Ухвала суду № 42052198, 18.12.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/3546/14 Провадження № 22-ц/795/2551/2014 Головуючий у I інстанції -Скалозуб О. М. Доповідач - Позігун М. І.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Позігуна М.І.

суддів: Вінгаль В.М., Губар В.С.

при секретарі: Поклад Д.В.

з участю: представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання „Південно-Західна залізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2014 року, яким відмовлено в задоволенні її позову, та задовольнити її позовні вимоги, а саме: стягнути з ДТГО „Південно-Західна залізниця" середній заробіток за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09.12.2013 року в сумі 12 456,72 грн. Незаконність рішення суду апелянт обгрунтовує невідповідністю висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову фактичним обставинам справи. ОСОБА_1 вважає неправомірним висновок суду, що вона своєчасно своїми правами не скористалась, не вчинила усіх необхідних дій, передбачених законодавством, для отримання виконавчого листа та виконання рішення суду від 09.12.2013 року в частині поновлення її на роботі, оскільки негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника поновити працівника на роботі не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення, видати наказ про поновлення на роботі незалежно від відкриття виконавчого провадження і не має ніякого значення, чи скористався позивач або не скористався своїм правом щодо поновлення на роботі.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до наступного висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка своєчасно своїми правами не скористалась, не вчинила усіх необхідних дій, передбачених чинним законодавством, для отримання виконавчого листа та виконання рішення суду від 09.12.2013 року в частині поновлення її на роботі, а отримавши виконавчий лист тільки 01.04.2014 року, зволікала з його пред'явленням і лише 04.06.2014 року пред'явила його на виконання до відділу державної виконавчої служби.

Такий висновок суду грунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу (розпорядження) №1905/ос від 31.07.2013 року звільнено 14.01.2013 року провідника пасажирського вагона ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року визнано наказ начальника Відокремленого підрозділу Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ДТГО „Південно-Західна залізниця" про припинення трудового договору №1905/ос від 31.07.2013 року незаконним; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів у Відокремленому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ДТГО „Південно-Західна залізниця"; стягнуто з ДТГО „Південно-Західна залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19 708,92 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі рішення допущено до негайного виконання відповідно до приписів ч.5 ст. 235 КЗпП України.

За доводами позивача, оскільки рішення суду допущено до негайного виконання, то воно підлягає негайному виконанню відповідно до ст.235 КЗпП України, ст. 76 Закону України „Про виконавче провадження", в силу яких на роботодавця покладається обов'язок не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника незалежно від відкриття виконавчого провадження та відсутності на це волевиявлення позивача. В підтвердження обґрунтованості доводів апеляційної скарги апелянт посилається на правові позиції, викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого Суду України від 26.06.2013 року у справі №6-8313св13 та від 20.11.2013 року у справі №6-37711св13.

Проте, доводи апеляційної скарги не спростовують законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виходячи з положень ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження", виконання рішення суду є завершальною стадією судового процесу.

Європейський суд з прав людини в справі Горнсбі (Hornsby v.Greece judgment, 19 March 1997, Reports of Judgments and Decisions, 1997- II, p. 510-511, para.40) зазначив, що право на виконання рішення, винесеного на користь особи, є складовою частиною ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому виконання рішення, виданого судом, має бути захищене як складова частина „суду" в цілях ст. 6 Конвенції, якою гарантується доступ до суду.

Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією судового процесу, то відповідно на сторони поширюються процесуальні права та обов'язки, передбачені цивільним процесуальним кодексом.

Статтями 27, 31 ЦПК України, якими визначено процесуальні права та обов'язки сторін, передбачено, зокрема, обов'язок осіб, які беруть участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, а також закріплено право кожної із сторін вимагати виконання рішення в частині, що її стосується.

Статтею 367 ЦПК передбачено допуск до негайного виконання рішення суду, зокрема, і в справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Проте, порядок звернення судових рішень до виконання визначено статтею 368 ЦПК України, згідно якої питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу, за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, шляхом видачі виконавчого листа.

Умови і порядок виконання рішень судів, звернутих до виконання, визначають Закон України від 21 квітня 1999 року „Про виконавче провадження", а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець за виконавчим документом на виконання рішення суду, що підлягає негайному виконанню, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження без надання семиденного строку для виконання рішення суду.

Таким чином, особливість виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у тому, що його виконують негайно (ст. 217, 367 ЦПК України, ст. 25, 76 Закону України „Про виконавче провадження"), тобто за прискореною процедурою відкриття виконавчого провадження, а не за спеціальною процедурою його виконання поза межами, визначеними процесуальним кодексом та Законом України „Про виконавче провадження".

Як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду „за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі „Ешингдейн проти Сполученого Королівства", п.57). Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.

В рішенні по справі „Червонець проти України" від 24 квітня 2008 року Європейський суд з прав людини в черговий раз зазначив, що обов'язок держави виконати рішення, винесене на користь заявника, залишається безспірним.

Відповідно ж до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням викладеного, встановленням певного порядку звернення рішення до негайного виконання та порядку його виконання державою гарантовано достатній захист інтересів особи при виконанні рішення суду.

Проте, в порушення зазначених вимог ОСОБА_1, отримавши рішення суду, не скористалася своїм процесуальним правом на звернення до суду з заявою про видачу виконавчого листа, а 10 грудня 2013 року звернулась безпосередньо до в.о. начальника ВЧ-1 Київ-пас. ПЗЗ Марченко С.О. з заявою про поновлення її на роботі.

Згідно відповіді на заяву позивачу запропоновано звернутись з відповідною заявою до ДТГО „Південно-Західна залізниця", оскільки вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський є відокремленим підрозділом без права юридичної особи, а також роз'яснено порядок виконання судових рішень.

Як встановлено судом, виконавчий лист на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 червня 2013 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі було видано 1 квітня 2014 року, однак на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві його було пред'явлено позивачкою до виконання лише 4 червня 2014 року.

05 червня 2014 року державним виконавцем ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №761/22961/13-ц, виданого 01 квітня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва, про поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирських вагонів у Відокремленому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський ДТГО „ПЗЗ" з 14.01.2013 року (а.с.32).

Відповідно до наказу №979/ос від 16 червня 2014 року Вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ДТГО „Південно-Західна залізниця" скасовано наказ №1905/ос від 31.07.2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагона, поновлено ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагона з 14.01.2013 року (а.с.29).

Згідно виконавчого листа боржником у справі є ДТГО „Південно-Західна залізниця", а не Відокремлений підрозділ Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський, до якого зверталася позивачка з заявою з приводу виконання рішення суду. Відповідно ж до Положення про Відокремлений підрозділ Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський його начальник є уповноваженою особою на прийняття і звільнення з роботи, але відсутні повноваження без вказівки уповноваженої особи боржника на вчинення дій по виконанню рішення суду.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і посилання апелянта на преюдиційне значення судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по конкретним справам, оскільки в силу ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої і апеляційної інстанції при новому розгляді конкретної справи. При цьому апеляційний суд враховує, що висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не узгоджуються з висновками, зробленими Верховним Судом України під час перегляду судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах у справах №6-11339св09 від 08 червня 2011 року, №6-76цс12 від 31 жовтня 2012 року про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Виходячи з аналізу зазначеної норми права, питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення незаконно звільненого працівника вирішується шляхом винесення відповідної ухвали органом, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, тобто за відсутності між сторонами цивільно-правового спору.

Виходячи з положень ст. 3 ЦПК України, звернення особи до суду з позовною заявою свідчить про наявність цивільно-правового спору, оскільки в судовому порядку вирішується питання захисту прав особи, які оспорюються або не визнаються іншою особою. Фактично між сторонами даної справи виник спір щодо часу виникнення у роботодавця обов'язку виконання рішення суду в частині поновлення на роботі працівника, яке було допущено до негайного виконання та в зв'язку з цим наявності чи відсутності підстав для стягнення коштів з роботодавця за затримку виконання рішення суду, допущеного до негайного виконання.

За своєю правовою природою стягнення з роботодавця середнього заробітку з підстав, передбачених ст.236 КЗпП, є одним із різновидів відповідальності роботодавця, що можливе лише за наявності вини останнього, оскільки трудовим законодавством не передбачено притягнення до відповідальності незалежно від вини.

Оскільки чинним законодавством встановлено певний порядок звернення рішення суду до виконання, який не було дотримано позивачкою, то відсутня вина роботодавця у невиконанні рішення суду, в зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення і скасування рішення суду, яке судом ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги щодо обов'язку роботодавця не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення поновити працівника на роботі незалежно від відкриття виконавчого провадження ґрунтується на тлумаченні положень ст. 236 КЗпП України (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 2134-12 від 18.02.92 року) без аналізу зазначеної норми права з врахуванням чинного законодавства, прийнятого після 1992 року у сфері виконання судових рішень.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: