Рішення № 42032102, 22.12.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5731/14-ц 22.12.2014 22.12.2014 22.12.2014

Провадження № 22ц/784/3322/14

Головуючий у першій інстанції Коваленко І.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представників відповідача - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення неповернутої грошової суми за договором позики, -

у с т а н о в и л а:

06 серпня 2014 року ОСОБА_3 пред'явила до ОСОБА_7 зазначений позов, який обґрунтувала наступним.

02 вересня 2009 року вона та ОСОБА_6 у простій письмовій формі уклали договір позики, посвідчивши його нотаріально у приватного нотаріуса ОСОБА_8

За ним, вона на безвідсотковій поворотній основі передала у власність тої грошові кошти у сумі 10 000 доларів США, що на той час було еквівалентно 85 000 гривень і стала чекати повернення такої ж грошової суми, що мало відбутися не пізніше 02 вересня 2010 року за місцем реєстрації позикодавця.

Проте, коли строк дії договору закінчився, ОСОБА_6 позику не повернула і відмовляється її повернути у майбутньому.

У зв'язку з цим просила поновити позовну давність, оскільки пропустила її через нестабільний стан здоров'я та постійні обіцянки відповідача, яку знала практично з дитинства і безмежно довіряла, повернути борг, і стягнути з відповідача на її користь в гривневому еквіваленті суму неповернутої позики, 3% річних за прострочку грошового зобов'язання, що дорівнює 10 002 гривням, та відшкодувати судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали, просили відмовити у його задоволені у звязку із пропуском позивачем без поважних причин позовної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року у задоволені позову відмовлено за спливом позовної давності і відсутності підстав для його поновлення.

ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду положенням чинного цивільного законодавства, щодо визначення поважності причин пропуску позовної давності.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду І інстанції скасувати, оскільки суд постановив його без точного додержання норм матеріального й процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, районний суд вважав установленим, що між сторонами існують договірні правовідносини, підставою виникнення яких є дійсний , нотаріально посвідчений договір позики. За ним позивач передала, а відповідач - прийняла і використала на власний розсуд 10 000 доларів США, які, в обумовлений сторонами строк, не повернула і не бажає повертати в майбутньому. У зв'язку з цим і, виходячи з того, що належних та допустимих доказів іншому сторона відповідача не надала, то суд вважав, що умови зазначеного договору порушені відповідачем, і вона повинна б була позичену суму грошей повернути.

Так як та цього у добровільному порядку не робить, то, відповідно до ст. 1046 і ч. 1 ст. 1049 ЦК України, заборговану грошову суму слід було б стягнути з неї за судовим рішенням.

Проте, на час звернення ОСОБА_3 з позовом спливла позовна давність за даною вимогою і поважних причин пропущення її, як на думку суду, та не назвала, а тому, за наявності заяви відповідача про застосування позовної давності, у позові слід відмовити саме з названої підстави.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах апеляційного оскарження, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, проте вважає помилковими оцінку причин пропуску позовної давності та висновку щодо результату вирішення справи.

Так, за ст. ст. 11, 14-15, 22, 203-205, 526, 610-611, 615, 622 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені названими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки

Цивільні права та обов'язки (зобов'язання) виникають з договорів, зміст яких не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників за яким має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; який вчинено у формі встановленій законом і який спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо закон потребує простої письмової форми договору, то заперечення однією із сторін факту його вчинення або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими, крім свідчень свідків, доказами.

Договір вважається правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правомірний (дійсний) договір породжує для сторін цивільні обов'язки, які повинні виконуватися належним чином у межах та на умовах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання недопустима, якщо інше не передбачено умовами договору чи законом.

У разі порушення умов договору, кожна особа має право на захист, в тому числі і судовий, свого цивільного права чи інтересу у спосіб визначений цивільним кодексом України, або в інший, встановлений договором або законом, спосіб.

Виписане вище у повній мірі стосується і договорів позики.

Відповідно ж ст. ст. 1046 -1051 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики потребує простої письмової форми і є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Недотримання такої форми договору не тягне за собою його недійсність.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

При цьому, за ст. 545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, на вимогу боржника повинен видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документу кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним обов'язку і, навпаки, знаходження такого документу у кредитора - засвідчує факти невиконання боржником зобов'язання.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Вирішуючи спори даної категорії суди повинні беззастережно дотримуватися вимог чинного цивільно-процесуального законодавства.

Так, відповідно до положень статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

З системного логічного аналізу названих норм витікає висновок про те, що безгрошовість договору позики, як і факт його дійсності повинні доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Оскаржуване рішення ухвалено не у повній відповідністю з виписаними нормами матеріального та процесуального права.

Так, ОСОБА_3 належними та допустимими доказами довела, що за письмовим, нотаріально посвідченим договором позики від 02 вересня 2009 року передала ОСОБА_6 10 000 доларів США, під зворотне зобов'язання тої повернути таку ж кількість грошей до 02 вересня 2010 року. Не дивлячись на те, що час повернення грошей наступив, позичальник відмовився позику повертати.

За такого і, взявши до уваги відсутність у відповідача належних та допустимих доказів іншому, відповідно до названих вище статей ЦК України, неповернуту суму позики, за бажанням позичальника у валюті України, слід стягнути з позичальника на користь позикодавця, за судовим рішенням.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то в цій частині його рішення є законним і обґрунтованим.

Вірним є висновок суду і про те, що позовна давність по даній вимозі спливла у вересні 2013 року і, що позивач звернулася з її пропуском.

У той же час, погодитися з судом про неповажність причин пропущення позовної давності неможна.

У справі достатньо доказів тому, що позивач постійно хворіє, в тому числі і серйозними серцево-судинними захворюваннями, лікування яких потребують часу і спокою, мала від них тяжкі ускладнення, у зв'язку з чим по декілька разів на рік перебуває на стаціонарному лікуванні.

Враховуючи назване, та взявши до уваги вік позивача, який перевищує 70 років, характер взаємовідносин сторін, відповідач є подругою з дитинства її доньки, і її доброю знайомою, постійні обіцянки тої повернути борг, виходячи з загальних засад цивільного права про розумність, добросовісність та справедливість - як на думку колегії, є усі підстави для визнання поважними причин пропущення позовної давності і захисту порушеного права.

За такого, з відповідача на користь позивача слід стягнути неповернуту позику у валюті та розмірі, у заявленому розмірі, а також 3% річних за весь час прострочки виконання грошового зобов'язання, що 10 002 гривні 00 копійок, та 728 гривень 61 копійку на відшкодування судових витрат в обох судових інстанціях, а всього - 95 730 гривень 61 копійку.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2014 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 85 000 гривень суми неповернутої позики, 10 002 гривні 00 копійок, що становить 3% річних за весь час прострочки грошового зобов'язання та 728 гривень 61 копійку на відшкодування судових витрат в обох судових інстанціях, а всього - 95 730 гривень 61 копійку.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: