Ухвала суду № 42025275, 10.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2014 року м. Київ К/800/12443/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Джамгурова Р.Б.,відповідача:Української Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р.

у справі №826/10112/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування рішень відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р., позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. № 0000444010, № 0000454010 та № 0000464010. Присуджено на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. із Державного бюджету України.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить у її задоволенні відмовити, а судові рішення - залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами встановлено, що у період із 26 лютого по 30 квітня 2013 року контролюючим органом було проведено перевірку позивача, за результатами якої 15.05.2013 р. складено акт № 523/40-10/31076956 «Про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період із 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного законодавства за період із 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року», відповідно до висновків якого, позивачем:

занижено податок на прибуток у загальному розмірі 8 311 884,00 грн., чим порушено пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України;

завищено суму бюджетного відшкодування, у загальному розмірі 1 7602 696,00 грн., чим порушено п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України;

завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 186 244,00 грн.

На підставі акту перевірки, 14.06.2013 р. відповідачем складено оскаржувані рішення:

№ 0000444010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8 311 884,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2 440 412,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 0000454010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 17 602 696 та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 6 240 810,00 грн.;

№ 0000464010, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі 186 244,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач у перевірений період здійснював операції з придбання матеріалів, палива, запасних частин, придбання електроенергії та газу, транспортних послуг по доставці придбаних матеріалів та ін. для забезпечення основного виду діяльності - надання послуг нерезиденту з переробки давальницької сировини в феронікель.

За результатами здійсненої перевірки відповідач дійшов висновку про завищення позивачем задекларованих показників у рядку 05.1 Декларацій «Витрати операційної діяльності, в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 20 775 287 грн.

Зокрема, податкова інспекції вказує про порушення позивачем вимог абз. 1 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, які полягали у включенні останнім до складу валових витрат витрат підприємства, які не підтверджені первинними документами, що призвело до завищення витрат на загальну суму 3 410 607 грн., та як наслідок - завищення суми податкового кредиту на суму 685 914 грн.

Перевіркою встановлено взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Бареллі Н», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «Альфа ЛТА» та ТОВ «Ліга», по яким, згідно висновку відповідача, викладеному в акті перевірки, не можливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій.

Так, між позивачем та ТОВ «Бареллі Н» було укладено договір підряду від 11.06.2012 р. № 566/12, згідно умов якого ТОВ «Бареллі Н» зобов'язувалося здійснити ремонт дизельного двигуна 6 ЧН 2121.

На підтвердження виконання ТОВ «Бареллі Н» своїх зобов'язань позивач надав суду прибуткову накладну та агрегатний журнал, які засвідчують придбання позивачем дизельного двигуна 6 ЧН 2121, акт огляду двигуна, дефектну відомість, подорожній лист, який підтверджує перевезення двигуна на адресу ТОВ «Бареллі Н», акт прийому-передачі двигуна в ремонт, акт передачі двигуна з ремонту, акт приймання-здачі послуг та подорожній лист, який підтверджує перевезення двигуна від ТОВ «Бареллі Н» до позивача.

Зазначені документи містять відомості про обсяг виконаних ТОВ «Бареллі Н» робіт та строки їх виконання, які відповідають умовами договору від 11.06.2012 р. № 566/12.

Між позивачем та ТОВ «Український ресурс» було укладено генеральний договір № 26 від 21.03.2011 р., згідно умов якого ТОВ «Український ресурс» зобов'язувалося передати позивачу нафтопродукти.

Фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Український ресурс» підтверджується накладними на бензин та дизельне паливо, а також прибутковими накладними.

Перевезення нафтопродуктів від продавця до покупця здійснювало ТОВ «Інтеграл Нафта». На підтвердження вказаної обставини позивач надав судам тристоронній договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 346/11 від 28.03.2011 р., укладений між ТОВ «Інтеграл Нафта», позивачем та ТОВ «Український ресурс», разом з додатками та додатковими угодами до нього. В якості доказу виконання вказаного договору позивач надав також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Також позивачем були надані копії товарно-транспортних накладних, складених за формою, зазначеною в додатку № 3 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. № 281/171/578/155.

Асортимент та обсяг нафтопродуктів, зазначений у товарно-транспортних накладних відповідає даним, що зазначені у накладних на товар та прибуткових накладних.

Також позивачем були надані докази використання придбаного товару в межах власної господарської діяльності - бухгалтерські документи, що підтверджують заправку транспортних засобів та докази списання використаних нафтопродуктів.

Між позивачем та ТОВ «Альфа ЛТА» було укладено договір від 18.10.2010 р. № 866/10, за яким позивач придбав антрацит.

На підтвердження фактичного укладення та виконання вказаного договору позивач надав судам копії специфікацій, рахунків, накладних на товар, прибуткових накладних, накладних на внутрішнє переміщення товару, актів списання використаного ресурсу.

Крім того, до суду були надані накладні Укрзалізниці на маршрут або групу вагонів, які підтверджують перевезення антрациту від продавця до покупця.

Між позивачем та ТОВ «Ліга» було укладено договір № 07021 від 07.02.2012 р. Згідно специфікації за вказаним договором позивач придбав у ТОВ «Ліга» системний блок АТС, плати на 8 та 16 аналогових внутрішніх ліній, цифровий системний телефон, телефонні розетки, лінійні шнури, тощо.

Обґрунтовуючи необхідність придбання зазначеного товару, позивач надав дефектну відомість поточного ремонту абонентського приладу на березень 2012 року.

Доказом одержання товару є видаткові накладні, прибуткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення товару.

Фактичне використання товару підтверджується актом списання та актом про прийняття на облік основних засобів.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Системний правовий аналіз наведених нормативних положень дозволяє погодитись із висновком судів попередніх інстанцій, що обов'язковою умовою для виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

З огляду на підтвердження позивачем фактичного отримання товарів та послуг від ТОВ «Бареллі Н», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «Альфа ЛТА» та ТОВ «Ліга», слід погодитись із правомірністю формування податкового кредиту та витрат по операціях із зазначеними контрагентами.

Зі встановлених у справі обставин також вбачається, що фактично у перевіряємому періоді основним видом діяльності позивача є надання послуг нерезиденту з переробки давальницької сировини в феронікель на підставі Контракту від 14.10.2010 р. №863, укладеного з Компанією «КОР Трейдінг Лімітед» (Core Trading LTD) (Сент-Вінсент та Гренадіні).

Разом із тим, відповідач зазначає про порушення позивачем абз. 2 пп. 153.2.6 п. 153.2 ст.153 Податкового кодексу України, що виявились у включенні останнім до податкової декларації з податку на прибуток підприємства витрат, сума яких перевищує доходи від продажу послуг з переробки давальницької сировини, чим завищено витрати на суму 17 364 680 грн.

Так, відповідно до Контракту від 14.10.2010 р. №863, Компанія «КОР Трейдінг Лімітед» (Core Trading LTD) (Сент-Вінсент та Гренадіні), в якості Замовника, та позивач, в якості Виконавця, уклали угоду на переробку давальницької сировини, відповідно до якої Замовник отримує сировину, а Виконавець зобов'язується переробити, поставлену Замовником давальницьку сировину - з використанням придбаних Виконавцем додаткових технологічних матеріалів в готову продукцію - феронікель та повернути Замовнику.

Судовими інстанціями було встановлено, що побічний продукт, що утворюється в процесі переробки вказаної давальницької сировини, є шлаки.

Оскільки Компанія «КОР Трейдінг Лімітед» окремо не імпортує такий вид товару, як шлаки, для забезпечення виконання Контракту від 14.10.2010 р. № 836/10 між позивачем та Компанією «КОР Трейдінг Лімітед» було укладено контракт купівлі-продажу відходів від 29.12.2010 р. № 1096/10.

Придбаний у Компанії «КОР Трейдінг Лімітед» шлак позивач використовує для проведення засипки та рекультивації кар'єру «Центральний» рудника «Деренюха», земельні ділянки під яким позивач орендує відповідно до Договору від 12.04.2006 р. б/н на території Капітанської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області.

У періоді, що перевірявся, згідно даних бухгалтерського обліку встановлено, що відповідно до Контракту від 29.12.2010 р. № 1096/10 позивач придбав у Компанії «КОР Трейдінг Лімітед» шлак на загальну суму 948 399 грн., вартість шлаку включена до витрат на рекультивацію кар'єру, що відображено у бухгалтерському обліку.

При цьому, у перевіреному періоді сума витрат на рекультивацію кар'єру (без вартості шлаку), яку позивач включив до складу витрат становить 2 040 061 грн., сума витрат на знищення та захоронення відходів - 14 538 195 грн.

Відповідач дійшов висновку, що за відсутності у позивача ліцензії на видобуток корисних копалин із зазначеного кар'єру, операції з придбання шлаку, подальшої його обробки та рекультивації не є господарською діяльністю позивача у розумінні пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, оскільки не спрямовані на отримання доходу, а отже витрати позивача, понесені у зв'язку із знищенням, захороненням відходів та рекультивації кар'єру не є витратами, які мають включаютися до складу валових.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку таким доводам податкового органу, цілком аргументовано виходили з того, що обов'язок позивача, як власника відходів, здійснити їх утилізацію закріплений п. «є» ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відходи». А відтак, витрати, понесені позивачем на рекультивацію земель, на яких зберігалися відходи переробки давальницької сировини, слід враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару, - відносити до складу податкового кредиту.

При цьому, зі змісту спірних договірних відносин вбачається, що при визначенні суттєвих умов Договору від 14.10.2010 р. № 836/10 сторони виходили з того, що власником відходів є Замовник, керуючись принципом економічної недоцільності вивезення відходів, сторони передбачили у ціні переробки давальницької сировини у готову продукцію відшкодування витрат, пов'язаних із поводженням з відходами.

Слід також погодитись із тим висновком судів, що Контракт від 29.12.2010 р. №1096/10, за яким позивач придбавав у Компанії «КОР Трейдінг Лімітед» шлак, укладений на виконання умов Контракту від 14.10.2010 р. №863, по своїй юридичній природі не є самостійним, так як продавець за таким контрактом не імпортує окремо такий вид товару, як відходи. Шлак утворюється в процесі виконання основного Контракту, тому даний контракт купівлі-продажу є похідним та забезпечує його виконання, а відповідно і отримання позивачем доходу та можливостей для покриття своїх витрат.

Крім того, частина шлаку продається позивачем третім особам та утилізується, що також є одним із джерел доходів позивача.

За наведених обставин, судова колегія погоджується із тим, що позивач як підприємство, діяльність якого пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє середовище, зобов'язаний мати місця для зберігання відходів, їх видалення, та відповідно несе пов'язані із цим витрати.

Не можна визнати обґрунтованими і посилання відповідача на той факт, що право на формування податкового кредиту за операціями з придбання газу, електроенергії, експедиторських послуг, які підлягали використанню товариством під час надання послуг з переробки давальницької сировини в феронікель у позивача виникне лише після складення актів виконаних робіт.

Так, положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зміст наведеної норми дозволяє погодитись із висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що позивач правомірно сформував податковий кредит по операціях з придбання газу, електроенергії, експедиторських послуг, які підлягали використанню товариством під час надання послуг з переробки давальницької сировини в феронікель, за датою здійснення передоплати за такі товари та послуги.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань спірними рішеннями, з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 р. у справі №826/10112/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.