прийняттям Закону України «Про власність», гуртожиток на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради № 931 від 27 листопада 2003 року був зареєстрований за державою в особі Верховної Ради України і видане свідоцтво про право власності від 27 листопада 2003 року за № 932.

Пізніше, на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 22 грудня 2011 року № 1009 - свідоцтво про право власності на вищевказаний гуртожиток було видано - Державі України в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (на праві оперативного управління за Білоцерківським національним аграрним університетом) з державною формою власності.

Згідно повідомлення з Фонду державного майна України № 15/1 від 09 січня 2014 року - гуртожиток у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності не зареєстрований і жодний з суб'єктів управління об'єктами державної власності відомостей до Фонду для формування та введення до Єдиного реєстру об'єктів державної власності - не подав.

Все вищевикладене не дає позивачу можливості реалізувати її право на приватизацію займаного нею житла.

Звернувшись до суду з позовом про визнання статусу будинку, позивач просила:

- визнати статус будинку АДРЕСА_1, який згідно зі Свідоцтвом про право власності від 13січня 2012 року належить на праві державної власності Державі України в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (на праві оперативного управління за Білоцерківським національним аграрним університетом), як гуртожиток для одиноких та малосімейних громадян, але в той же час в позові вказує, що на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 22 грудня 2011 року № 10009 - свідоцтво про право власності на вищевказаний гуртожиток було видано - Державі України в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (на праві оперативного управління за Білоцерківським національним аграрним університетом) з державною формою власності, тобто статус будинку визначений.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що якщо позивач бажає спонукати суб'єктів управління об'єктами державної власності - внести дані щодо будинку АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, а тому позивачу необхідно звернутися з адміністративним позовом щодо визнання неправомірними дій щодо невнесення гуртожитку до Єдиного реєстру об'єктів державної власності та визначитись при цьому з підсудністю. Враховуючи той факт, що спір, який виник між сторонами повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, суд відмовив позивачу у відкритті провадження та роз'яснив про необхідність звернення з належним чином оформленою позовною заявою до суду в порядку адміністративного судочинства.

Проте такий висновок суду є помилковим і не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 55,124).

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Пунктом 8 постанови № 11 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» роз'яснено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, У зв'язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

На підставі ч.1 ст.2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних прав.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» передбачено, що у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (ст.25 Закону України від 04 вересня 2008 року № 500VІ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців у гуртожитків») тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень».

З огляду на зміст заявлених позовних вимог та враховуючи означені вище норми процесуального закону, а також виходячи з суб'єктного складу сторін даного спору, колегія суддів приходить до висновку, що дана заява підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

За вказаних обставин суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і відмовив у відкритті провадження.

Згідно з п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 307, 311,313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 жовтня 2014 року, а матеріали позовної заяви повернути в суд першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: