Рішення № 42026845, 18.12.2014, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/1197/14-ц

2/467/305/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2014 року Арбузинський районний суд

Миколаївської області

у складі головуючого - судді Кірімової О.М.

за участю секретаря Андросової А.В., Сіваченко Ю.І.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Арбузинка цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

до

ОСОБА_2

Третя особа: Державна реєстраційна служба України

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" ( далі ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність.

Свої вимоги мотивує тим, що 26 грудня 2006 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11105033000 у сумі 81896,00 шв.фр., який відповідач зобов'язався повернути у повному обсязі у строк до 25 грудня 2017 року або достроково зі сплатою 8,49% річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 306,5 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що розміщений на земельній ділянці розміром 0,2644 га.

Через неналежне виконання умов кредитного договору про надання споживчого кредиту у позичальника станом на 17 лютого 2012 року виникла заборгованість у розмірі 72200,46 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 617835 грн. 72 коп., яка складається із: 57079,20 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 488439,67 грн. - заборгованість за кредитом; 15121,26 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 129396,06 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.

На підставі викладеного представник позивача просив в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 72200,46 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 617835 грн. 72 коп. за договором про надання споживчого кредиту № 11105033000 від 26 грудня 2006 року, укладеного між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлову будівлю - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 306,5 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що розміщений на земельній ділянці розміром 0,2644 га. шляхом передачі іпотекодержателю Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" права власності на вказане майно; визнати за позивачем права власності на предмет іпотеки; припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, що є предметом іпотеки; витребувати у відповідача та передати позивачу технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на нежитлову будівлю, що є предметом іпотеки та стягнути із відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав заяву про підтримання позову і розгляд справи у його відсутність.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити в його задоволенні. Суду пояснила, що не сплачує банку суму заборгованості з листопада 2011 року, так як не має інформації про те, кому сплачувати кошти за кредитним договором. Сума нарахованого боргу позивачем вважає необґрунтованою.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні, суду пояснив, що відповідач до передачі кредитних вимог АКІБ «УКРСИББАНК» позивачу ПАТ "Дельта Банк" зобов'язання за кредитним договором виконувала справно, але з кінця 2011 року кредит не сплачує, так як не знає кому платити кредит. Заявлена позивачем сума боргу є не обґрунтованою. Надав суду заяву про сплив строку позовної давності, а за такого вважав, що вимоги позивача з таких підстав задоволенню не підлягають.

Представник третьої особи: Державної реєстраційної служби України у судове засідання не з'явився, надав суду письмове пояснення, в якому просив справу слухати у відсутність представника та зазначив, що саме рішення суду у справі є підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Вислухавши відповідача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26 грудня 2006 року між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11105033000 в сумі 81896,00 швейцарських франків, який відповідач зобов'язався повернути у повному обсязі у строк до 25 грудня 2017 року (а.с. 12-21).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна, згідно якого іпотекодавець ОСОБА_2 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно нежитлову будівлю - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 306,5 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що розміщений на земельній ділянці розміром 0,2644 га.з ринковою вартістю 458156,00 грн. (а.с. 27-28)

Погашення кредиту згідно додатків №1 та № 2 до договору в строк з 1 по 25 число кожного місяця згідно графіку погашення кредиту (а.с. 22-26).

Також, судом встановлено, що відповідач не виконує обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на нього умовами договору, що й не заперечував в судовому засіданні представник відповідача, який зазначив, що ОСОБА_2 з кінця 2011 року не сплачує кредит. Тому прострочена заборгованість відповідача перед банком утворилася у розмірі 72200,46 шв.фр., що згідно курсу НБУ відповідає 617835 грн. 72 коп., та складається із: 57079,20 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 488439,67 грн. - заборгованість за кредитом; 15121,26 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 129396,06 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, що підтверджується випискою розрахунків (а.с. 35-41).

Разом з тим, суд керується вимогами ст. 256 ЦК України, якою визначена позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

При цьому згідно ст. 266 ЦК України, позовна даність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як підтверджується матеріалами справи та поясненнями відповідача і його представника, ОСОБА_2 не здійснювала платежі за кредитним договором з листопада 2011 року. У свою чергу Банк Звернувся до суду з позовом 17 червня 2014 року.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, в тому числі по щомісячним платежам за період по червень 2011 року включно - Банком пропущений.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, як передбачено ч.4 ст. 267 ЦК України.

На існування обставин, які б свідчили про поважність пропуску Банком строку позовної давності, ПАТ "Дельта Банк" не посилалось.

За таких обставин, враховуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає за доцільне зменшити розмір заборгованості за кредитом і процентами по червень 2011 року включно.

Крім того, позивач врахував у суму заборгованості, ще й борг, нарахований після звернення до суду з позовом, при цьому вимоги про збільшення розміру позовних вимог не заявлялись. За такого суд приходить до висновку про відмову в задоволенні таких нарахованих сум заборгованості, як платежі на майбутнє.

Ухвалу суду від 21 липня 2014 року про зобов'язання Банку надати на адресу суду повну інформацію щодо нарахування суми заборгованості позивачем не виконано.

Отже, прострочена сума заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ "Дельта Банк" в межах строку позовної давності становить за період з червня 2011 року по червень 2014 року 40962,10 швейцарських франків, що згідно курсу НБУ складає 350512.70 грн.; із них: 22335.12 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 191121,62 грн. - заборгованість за кредитом; 18626,98 шв.фр., що згідно курсу НБУ складає 159391,08 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.

Через наявність заборгованості у позичальника по сплаті кредиту, банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, про що 21 жовтня 2013 року направив повідомлення іпотекодавцю (а.с. 42-46). Однак доказів про те, що відповідач отримала таке повідомлення, позивачем суду не надано.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 20 лютого 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» і публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відступило право вимоги, зокрема, за укладеним 26 грудня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 договором про надання споживчого кредиту, а ПАТ «Дельта банк» придбало право вимоги до ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, що не оспорюється сторонами по справі (а.с. 47-51, 158-160). Однак, надані суду про таке докази, не завірені належним чином в нотаріальному порядку, не містять повної інформації про зміст та умови договору, не є ідентичними. Тому суд не має можливості визнати їх належними та допустимими доказами.

Згідно іпотечного договору, який мається в матеріалах справи, є не в повному обсязі, суд не має можливості визначити чи має банк право у випадку порушень будь-якого зобов'язання за кредитним договором, одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому суд не має можливості визнати вказані вище докази належними та допустимими.

Статтею 36 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотеко держателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 37 Закону України „Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону (ст. 39 зазначеного Закону).

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що никають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України „Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суд виходить з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 590, ст. 578 ЦК України звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 11 грудня 2013 року № 6-124цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Тобто, відповідно до вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд враховує, що умовами договору іпотеки можливо й передбачено право банку набути право власності на предмет іпотеки згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

Разом з цим частиною 3 ст. 37 Закону України „Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи сума заборгованості у зв'язку з невиконанням позичальником взятих зобов'язань за кредитним договором на момент постановлення судового рішення становить - 350512 грн. 70 коп.

П. 1.1 іпотечного договору вартість предмету іпотеки на момент укладення договору (26.12.2006 року) визначалася за згодою між сторонами договору та становила 458156 грн. 00 коп.

А отже, при вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності суд також враховує співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна.

Також, як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором ще не настав, рішення про дострокове повернення кредитних коштів, як це передбачено п. 3.4.2 кредитного договору і п. 2.1.3 іпотечного договору, банком не приймалося, оцінка предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на момент пред'явлення відповідної вимоги не визначалась, клопотання про проведення такої оцінки кредитором не заявлялось.

За таких обставин вимоги банку про визнання права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості не підлягають задоволенню.

Оскільки вимоги банку щодо визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки; припинення права власності іпотекодавця ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, що є предметом іпотеки; витребування у відповідача та передачі позивачу технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на нежитлову будівлю, що є предметом іпотеки є похідними від попередньої вимоги, в задоволенні якої відмовлено, суд також відмовляє в задоволенні позову в зазначених частинах вимог позову.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача сплачені ним при зверненні до суду судові витрати.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 209, 212, 213-215, 218, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, третя особа: Державна реєстраційна служба України про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова