Рішення № 42103998, 23.12.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/1101/13 Головуючий у І інстанції Закаблук О.В.Провадження № 22-ц/780/6724/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 1 23.12.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 6 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона та відповідач є співвласниками житлового будинку з відповідними господарськими спорудами по АДРЕСА_2. Між сторонами на протязі багатьох років склалися вкрай неприязні стосунки, оскільки даний будинок належав позивачу та покійному батькові відповідача. Позивач вказала, що постійно проживає у спірному будинку, в свою чергу ОСОБА_2 з 1995 року проживає в м. Москві, в будинок не приїжджає, за ним не доглядає, всі ремонтні роботи та догляд за будинком і прилеглою територією здійснює вона. Зважаючи, що частина позивача у вказаному будинку в розмірі 152/300 не може бути виділена в натурі, а спільне володіння і користування будинком є неможливим, позивач просила суд припинити право відповідача на частку у спільному майні, а саме на 148/300 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_2, визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 6 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Припинено право ОСОБА_2 на частку у спільній власності, а саме 148/300 частини житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_3 право власності на 148/300 частини вищевказаного житлового будинку з господарськими спорудами; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 109 871 грн. в якості компенсації за вартість 148/300 частини вказаного житлового будинку з господарськими спорудами, які знаходяться на депозитному рахунку Кагарлицького районного суду Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 20 жовтня 2014 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач має намір заволодіти частиною житлового будинку відповідача з корисливих мотивів по недійсному паспорту громадянина України. ОСОБА_2 зазначає, що позбавлена можливості повноцінно користуватися спірним будинком у зв'язку з неправомірними діями позивача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на праві спільної приватної власності належить 26/100 (або 78/300) частин домоволодіння по АДРЕСА_2 на підставі рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 3 березня 2004 року та 74/300 - згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 квітня 2009 року.

ОСОБА_2, в цьому ж домоволодінні, належить 148/300 частини згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 квітня 2009 року.

Згідно даних опису об'єкта, до складу домоволодіння входить житловий будинок загальною площею 76,2 кв.м., житловою52,6 кв.м, відсоток зносу якого складає 22 %, веранда, козирок, убиральня, сарай, погреб, гараж, вимощення, дві огорожі, паркан, колодязь, хвіртка.

Між сторонами тривалий час існують неприязні стосунки, що не оспорювалося в судовому засіданні, внаслідок чого позивач намагалася розділити житловий будинок в натурі, проте такого дозволу не отримала від уповноважених органів місцевого самоврядування.

Крім того, рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2013 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 1 жовтня 2012 року про задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку в натурі скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1369 /14-43, призначеної ухвалою суду від 31 грудня 2013 року, дійсна (ринкова) вартість домоволодіння за АДРЕСА_2 становить 222 712 грн., а дійсна вартість 148/300 частин даного домоволодіння, з округленням до цілих, становить 109 871 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції послався на встановлені обставини та дійшов висновку про наявність підстав, встановлених ст. 365 ЦК України, для можливості припинення права особи на частку в майні, оскільки спірний житловий будинок є неподільним, відповідач має інше житло, спільне володіння та користування квартирою неможливо, урахувавши при цьому, що ОСОБА_3 внесла на депозитний рахунок суду 109 871 грн. для виплати ОСОБА_2 відповідної компенсації.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6 - 81 цс 11, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Припиняючи право власності відповідача на 148/300 частини домоволодіння по АДРЕСА_2, суд першої інстанції, наведенні положення статті 365 ЦК України не врахував, не з'ясував чи має ОСОБА_2 у своїй власності інше житло, а також причини неможливості користування спірним домоволодінням сторонами, дійшов передчасного висновку про те, що припинення права відповідача на частку у спірному будинку не завдасть їй та членам її сім'ї істотної шкоди.

Вирішуючи спір, суд вказав, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, адже відповідач має житлову площу, яка розміщена за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_1, де проживає спільно з сім'єю, тому вона забезпечена житловою площею.

Однак суд не врахував доводів ОСОБА_2 про те, що дана квартира не належить їй на праві власності, іншого житла вона не має, і при цьому систематично приїжджає в Україну до матері та родичів, а також на могилу до батька, маючи намір користуватися спірним домоволодінням та проживати в ньому, але в силу того, що ОСОБА_3 не допускає її до будинку, відповідач не має змоги реалізувати своє право спільної власності.

Не надано судом першої інстанції правової оцінки і тому факту, що частки сторін у домоволодінні по АДРЕСА_2 є майже рівними, тому припинення права власності відповідача на 148/300 його частини не узгоджується з інтересами як відповідача, яка не має у власності іншого житла, так і членів її сім'ї.

Відповідно ж до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів оцінює критично рішення Кагарлицької міської ради №180 від 16.08.2010 року про відмову ОСОБА_3 дозволу на виготовлення будівельного паспорта на проектування перепланування житлового будинку з одноквартирного в двоквартирний по АДРЕСА_2 із-за неможливості облаштування проїзду до двох квартир (а.с.7), оскільки згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи за №3714/11-42 від 29 грудня 2011 року та додаткової судової будівельно-технічної експертизи за №3829/12-42 від 25 травня 2012 року КНІСЕ, яка була проведена за ухвалою Кагарлицького районного суду по справі №2-19/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку (а.с.12), розподіл даного житлового будинку та господарських споруд на двох співвласників, для подальшого влаштування в ньому двох ізольованих житлових квартир з дотриманням норм ДБН можливий, експертом було запропоновано декілька варіантів розподілу будинковолодіння.

Враховуючи викладене, припинення права власності ОСОБА_2 на частку у домоволодінні завдасть шкоди її інтересам, а сама по собі неможливість виділення частки в натурі не може бути підставою для припинення права власності на частку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 6 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: