ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 листопада 2014 року м. Київ К/9991/41871/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р.
у справі № 2а-1192/12/2670
за позовом Приватне акціонерне товариство «Індбуд»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
Приватне акціонерне товариство «Індбуд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. № 0000422302.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, про що складено акт від 20.06.2011 р. №3222/23-222-18093516, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за листопад 2010 року на 281 608,00 грн., січень 2011 року на 39 373,00 грн., всього на суму 320 981,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. №0000422302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 391 384,00 грн., з яких 320 981,00 грн. за основним платежем та 70 403,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, слугував висновок податкового органу про те, що підприємством включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість сплачену у ціні придбаного товару у ПП «Моє житло» за нікчемним правочином.
Такі доводи податкового органу ґрунтуються на висновках акту перевірки контрагента позивача - ПП «Моє житло» від 11.04.2011 р. №826/15-2/33533608, яким встановлено відсутність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість вказаним підприємством та відсутність об'єкту оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям та операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ПП «Моє житло».
Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2010 р. між позивачем (Покупець) та ПП «Моє житло» (Продавець) укладено договір поставки №04-26/11/2010, за умовами якого передбачено поставку «сендвіч-панелів» та комплектуючих до них.
Оплата здійснювалась позивачем шляхом передплати у розмірі 70% вартості партії товару, а інша частина у розмірі 30% - після повідомлення про готовність товару до відвантаження з заводу. Умови поставки DDP. Розвантаження здійснювалось силами Покупця.
На підставі рахунку від 25.11.2010 р. позивачем здійснено часткову попередню оплату за будівельні матеріали на користь ПП «Моє житло» у розмірі 1 000 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 166 666,67 грн.
Згідно з банківською випискою від 30.11.2010 р. позивачем здійснено оплату за будматеріали на користь ПП «Моє житло» у розмірі 689 650,12 грн., у т.ч. ПДВ - 114 941,00 грн.
Продавцем позивачу видано податкові накладні від 25.11.2010 р. №14 та від 30.11.2010 р. №15, суми податку на додану вартість по яким позивачем включено до складу податкового кредиту листопада 2010 року.
Крім того, згідно банківської виписки від 31.01.2011 р. позивачем здійснено оплату придбаного профілю та інших будівельних матеріалів у розмірі 236 237,52 грн., у т.ч. ПДВ - 39 372,00 грн., на що Продавцем видано податкову накладну від 31.01.2011 р. №2, сума податку на додану вартість по якій включена позивачем до складу податкового кредиту січня 2011 року.
Фактична поставка придбаного позивачем товару підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно актів виконаних робіт за грудень 2010 року, складених за участю ДП «НСК «Олімпійський» (Замовник), ТОВ «АК Інжиніринг» (Генпідрядник) та позивача (Субпідрядника), а також видаткових накладних, придбані позивачем у ПП «Моє житло» профілі та інші будівельні матеріали були використані при виконанні робіт на НСК «Олімпійський».
З огляду на те, що спірні правовідносини виникли у період листопада 2010 року, січня 2011 року, під час дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як норми Закону України «Про податок на додану вартість» так і норми Податкового кодексу України.
Так, приписами п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні вимоги до формування платником податків складу податкового кредиту закріплені положеннями Податкового кодексу України, а саме - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198.
Аналізуючи вказані положення податкового законодавства, можна зробити висновок про те, що достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Моє житло».
Крім того, податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій при визнанні протиправним прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. № 0000422302.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р. у справі №2а-1192/12/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.
Судове рішення № 42025282, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 24.11.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-1192/12/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: