Рішення № 42098009, 16.12.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/1067/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2626/2014

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Гавриш Я.М.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Девляшевського В.А.,

секретаря Яковин М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Григоренко Ірини Вікторівни - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 15.05.2014 він уклав з відповідачем договір № 009775 фінансового лізингу, згідно якого товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (лізингодавець) зобов'язувалось придбати та передати предмет лізингу, а саме транспортний засіб марки GEELY EMGRAND ЕС8 2.0 МТ Comfort, колір білий, йому у користування на строк та умовах передбачених договором. Зі слів позивача, всупереч умов укладеного договору після внесення ним коштів в розмірі 18000 грн на банківський рахунок відповідача та пред'явлення оригіналу квитанції про сплату коштів, транспортного засобу (предмет лізингу) він так і не отримав. Як вказує ОСОБА_4, представник відповідача повідомив, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» зможе передати в користування транспортний засіб одразу після того як ним буде сплачено початковий авансовий платіж в розмірі 7500 грн 00 коп. Однак, після оплати ним даного авансового платежу обіцяний транспортний засіб відповідачем не було передано. Як вказує позивач, для врегулювання даного спору він звертався до відповідача з претензією про повернення коштів, в якій просив повернути сплачені ним кошти згідно договору № 009775 фінансового лізингу укладеного 15 травня 2014 року в загальній сумі 25 500 грн, однак відповіді відповідача на претензію так і не отримав.

Вважає договір № 009775 фінансового лізингу, укладений 15 травня 2014 року недійсним з огляду на те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений та умови оспорюваного договору є несправедливими відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». Як вказує ОСОБА_4, через неповернення коштів йому завдано також моральну шкоду, яку оцінює в 2000,00 грн.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 009775 фінансового лізингу від 15.05.2014, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_4 з додатками. Застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 25500 грн 00 коп., а також 500 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_4 255 грн сплаченого судового збору та 1000 грн на відшкодування витрат понесених позивачем на правову допомогу, а також 243 грн 60 коп. судового збору.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку. Вважає його таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. На думку апелянта, судом не вірно витлумачено норми чинного законодавства, які регулюють відносини, що склалися з даного правочину. Апелянт з посиланням на Закон України «Про фінансові послуги» та положення розділу 58 параграфу 6 ЦК України вказує, що законом не вимагається обов'язкового нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу. Також представник ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» звертає увагу суду на різну правову природу договору найму транспортного засобу та договору фінансового лізингу. Апелянт вказує, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальним законом, а тому до такого роду договорів можуть застосовуватися загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей. Таким чином, на думку скаржника, не існує норми, яка б встановлювала обов'язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається в лізинг та кому саме, а тому висновок суду про обов'язковість нотаріального посвідчення такого договору вважає незаконним. Крім того, звертає увагу, що свідчення позивача щодо несправедливості умов Договору являються суто суб'єктивними, а пункти договору відповідають Закону України «Про фінансовий лізинг». Між сторонами було погоджено усі істотні умови договору та встановлені відповідні лізингові платежі, а умовами даного договору не передбачено можливість його зміни в односторонньому порядку, окрім випадків встановлених законом та лише після підписання відповідної додаткової угоди. Представник ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» вважає, що судом не було належним чином мотивовано можливість застосування до оскаржуваного договору норм Закону України «Про захист прав споживачів», а також не враховано, що даний закон не регулює правовідносин що стосуються фінансового лізингу.

Просить скасувати рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача за безпідставністю.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги скарги підтримала з наведених у ній мотивів, просила її задовольнити.

Позивач та його представник заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення першої інстанції.

Заслухавши позивача, представників сторін, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних мотивів.

Згідно матеріалів справи, 15.05.2014 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») та ОСОБА_4 було укладено Договір № 009775 фінансового лізингу (далі - Договір), за умовами якого у лізинг фізичній особі передається транспортний засіб марки GEELY EMGRAND ЕС8 2.0 МТ Comfort (далі - предмет лізингу), колір білий (а.с. 5-18).

Відповідно до п. 3.2.1. Договору до отримання предмету лізингу лізингоодержувач повинен сплатити перший лізинговий платіж, передбачений Додатком № 1 до Договору (а.с. 20).

Згідно копій Додатку № 2 та Додатку № 3 до договору фінансового лізингу № 009775 від 15.05.2014 встановлено графік сплати другого лізингового платежу, а всього вартість предмета лізингу становить 180 000 грн (а.с. 19, 21).

На а.с. 22 містяться копії квитанцій з яких вбачається, що позивач на виконання умов договору сплатив відповідачу кошти в розмірі 180000 грн як комісію за організацію договору, що підтверджується копією квитанції № 2 від 15.05.2014, а 10.06.2014 - сплатив 7500 грн як щомісячний платіж згідно Додатку № 1 до договору № 009775 від 15.05.2014, що підтверджується копією квитанції № NOSGC58806 від 10.06.2014 (а.с. 22).

На а.с. 23-26 наявна копія Претензії на суму 25500 грн ОСОБА_4 з проханням повернути відповідачем сплачені позивачем кошти та розірвати Договір.

Згідно копії Довідки про взяття на облік юридичної особи від 11.09.2012, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТзОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» має право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с. 52, 118).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону рішення суду в повному обсязі не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 806 ЦК України, п.3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 та Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року N 1388, якою визначено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків, дійшов висновку про обов'язковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу. А відтак і про нікчемність даного договору відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України. Крім того, суд вважає обґрунтованими посилання позивача на несправедливість умов оспорюваного договору, оскільки він містить несправедливі умови, в зв'язку з чим такий підлягає визнанню недійсним відповідно до приписів ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 3 ст. 806 ЦК України зазначається, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

У частині 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено форму договору фінансового лізингу: «Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі».

Отже твердження позивача та висновки суду першої інстанції про нікчемність укладеного договору у зв'язку з недотриманням сторонами нотаріальної форми договору є помилковим та таким, що суперечать викладеним вище вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору фінансового лізингу застосовуються лише загальні положення про найм (оренду). Норми загальних положень про найм (оренду) викладені виключно в параграфі 1 глави 58 ЦК України. Застосування до фінансового лізингу норм, що регулюють окремі види найму (оренди), чинним законодавством не передбачено.

Окрім цього, відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг». Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Крім того позивачем не надано доказів на підтвердження підстав для визнання умов договору несправедливими в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи наведене, а також приписи ст. 60 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення необхідно скасувати у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Григоренко Ірини Вікторівни - представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - задовольнити.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2014 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

В.А. Девляшевський