Ухвала суду № 42087794, 18.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1548/2014(м)

266/2889/13-ц

Головуючий в 1 інстанції: Федотова В.М.

Доповідач: Попова С.А.

Категорія 47

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Кочегарової Л.М., Ігнатоля Т.Г.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою НОМЕР_1, площею 547кв.м, наданої їй з квітня 1988р., як члену Громадської організації «Садівниче товариство «Черемушки» (далі - СТ «Черемушки», садівниче товариство), і на якій знаходиться садовий будинок. Посилалась на те, що весною 2007 року відповідачка із своїм чоловіком зайняла її земельну ділянку за дозволом колишнього голови садівничого товариства, яка злочинним шахрайським шляхом продала садовий будинок і згодом у червні 2012 року була засуджена за вироком суду. У травні 2012 року було виконано раніше ухвалене рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14.12.2011р. з виселенням ОСОБА_1 з садового будинку, що повернуто позивачці. Згодом відповідачка за договором оренди, укладеним із нею для мети збору висадженого раніше врожаю, використовувала вказану земельну ділянку, але, окрім першого місяця, не сплачувала орендну плату, і через 4 місяці тривалості строку дії договору ділянку на її вимогу не звільнила ділянку і будинок, а також самовільно побудувала на ділянці сарай. У зв'язку з цим позивачка просила виселити відповідачку з садового будинку, який розташований на земельній ділянці НОМЕР_1 в ГО «Садівниче товариство «Черемушки» та зобов'язати відповідачку знести самовільно побудований нею сарай.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою НОМЕР_1 в ГО «Садівниче товариство «Черемушки» та садовим будинком, який знаходиться на даній земельній ділянці, виселено ОСОБА_1 із зазначеного будинку, зобов'язано ОСОБА_1 знести самочинно зведений сарай на земельній ділянці НОМЕР_1 в ГО «Садівниче товариство «Черемушки».

Ухвалою того ж суду від 09.09.2014р. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка заперечувала проти доводів скарги, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки і відповідачки, яка просила розглянути справу у її відсутність, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є членом ГО «Садівниче товариство «Черемушки» з 04.04.1988р., їй в користування виділена земельна ділянка НОМЕР_1 площею 547 кв.м , що підтверджено членською книжкою (а.с.6)

Вироком Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07.06.2012р. (а.с.13-26) колишнього голову садівничого товариства ОСОБА_4 було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 191 ч. 2 КК України і призначено покарання за те, що остання незаконно реалізувала ОСОБА_1 із її чоловіком садівничу ділянку НОМЕР_1 в ГО «Садівниче товариство «Черемушки» без згоди і відому власника розташованого на ній домоволодіння - ОСОБА_2, отримавши за це грошові кошти.

27.06.2012р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1 та садового будинку строком на 4 місяці до 27 жовтня 2012р., зі сплатою орендної плати у розмірі 300грн. щомісяця (а.с. 7-9).

19.02.2013р. позивачка направила на адресу відповідачки лист-вимогу про звільнення орендованого садового будинку та земельної ділянки, що доведено до відому адресата шляхом прочитання змісту вимоги (а.с.10-11).

Актом обстеження ГО «Садівниче товариство «Черемушки» земельної ділянки НОМЕР_1 від 06.07.2013р. на вказаній земельній ділянці, окрім садового будинку, належного ОСОБА_2, зафіксовано самовільне, без дозволу на те позивача, побудування відповідачкою сараю. У добровільному порядку ОСОБА_1 відмовилась звільнити ділянку із будинком і знести зведену нею господарську споруду (а.с.27).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на користування своїм майном, що має бути відновлено шляхом виселення відповідача і знесення самочинно зведеної будівлі сараю на земельній ділянці, що надавалась у користування позивачеві.

Відповідно до ст. 759, ч. 1 ст. 763 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, встановлений договором.

Згідно із ч. 1 ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку земельну ділянку НОМЕР_1, розташовану на території СТ «Черемушки» передано наймачем ОСОБА_2 піднаймачеві ОСОБА_1 за погодженням із керівником садівничого товариства, що втілено у змісті договору оренди від 27.06.2012р.

За положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення закладені у п. 4.1 договору оренди, укладеного між сторонами, за якими відповідачка зобов'язалась після припинення дії договору повернути орендодавцеві ОСОБА_2 земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона одержала її в оренду.

Зважаючи на зібрані докази, в тому числі умови договору оренди, акт садівничого товариства, яким зафіксовано порушення прав користувача земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_2, що є членом товариства, суд першої інстанції, з огляду на положення ч. 1 ст. 782 ЦК України, посилань позивача на нездійснення відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд, що не спростовано відповідачем, ігнорування наймачем ОСОБА_1 вимог наймодавця ОСОБА_2, дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивачки, пов'язаних з усуненням перешкод в користуванні земельною ділянкою із будинком, у вигляді виселення відповідачки з цього будинку і зобов'язання знести споруду сараю, що була збудована наймачем без згоди садівничого товариства і позивачки.

Зважаючи на вказівку у рішенні суду про право позивача на користування ділянкою НОМЕР_1 за рішенням садівничого товариства, як члена товариства, добудування ОСОБА_2 садового будинку, що не визнано незаконним, посилання в апеляційній скарзі відповідачки на правову безпідставність заявлених вимог не є слушними.

В апеляційній скарзі відповідачка стверджує про наявність в неї правових підстав для користування спірною земельною ділянкою і садовим будинком, що вона черпає у виділі їй із чоловіком спірної ділянки у жовтні 2006 року колишнім головою товариства, отриманні технічного паспорту, довідки про рішення правління товариства про виділ їй цієї ділянки, членської книжки. Втім, з постановленням у червні 2012 року обвинувального вироку стосовно колишнього голови товариства за скоєння шахрайських дій, ці доводи скарги не можна покласти в основу рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, членство якої в товаристві не оспорено, як і не є скасованим рішення про виділ саме їй спірної земельної ділянки НОМЕР_1 у встановленому законом порядку в хронології часу значно раніше.

Тим більше, твердження відповідачки про набуття нею у власність домоволодіння з 2006 року спростовує факт укладення нею із позивачкою договору оренди у червні 2012 року на нетривалий період в 4 місяці.

Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги відповідачки щодо необхідності відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 з огляду на існуюче рішення суду за аналогічним спором від 14.12.2011р., яке було скасовано 07.12.2012р. з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки даний спір виник з підстав закінчення строку використання відповідачкою земельної ділянки за договором оренди від 27.06.2012р. і не звільненням ОСОБА_1 ділянки позивачки на вимогу останньої, що є відмінним від попереднього спору з іншим суб'єктним складом, що стосувався повернення безпідставно набутого майна.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про єдине для житло у вигляді садового будинку на території ділянки НОМЕР_1 є безпідставними, бо за даними паспорту вона з 1975 року наділена правом на проживання за іншим помешканням в АДРЕСА_1.

В ході апеляційного провадження з'ясовано фактичне виконання оскаржуваного рішення згідно постанов Приморського ВДВС Маріупольського МУЮ від 24.06.2014р., 26.05.2014р. як в частині виселення ОСОБА_1, так і в частині зобов'язання знести самочинно зведений відповідачкою сарай на території земельної ділянки НОМЕР_1 (а.с. 74, 82, 83, 168).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність перешкод у користувача земельної ділянки НОМЕР_1 ОСОБА_2, які підлягають усуненню в порядку відновлення її прав у вищезазначений спосіб захисту, що є ефективним для конкретних виниклих правовідносин.

При цьому посилання у рішенні суду на ст. 391 ЦК України не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, відповідачкою не представлено до суду апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, в тому числі ухвалення рішення без відповідачки в заочному форматі, що б могли призвести до неправильного вирішення справи по суті, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга відповідачки підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді