Постанова № 42081035, 24.12.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/4563/14

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Кукоба О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Миргородського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Миргородський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням заяви від 10 грудня 2014 року вих. №04-2243 про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 1199 грн 69 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі особистого звернення відповідача із заявою про надання статусу безробітного та виплату допомоги у зв'язку із безробіттям, наказом Центру зайнятості від 07 березня 2014 року гр. ОСОБА_1 визнано безробітним. Однак, позивачем встановлено, що станом на дату звернення відповідач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, а відтак, відносився до зайнятого населення. За таких обставин, позивач дійшов висновку, що гр. ОСОБА_1 безпідставно отримано допомогу у зв'язку з безробіттям загалом в розмірі 1374 грн 69 коп.

Відповідач позовні вимоги визнав, про що подав до суду відповідну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі заяви від 05 березня 2014 року та відповідно до наказу Центру зайнятості від 07 березня 2014 року №НТ140307 відповідачу надано статус безробітного з 05 березня 2014 року /а.с. 13/. Наказом від 12 березня 2014 року №НТ140312 призначено та розпочато виплату відповідачу допомоги по безробіттю з 12 березня 2014 року /а.с. 13/. Наказом від 14 травня 2014 року №НТ140514 скорочено виплату допомоги по безробіттю /а.с.13/. Наказом від 29 травня 2014 року №НТ140529 розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю /а.с.13/

Позивачем встановлено, що ОСОБА_1 під час перебування на обліку в Миргородському міськрайонному центрі зайнятості з 05 березня 2014 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець, при цьому у заяві від 05 березня 2014 року вказав, що, не є суб'єктом підприємницької діяльності /а.с. 15/.

Центром зайнятості 28 жовтня 2014 року за №188 видано наказ "Про повернення допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1" /а.с. 8/, пунктом 1 якого наказано вжити заходів по поверненню коштів в розмірі 1 574 грн. 69 коп., виплачених гр. ОСОБА_1 як допомога по безробіттю.

На виконання даного наказу відповідачу 28 жовтня 2014 року за вих. №02-1913 надіслано вимогу про відшкодування допомоги по безробіттю, якою встановлено строк для добровільного повернення коштів - 15 днів з дня отримання зазначеної вимоги /а.с. 7/.

Вказану вимогу та копію наказу від 28 жовтня 2014 року №188 відповідачем отримано 28 жовтня 2014 року.

29 жовтня 2014 року відповідач сплатив на рахунок Центру зайнятості кошти в розмірі 100 грн. /а.с. 10/.

11 листопада 2014 відповідач сплатив на рахунок Центру зайнятості кошти в розмірі 100 грн. /а.с. 11/

Оскільки гр. ОСОБА_1 кошти в 15-денний строк з дня отримання зазначених вище наказу та вимоги добровільно у повному обсязі не повернуто, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування /частина друга статті 43 Закону України "Про зайнятість населення"/.

Отже, безробітним може бути визнано особу працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Водночас, як передбачено частиною першою статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося відповідачем, що станом на 05 березня 2014 року (дату звернення до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного) гр. ОСОБА_1 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суб'єктом підприємницької діяльності. Враховуючи викладене вище, суд погоджується з доводами позивача про те, що на момент звернення відповідача до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та визнання гр. ОСОБА_1 безробітним, останній відносився до зайнятого населення.

Відповідно до положень частини третьої статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року №1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 зазначеного Закону передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №60/62 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за №232/16248, у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

При цьому, пунктом 9 означеного Порядку встановлено, що рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Доказів оскарження відповідачем наказу від 28 жовтня 2014 року №188 до центру зайнятості вищого рівня або в судовому порядку суду не надано.

Отже, загаданий наказ є чинним та підлягає виконанню.

Разом з цим, у матеріалах справи містяться заява гр. ОСОБА_1 від 12 листопада 2014 року, за змістом якої останній зобов'язався добровільно повернути у повному розмірі отриману допомогу по безробіттю в сумі 1574 грн 69 коп., а також заява на переказ готівки в загальній сумі 375 грн. /а.с. 21, 10, 11, 33/.

Згідно з пунктом 8 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас, частиною першою статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

В силу положень частини третьої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, беручи до уваги той факт, що відповідачем позов визнано у повному обсязі та станом на дату розгляду справи кошти, отримані в якості допомоги у зв'язку з безробіттям, в розмірі 1199 грн 69 коп. добровільно до Державного бюджету України не сплачено, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог. А відтак, позов належить задовольнити у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 7-11, 69-71, 86, 94, 112, 136, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Миргородського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; с. Стовбине, Миргородський район, Полтавська область, 37622) на користь Миргородського міськрайонного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 22531726; вул. Гоголя, 94, м. Миргород, Полтавська область, 37600) кошти в розмірі 1199 (одна тисяча сто дев'яносто дев'ять) гривень 69 (шістдесят дев"ять) копійок на розрахунковий рахунок 37173161503202 ГУДК у Полтавській області, МФО 831019.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Кукоба