Постанова № 42081115, 19.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 грудня 2014 року 08:05 № 826/18376/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м.Києві про зняття арешту ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі-позивач/ОСОБА_1) до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (надалі-відповідач/ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві), в якому просить суд:

1. Зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить на праві власності позивачу (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2, кв.67,68,69,70), накладеного згідно постанови Відділу державної виконавчої служби у Ленінградському районі (надалі - ВДВС у Ленінградському районі) №90/5 від 31.07.2003 р.

2. Припинити обтяження: тип обтяження - арешт; реєстраційний номер обтяження - 1404026; підстава обтяження - постанова №90/5 від 31.07.2003 р. ВДВС у Ленінградському районі; об'єкт обтяження - невизначене майно, все майно; власник - приватний підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2014 р. провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

В судове засідання з'явився позивач, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про протиправність дій відповідача, що полягають у не знятті арешту з майна позивача, яке було накладено згідно постанова ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був належним чином повідомлений, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Зважаючи на неявку в судове засідання відповідача та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення позивача та дослідивши письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р. було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1, про що було внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1404026).

Так, при зверненні позивача до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, останньому стало відомо про винесену ВДВС у Ленінградському районі постанову №90/5 від 31.07.2003 р. про арешт всього майна, що належить ОСОБА_1

Водночас, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями позивача, звернувшись до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві (що є правонаступником ВДВС у Ленінградському районі) стосовно зняття арешту з майна позивача накладеного постановою ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р., листом №д/5 від 07.10.2014 р. відповідачем було повідомлено позивача, про те, що перевіркою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень за боржником ОСОБА_1 зареєстрованого виконавчого провадження за яким накладався штраф не виявлено. Крім того, було повідомлено, що у зв'язку із знищенням книг обліку виконавчих проваджень за строком давності не вбачається за можливе дізнатись підстави завершення виконавчого провадження, боржником за яким був ОСОБА_1, як наслідок з метою зняття арешту, позивачу запропоновано звернутися до суду.

Вважаючи, що відповідачем порушено законні права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. є Закону України «Про виконавче провадження» (надалі-Закон №606).

Згідно вимог ст.1 Закону №606 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до положень ст.2 Закону №606 примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до ст.6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

В ст.3 Закону №606 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема: рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень; постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; рішення, ухвали, постанови господарських судів; виконавчі написи нотаріусів; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах; постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках; рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини»; рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу; рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на Державну виконавчу службу.

В той же час, п.3 ч.1 ст.55 Закону №606 визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Частиною 2 ст.55 Закону №606 визначено, що державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

Як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що підтверджується письмовими поясненнями відповідача, наразі на виконанні у ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві виконавчого провадження за яким ОСОБА_1 є боржником та в межах якого, на майно позивача накладено арешт, відсутнє.

Так, ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

В той же час, відповідно до положень ст.38 Закону №606 (в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно ОСОБА_1) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст.37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із ст.40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із ст.401 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Так, суд не приймає до уваги в якості належного доказу наданий відповідачем до матеріалів справи витяг з Книги обліку виконавчих документів, переданих державному виконавцю за 2004 р., з якого вбачається, що виконавче провадження в якому боржником є ОСОБА_1 було закінчено у зв'язку з направленням за належністю до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві виконавчого документу, а вданому випадку наказу Господарського суду №8/185 від 21.06.2002 р., адже в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження того, що виконавче провадження в межах якого ВДВС у Ленінградському районі було винесено постанову №90/5 від 31.07.2003 р. про накладення арешту на все майно позивача відкрите саме на підставі вищезазначеного наказу Господарського суду №8/185 від 21.06.2002 р.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, відповідачем не доведено перед судом правомірності своїх дій щодо не скасування арешту накладеного на все майно, що належить позивачу згідно постанови ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р.

В той же час, відповідно до положень ст.43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (надалі-Закон №1255) обтяжувач у будь-який час може зареєструвати зміну відомостей про обтяження шляхом подання держателю або реєстратору Державного реєстру заяви, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів і реквізити запису, що підлягають заміні. На підставі цієї заяви держатель або реєстратор Державного реєстру вносить відповідні зміни до попереднього запису про обтяження.

Відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДРПОУ чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Згідно ч.3 ст.44 Закону №1255 після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Так, відповідно до ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, таким чином, достатнім способом захисту порушених прав позивача суд вважає зняття арешту з усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 накладеного згідно постанови ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р. та зобов'язання ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві вчинити дії щодо припинення обтяження шляхом подання до органу державної реєстрації - Державної реєстраційної служби України заяви про припинення обтяження і подальше вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт (реєстраційний номер обтяження №1404026) всього майна ОСОБА_1 накладеного на підставі постанови ВДВС у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України, судовий збір відшкодовується позивачу.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити.

2. Зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2, кв.67,68,69,70), накладеного згідно постанови Відділу державної виконавчої служби у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р.

3. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (03148 м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), вчинити дії щодо припинення обтяження, шляхом подання, в порядку ст.44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до органу державної реєстрації - Державної реєстраційної служби України заяви про припинення обтяження і подальше вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про арешт (реєстраційний номер обтяження №1404026) всього майна ОСОБА_1 накладеного на підставі постанови Відділу Державної виконавчої служби у Ленінградському районі №90/5 від 31.07.2003 р.

4. Присудити ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. із видатків Держаного бюджету України.

5. Стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (03148 м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049) решту суми судового збору у розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу: «Судовий збір за розгляд Окружним адміністративним судом м. Києва адміністративної справи №826/18376/14».

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін