Постанова № 42052810, 29.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2014 р. Справа№ 910/23622/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - дов. б/н від 17.03.2014 р.

від відповідача Полєжаєва К.О. - дов. б/н від 10.01.2014 р.

від третьої особи Галков І.О. - дов. б/н від 10.01.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою

відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва

від 17.11.2014 р. (суддя Мудрий С.М.)

у справі №910/23622/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Мега Торг ЛТД» (далі - ТОВ «Мега Торг ЛТД»)

до Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою

відповідальністю (далі - Фірма «Т.М.М.»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю

«Ласка Лізинг» (далі - ТОВ «Ласка Лізинг»)

про стягнення 32 563,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. у справі №910/23622/14 позов задоволено повністю, стягнуто з Фірми «Т.М.М.» на користь ТОВ «Мега Торг ЛТД» три проценти річних в розмірі 9 965,89 грн., індекс інфляції в розмірі 22 597,86 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права відносно повноти, всебічності та об'єктивності розгляду справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано пп. 3.5 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вимог ст.ст. 56, 57 ГПК України, порушено ст. 63 ГПК України, всупереч вимог ч. 1 ст. 32 ГПК України не досліджено та не перевірено доказів, на яких ґрунтуються вимоги позивача, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За твердженнями апелянта, договір уступки права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) №205/11-2013 від 05.11.2013 р. (далі - Договір уступки), укладений між ТОВ «Ласка Лізинг» (кредитором) та ТОВ «Мега Торг ЛТД» (набувачем), на підставі якого заявлено позов та стягнуто з відповідача три проценти річних та збитки від інфляції, не спрямований на реальне настання правових наслідків й підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. Крім цього, місцевим судом невірно здійснено розрахунок сум інфляційних нарахувань й процентів річних тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 р. апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» прийнято до провадження в складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М. та призначено розгляд справи на 29.12.2014 року.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, оскаржене рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні доводи скарги також заперечив, просив не брати їх до уваги, оскаржене рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Мега Торг ЛТД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» про стягнення 32 563,75 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05.12.2013 р. між позивачем та ТОВ «Ласка Лізинг» укладено Договір уступки, за умовами якого ТОВ «Ласка Лізинг» передало, а ТОВ «Мега Торг ЛТД» прийняло на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу №1126/12/2007 від 18.12.2007 р. (далі - Договір фінансового лізингу), укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.». Таким чином, ТОВ «Мега Торг ЛТД» має право вимагати виконання зобов'язань, що виникли на підставі Договору фінансового лізингу. Позивач посилався на рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. у справі №910/9548/13, яким позовні вимоги ТОВ «Ласка Лізинг» задоволено повністю, на його виконання 03.02.2014 р. видано наказ, розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат в цьому рішенні було застосовано по 13.05.2013 р., в зв'язку з чим просив стягнути інфляційні втрати в сумі 22 597,86 грн. за період з 14.05.2013 р. по 30.04.2014 р. й три проценти річних в сумі 9 9665,89 грн. за період з 14.05.2013 р. по 15.05.2014 р. тощо.

В ході розгляду справи судом першої інстанції, до участі у справі в якості третьої особи залучено ТОВ «Ласка Лізинг», яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд посилався на те, що згідно наявної в матеріалах справи виписки по рахунку грошові кошти в розмірі 348 632,73 грн., сплачені на виконання наказу господарського суду міста Києва №910/9548/13 від 03.02.2014 р., фактично надійшли на рахунок позивача 15.05.2014 р., а тому погодився з наданим позивачем розрахунком 3% річних в розмірі 9 965,89 грн., нарахованих за період з 14.05.2013 р. по 15.05.2014 р. та індексу інфляції в розмірі 22 597,86 грн. за період з 14.05.2013 р. по 30.04.2014 р., вважав його обґрунтованим й позов задовольнив тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. у справі №910/9548/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 16.01.2014 р., позовні вимоги ТОВ «Ласка Лізинг» задоволено повністю, стягнуто з Фірми «Т.М.М.» на користь позивача 330 385,85 грн. заборгованості, 9 449,94 грн. пені, 65,95 грн. інфляційних втрат, 1 889,99 грн. трьох відсотків річних з простроченої суми, 6 481,00 грн. витрат по сплаті судового збору. На виконання згаданого рішення 03.02.2014 р. видано наказ.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

На підставі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, 05.11.2013 р. між ТОВ «Ласка Лізинг» (кредитором) та ТОВ «Мега Торг ЛТД» (набувачем) укладено Договір, за умовами якого кредитор передав, а набувач прийняв на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі Договору фінансового лізингу, укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2014 р. у справі №910/9548/13 замінено сторону (стягувача) виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/9548/13 від 03.02.2014 р., а саме, ТОВ «Ласка Лізинг» замінено на його правонаступника - ТОВ «Мега Торг ЛТД».

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, грошові кошти на виконання наказу господарського суду міста Києва №910/9548 від 03.02.2014 р. фактично надійшли на рахунок позивача 15.05.2014 року. Апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що надане відповідачем платіжне доручення №000167 від 05.03.2004 р. на суму 348 632,73 грн. як доказ сплати суми боргу не є належним доказом у справі, оскільки в ньому відсутні дата та підпис відповідальної особи банку, які б засвідчили факт списання коштів саме 05.03.2014 року.

Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. у справі №910/9548/13 виконано Фірмою «Т.М.М.» лише 15.05.2014 року.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Аналогічні приписи містяться й в ст. 193 ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ст. 612 ЦК України).

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача індекс інфляції за період з 14.05.2013 р. до 30.04.2014 р. в сумі 22 597,86 грн. та три проценти річних за період з 14.05.2013 р. по 15.05.2014 р. в розмірі 9 965,89 грн., тобто з першого дня неохопленого рішенням господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. у справі №910/9548/13 періоду й до моменту фактичного виконання цього рішення.

Задовольняючи вимоги ТОВ «Мега Торг ЛТД» про стягнення з Фірми «Т.М.М.» трьох процентів річних в розмірі 9 965,89 грн. за період з 14.05.2013 р. по 15.05.2014 р. та індексу інфляції в розмірі 22 597,86 грн. за період з 14.05.2013 р. по 30.04.2014 р., суд першої інстанції вважав, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум, а відтак якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Доводи апелянта про те, що оскаржене рішення підлягає скасуванню через недотримання місцевим судом вимог ст.ст. 56, 57 ГПК України та порушення ст. 63 ГПК України є безпідставними, адже згідно ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. у справі №910/23622/14 - без змін.

Матеріали справи №910/23622/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун