Постанова № 42023992, 29.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 22» грудня 2014 р. Справа №922/3188/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Єфременко О.О., за довіреністю №14-88 від 18.04.2014 року; Станішевський І.С., за довіреністю №14-125 від 13.05.2014 року;

відповідача - Тарасенко В.Ю., за довіреністю №43 від 20.01.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу», м.Харків (вх.№3562Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року по справі №922/3188/14,

за позовом «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу», м.Харків,

про стягнення коштів у сумі 73191,67 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року по справі №922/3188/14 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 44746,39 грн. 3% річних, 28295,51 грн. інфляційних втрат, 1823,26 грн. судового збору.

У частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 149,77 грн. - відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у своїх розрахунках інфляційних втрат та 3% річних НАК «Нафтогаз України» не врахувало оплату від 24.01.2014 року на суму 100000,00 грн. та оплату від 30.01.2014 року на суму 100000,00 грн., при цьому безпідставно змінивши призначення платежу, вказане платником у платіжному дорученні як сплату за газ з ПДВ на сплату штрафних санкцій та судового збору.

Скаржник вказує, що позивачем при розрахунку невірно включено день оплати до періоду часу прострочення, за який стягується 3% річних, а по інфляційним не враховує дефляцію та нараховує інфляційні втрати на вже проіндексовану суму заборгованості, а не на фактичну суму боргу.

Також апелянт зазначає, що позовна заява містить відомості, що не відповідають дійсності, а саме, що сума заборгованості по договору становить 73818,84 грн., оскільки зазначена сума є штрафом і пенею та не присуджена ще до стягнення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 08.12.2014 року оголошувалася перерва для з метою дослідження всіх матеріалів справи та для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

18.12.2014 року відповідач надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення (вх.№12605) з власним розрахунком суми заборгованості, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.12.014 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з урахуванням додаткових пояснень до неї у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представники позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали, однак пояснили, що згодні з рішенням господарського суду першої інстанції, вважають його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просять оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

19.01.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі) та ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» укладено договір купівлі-продажу природного газу №17/12-БО-32, з додатковими угодами до нього, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі та на умовах даного договору.

На виконання умов укладеного договору позивач з січня 2012 року по липень 2012 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 30551839,81 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами прийому-передачі природного газу та не заперечується сторонами.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по договору купівлі-продажу природного газу, які полягають у несплаті у строки та у відповідному розмірі коштів стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою. Так, відповідач в порушення умов укладеного договору у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті отриманого ним природного газу виконав частково, та перерахував грошові кошти в якості оплати за поставлений газ у розмірі 30478020,97 грн. з простроченням строків оплати.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих до 19.06.2013 року по зобов'язанню з січня 2012 року по липень 2012 року вже було предметом розгляду господарського суду у справі № 922/3601/14. Зазначене рішення суду в частині стягнення основного боргу за природний газ, поставлений у березні-червні 2012 року було виконано відповідачем 05.03.2014 року, а в частині стягнення основного боргу за природний, поставлений у липні 2012 року не виконано станом на 27.06.2014 року.

Враховуючи приписи ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано 44746,39 грн. 3% річних та 28445,28грн. інфляційних втрат на суму заборгованості за природний газ, поставлений у березні-липні 2012 року, починаючи з 20.06.2013 року по зобов'язанню березня-липня 2012 року.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат, господарський суд встановив, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, що позивач при нарахуванні неправомірно скоротив період нарахувань, не врахувавши період де була дефляція, а саме червень-вересень 2013 року.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 28295,51 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню сум 3% річних, колегія суддів вважає, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 44746,39 грн. 3% річних.

Щодо доводів апелянта про не врахування оплат за платіжними дорученнями та невірного визначення сплати суми боргу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума богу.

Скаржник обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу не прийняв до уваги приписи ст. 534 Цивільного кодексу України та надав до суду розрахунок, який суперечить вказаній нормі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 44746,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 28295,51 грн., відмовивши при цьому у стягненні 149,77 грн. інфляційних втрат, як невірно розраховані.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року по справі №922/3188/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельні лікарняного комплексу» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 року по справі №922/3188/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 29 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.