Рішення № 42089151, 17.12.2014, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Мукачево Справа № 303/7377/14-ц 2/303/3919/14

Номер рядка стат. звіту -53

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Кость В.В.

при секретарі Борисовій І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2 державного університету

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство освіти і науки

про визнання незаконним наказу від 13.11.2014 №405-к «Про переміщення» та поновлення на посаді секретаря відділу виконання та контролю діловодства,

За участю:

позивача ОСОБА_1;

представника позивача ОСОБА_3;

представника відповідача ОСОБА_4;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 47-48), звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на обставини відносно її незаконного переведення з посади секретаря відділу виконання та контролю діловодства на посаду секретаря господарського відділу ОСОБА_2 державного університету.

За доводами позивачки та її представника, оспорюваний наказ винесений відповідачем без її згоди на таке переміщення, та за відсутності будь яких на це підстав (безмотивно), що призвело до істотних змін умов праці.

Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 31, 114, 235 Кодексу Законів про працю України.

Представник позивача, в процесі судового розгляду справи, просив задоволити позов з підстав викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, додатково вказавши на те, що між позивачем та відповідачем не було укладено трудового договору, який містив би інформацію про характер та умови праці, яку мали виконувати позивачка, тому відповідач не мав права на її переміщення.

В свою чергу, позивач у повній мірі підтримала доводи її представника відносно правових підстав для скасування наказу про її переміщення, вказавши також на те, що її не було забезпечено знаряддям для праці на новому місці роботи та не було ознайомлено з посадовою інструкцією. В загальному, причину незаконного переміщення, повязує з її активною громадською позицією та зміною керівництва навчального закладу.

Відповідач та його представник, у письмових запереченнях на позов (а.с. 22-24, 58-61) та судових засіданнях по справі, позовних вимог не визнали повністю, з посиланням на те, що переміщення ОСОБА_1 було повязано з відповідним рішенням членів ректорату, які врахували думку трудового колективу. В свою чергу, переміщення відбулося в межах однієї установи (вищого навчального закладу), в інший структурний підрозділ, в межах посади обумовленої трудовим договором, з дотриманням усіх істотних умов праці (розмір оплати праці, режим роботи). В процесі судового розгляду справи, представник відповідача вказав також на те, що позивачці було визначене конкретне робоче місце, а також забезпечено усіма необхідними засобами для роботи для можливості виконання нею своїх функціональних обовязків. Заперечуючи доводи позивачки щодо її неознайомлення з посадовою інструкцією секретаря господарського відділу, наголосив на тому, що ОСОБА_5, після винесення, оспорюваного нею за предметом позову наказу, постійно перебуває на лікарняному, що і є обєктивною перешкодою для її ознайомлення з відповідною посадовою інструкцією. Інші аргументи позивачки є доказово непідтвердженими.

Міністерство освіти і науки, за умов належного повідомлення про час і місце розгляду справи (а.с. 57), свого уповноваженого представника на судовий розгляд справи не направило, письмових пояснень не надіслало.

Заслухавши пояснення та заперечення учасників судового процесу, дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Наявні у справі доказові матеріали (копія трудової книжки серії БТ-І №6101832 від 15.08.1961 року, а.с. 7) свідчать про трудову діяльність позивача з 03.07.2006 року по теперішній час у ОСОБА_2 державному університеті на різних посадах.

На підставі оспорюваного за предметом позову наказу (а.с. 4, 23) позивача було переміщено з посади секретаря відділу виконання та контролю діловодства на посаду секретаря господарського відділу ОСОБА_2 державного університету.

Позивач вважає таке переміщення незаконним, оскільки воно було проведено з істотним порушенням вимог трудового законодавства.

Надаючи правову оцінку вищевказаним доводам позивача та її представника, суд, у контексті із запереченнями представника відповідача, виходить з наступного.

Згідно зіст. 32 Кодексу законів про працю України (частини перша, друга) переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Розяснюючи вищевказані законодавчі положення Верховний Суд України у п. 31 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (надалі Постанова №9) звернув увагу судів на те, що не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Отже предметом судового дослідження, при розгляді даної категорії трудових спорів, є встановлення наявності чи відсутності вищевказаних обставин.

Розкриваючи зміст поняття «істотні умови праці», законодавець у частині третій ст. 32 Кодексу законів про працю України відніс до таких: систему та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад.

По відношенню до цього слід зазначити, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, поняття яких законодавцем розкрито у ст.ст. 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України. Тобто суд, сприяючи всебічному і повному зясуванню обставин справи розглядає справи на підставі поданих сторонами доказів.

Обовязок щодо доведення певних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, передбачений частиною третьою ст. 10 та частиною першою ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України

При цьому, у відповідності до ст. 57 Цивільного процесуального кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Так, посилаючись на обставини щодо порушення своїх трудових прав внаслідок винесення відповідачем оспорюваного за предметом позову наказу, позивач жодним чином не підтвердила цих обставин належними та допустимими доказами.

За результатами досліджених судом, у присутності учасників судового процесу, копій посадових інструкцій секретаря відділу виконання та контролю діловодства, на посаді якого (до переміщення працювала позивачка, та посадової інструкції секретаря господарського відділу, не встановлено обставин щодо істотного збільшення чи зміни функціональних обовязків, які ОСОБА_1 має виконувати після її переміщення у господарський відділ, та зміни вищевказаних істотних умов праці.

Як у відділі виконання та контролю діловодства, та і в господарському відділі, позивач працювала (має працювати) на посаді секретаря. Таким, чином, змінилося лише місце праці, але в межах однієї і тієї ж самої юридичної особи, а зміна найменування відділу, не є істотною умовою праці.

Суд також виходить з того, що будь яких доказів, які б свідчили про те, що позивач не може за станом здоровя виконувати роботу секретаря господарського відділу, матеріали справи не містять.

В загальному слід констатувати, що позивача було переміщено в межах одного навчального закладу, в тій же місцевості, за відсутності зміни істотних умов праці, з дорученням роботи у межах її спеціальності, кваліфікації та посади. Крім того, посада позивача, її посадові обов'язки, режим роботи, а також розмір заробітної плати залишилися незмінними. Переміщення позивача також відповідало інтересами навчального закладу, яке виразилося у рішенні ректорату щодо оптимізації роботи господарського відділу і відділу виконання та контролю діловодства, яке було оформлено протоколом від 12.11.2014 №3 (а.с. 68-71).

Таким чином, на підставі оспорюваного наказу відбулося саме переміщення позивачки, а не її переведення на іншу роботу, що потребувало б її згоди.

Обставини щодо активної громадської позиції позивачки, не можуть бути враховані судом при розгляді такої категорії справ, оскільки вони не входять у предмет судового дослідження. В свою чергу, обставин щодо порушення трудових прав позивачки, за наслідками винесення відповідачем наказу від 13.11.2014 №405-к, судом не встановлено.

Посилання позивачки на те, що її не було ознайомлено з посадовою інструкцією секретаря господарського відділу, а також претензії щодо забезпечення певними засобами праці не дають суду правових підстав для визнання переміщення переведенням, а також для визнання недійсним оспорюваного наказу.

Відхиляються судом також і доводи представника позивачки відносно того, що між його довірителькою та відповідачем не було укладено письмового трудового договору, що позбавляло керівництво навчального закладу права провести переміщення, оскільки у відповідності до п. 7 Постанови №9 фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого органу.

Підставою для фактичного укладення трудового договору стало вільне волевиявлення працівника, тому трудові відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державним університетом, були оформлені з 2006 року на невизначений строк.

Також трудове законодавство не містить обмежень для можливості здійснення переведення чи переміщення виключно за наявності письмового трудового договору.

Будь - яких інших переконливих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, позивач та її представник суду не надали.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 14, 57-60, 212-215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Кость

Повний текс рішення суду виготовлено та підписано 22.12.2014.