Постанова № 4207918, 21.07.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2009 р.

№ 43/9

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Короткевича О.Є. (доповідач у справі)

суддів :

Заріцької А. О., Хандуріна М.І.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постанову

та ухвалу

господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року

господарського суду міста Києва від 18.03.2009 року

у справі

№ 43/9

за заявою

Підприємство з 100% іноземним капіталом "Туристичне агентство "Калісто Травел"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Лайт Інвест"

про

Банкрутство

За участю представників учасників судового провадження:

від ліквідатора

Не з'явився

від боржника

Не з'явився

від скаржника

Сименюк І. Ю. дов. від 03.04.2009 року №1669/9/10-011

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року (суддя Пасько М. В.) в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визнано ТОВ Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Лайт Інвест" код 35001212 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №43/9, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора Підприємство з 100% іноземним капіталом "Туристичне агентство "Калісто Травел", підприємницьку діяльність банкрута завершено, припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута з 30.01.2009 року, припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 30.01.2009 року, а ліквідатора зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута у строк до 30.11.2009 року.

Господарський суд міста Києва в судовому засіданні розглянув поданий ліквідатором звіт та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Лайт Інвест", який ухвалою від 18.03.2009 року затвердив звіт та ліквідаційний баланс підприємства банкрута станом на 18.03.2009 року та припинив провадження по справі керуючись ч. 5 ст. 32, п. 6 ст. 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову про відкриття ліквідаційної процедури у справі №43/9 та визнання боржника банкрутом та ухвалу суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та про припинення провадження у справі, аргументуючи порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 1, 7, 23, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 1, 33, 34, 43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової інспекції Голосіївському районі міста Києва на постанову від 30.01.2009 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 18.03.2009 року до провадження та призначено скаргу до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України , переглянувши в касаційному порядку постанову господарського суду міста Києва на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

Згідно з ч. 1 вказаної статті кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Тобто, у суді має бути доведений факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв’язку з його відсутністю за місцезнаходженням.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” безспірні вимоги кредиторів –вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно частини 3 статті 6 (надалі Закон) справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до 1 ст. 52 Закону про банкрутство, згідно з якою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, відповідно до приписів Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

Відповідно до вимог Закону до матеріалів заяви кредитора не було додано рішення (вироку) суду про стягнення боргу як доказу наявності безспірних грошових вимог, не мотивовано визнання грошових вимог ініціюючого кредитора та при винесені постанови судом першої інстанції взагалі не досліджувався факт безспірність грошових вимог ініціюючого кредитора.

Відтак, суд першої інстанції не мав достатньо правових підстав для визнання відсутнього боржника банкрутом за ст. 52 Закону про банкрутство.

Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Зазначена норма закону є спеціальною нормою у законодавстві про банкрутство, яка регламентує спрощений порядок ведення процедури банкрутства щодо окремої групи боржників, зокрема боржників, керівні органи яких відсутні за адресою місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Лайт Інвест" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника.

В постанові суду про визнання боржника банкрутом взагалі не вказано докази та не викладено обставин, на підставі яких суд визнав м. Київ, вул. Горького, 95 як адресу боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Лайт Інвест".

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, судом першої інстанції також не мотивовано застосування спрощеної процедури відповідно до положень статті 52 Закону до боржника у справі, а тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Зважаючи на викладене, оскаржувана постанова господарського суду м. Києва від 30.01.2009 року не відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В контексті викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського міста Києва від 30 січня 2009 року у справі №43/9 скасувати.

В порядку ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Група "Лайт Інвест" та припинено провадження у справі №43/9.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших компетентних органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вбачається, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Як вбачається з вимог ст. 25 Закону ліквідатор зобов'язаний вчинити всі можливі дії щодо з'ясування активу та пасиву боржника шляхом запитів до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, банківських установ, бюро технічної інвентаризації, реєстраційних відділень МВС України тощо.

Частиною 5 ст. 52 вказаного вище Закону передбачено особливий порядок виявлення кредиторів відсутнього боржника, відповідно до якого кредиторів боржника виявляє ліквідатор, який письмово повідомляє усіх відомих йому кредиторів про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом.

Відповідно ст. 31 ГПК при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Відповідно ст. 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Отже, законодавцем передбачено обов’язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Судом першої інстанції неналежно досліджено здійснення ліквідатором передбачених чинним законодавством заходів з ліквідації боржника та виконання ним своїх обов’язків під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про відповідність звіту ліквідатора вимогам Закону.

Ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, доказів належного повідомлення всіх відомих кредиторів боржника, запитів до державної виконавчої служби, обслуговуючих боржника банківських установ, даних інвентаризації майна боржника, не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Тобто, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з’ясував дійсних обставин справи, прав і обов’язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність постанову суду про відкриття ліквідаційної процедури у справі №43/9 та визнання боржника банкрутом та ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу підприємства –банкрута - скасувати з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 32, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.03.2009 року та постанову господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року у справі №43/9 задовольнити.

2. Постанову господарського суду міста Києва від 30.01.2009 року у справі №43/9 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.03.2009 року у справі №43/9 скасувати.

4. Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий О. Є. Короткевич

Судді А. О. Заріцька

М. І. Хандурін