Постанова № 42023967, 18.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2014 р. Справа№ 910/14334/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Рештун В.М. - представник за довіреністю, Кириченко Р.Ю. - представник за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд"

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 01.10.2014р.

у справі № 910/14334/13 ( головуючий суддя Ломака В.С., судді Лиськов М.О., Літвінова М.Є.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус Груп"

про визнання відсутнім права

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Київенергобуд" в особі ліквідатора Гороховського Андрія Вікторовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус Груп" про визнання відсутнім у відповідачів права власності на нерухоме майно (майстерня з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2 (літ. Б), загальною площею 662, 9 кв.м.; нежитлова будівля бази БМУ-2, що являє собою незавершене будівництво будинку розчинного вузла; нежитлова будівля теслярної майстерні та матеріальних складів будівлі; майстерня виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, площею забудови 686, 06 кв.м., загальною площею 707, 3 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, у тексті позовної заяви позивачем викладено до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт на нерухоме майно (майстерня з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2 (літ. Б), загальною площею 662, 9 кв.м.; нежитлова будівля бази БМУ-2, що являє собою незавершене будівництво будинку розчинного вузла; нежитлова будівля теслярної майстерні та матеріальних складів будівлі; майстерня виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, площею забудови 686, 06 кв.м., загальною площею 707, 3 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року у справі № 910/14334/13 заяву Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено повністю, до вирішення спору по суті та набранням рішенням у даній справі законної сили, накладено арешт на нерухоме майно: (майстерня з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2 (літ. Б), загальною площею 662, 9 кв.м.; нежитлова будівля бази БМУ-2, що являє собою незавершене будівництво будинку розчинного вузла; нежитлова будівля теслярної майстерні та матеріальних складів будівлі; майстерня виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, площею забудови 686, 06 кв.м., загальною площею 707, 3 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/14334/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте всупереч чинному законодавству України.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що Господарський суд міста Києва відмовляючи в задоволенні позову з підстав невірно обраного ВАТ "Київенергобуд" способу захисту не враховував положення ч.1 ст. 15 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що в пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 p., ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997 p., відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Апелянт зазначає, що положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

В судове засідання представник позивача та відповідача-1 не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідачі позивач та відповідач-1 не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідач-1.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Арбітражного суду міста Києва від 01.09.2000 р. за заявою Акціонерного товариства "Перший експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт" порушено провадження по справі № 23/447 про визнання банкрутом ВАТ "Київенергобуд".

Ухвалою Арбітражного суду м. Києва від 10.01.2001 р. у справі № 23/447 було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ВАТ "Київенергобуд", заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.

27.06.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві було проведено прилюдні торги з реалізації нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, що знаходиться в АДРЕСА_1.

За результатами проведених прилюдних торгів переможцем торгів було визнано ФОП ОСОБА_4

27.06.2001 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві був складений акт продажу майна з прилюдних торгів.

Згідно з даним актом підставою для продажу службово-побутового корпусу був виконавчий напис від 24.02.1999 р. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про стягнення з ВАТ "Київенергобуд" заборгованості на користь АППБ "Аваль" шляхом звернення стягнення на заставлене майно - нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, що складається із нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.07.2001 р. ФОП ОСОБА_4 на підставі акта про проведення прилюдних торгів від 27.06.2001 р. було видано свідоцтво серії АЕВ № 610416 про право власності на майно, яке складається з нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1.

02.07.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві було проведено прилюдні торги з реалізації нежилого приміщення - будинку розчинного вузла розміром 12,8 х 6,5, будівельним об'ємом 1040 куб.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, на яку судом було накладено арешт. Переможцем торгів з реалізації вказаного майна визнано ФОП ОСОБА_4

02.07.2001 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві був складений акт продажу майна з прилюдних торгів.

На підставі акта про проведення прилюдних торгів від 02.07.2001 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2001 р. ФОП ОСОБА_4 було видано свідоцтво серії АЕА № 983524 про право власність на майно, яке складається з нежилого будинку розчинного вузла розміром 12,8 х 6,5, будівельним об'ємом 1040 куб.м., який розташована в АДРЕСА_1.

Крім того, 02.07.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві проведено прилюдні торги з реалізації нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, що знаходиться в АДРЕСА_1. Переможцем торгів було визнано ФОП ОСОБА_4

02.07.2001 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві був складений акт продажу майна з прилюдних торгів.

Згідно даного акту підставою для продажу службово-побутового корпусу є виконавчий напис від 24.02.1999 р. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про стягнення з ВАТ "Київенергобуд" заборгованості на користь АППБ "Аваль" шляхом звернення стягнення на заставлене майно - незавершене будівництво бази БМУ-2, що складається із нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів.

На підставі акта про проведення прилюдних торгів від 02.07.2001 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2001 р. ФОП ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на майно, яке складається з нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1.

18.07.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського районного управління юстиції у м. Києві було проведено прилюдні торги з реалізації майна ВАТ "Київенергобуд" нежитлові будівлі майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ, загальною площею 707,30 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. За результатами проведених прилюдних торгів переможцем торгів визнано ФОП ОСОБА_4

18.07.2001 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві складено акт продажу майна з прилюдних торгів.

Згідно даного акту підставою для продажу нежитлової будівлі є зведені виконавчі провадження про стягнення заборгованості по заробітній платі та державного мита з ВАТ "Київенергобуд".

На підставі акту про проведення прилюдних торгів від 18.07.2001 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 18 липня 2001р. видано ФОП ОСОБА_4 Свідоцтво про право власності на майно нежитлові будівлі майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ, загальною площею 707,30 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1.

В подальшому, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 р. у справі № 17/218 визнано недійсними результати прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" - незавершеного будівництва нежитлової будівлі бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1, проведених 05.06.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві; визнано недійсним Акт про проведення прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" від 02.07.2001 р.; визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майно, яке складається з незавершеного будівництва нежитлової будівлі бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2001 р. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_4; витребувано у Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 майно, яке складається з незавершеного будівництва нежитлової будівлі бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 (приміщення будинку розчинного вузла розміром 12,8х6,5, будівельним об'ємом 1 040 куб. м).

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009 р. у справі № 17/219 визнано недійсними прилюдні торги з продажу майна ВАТ "Київенергобуд" - будівлі майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, площею забудови 686,06 кв.м., загальною площею 707,3 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1, акт про проведення вказаних торгів 18.07.2001 р. та свідоцтво, видане 18.07.2001 р. приватним нотаріусом про право власності на придбане майно; витребувано від суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 належну ВАТ "Київенергобуд" будівлю майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, площею забудови 686,06 кв.м., загальною площею 707, 3 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1.

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 р. у справі № 17/220 визнано недійсними результати прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" - нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1, проведених 27.06.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві.; визнано недійсним Акт про проведення прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" від 27.06.2001 р.; визнано недійсним Свідоцтво серії АЕВ № 610416 про право власності на майно, яке складається з нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.07.2001 р. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_4; витребувано у Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 майно, яке складається з нежитлової будівлі - майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 (загальною площею 662,9 кв.м.).

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 р. у справі № 17/221 визнано недійсними результати прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" - нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 проведених 02.07.2001 р. Відділом державної виконавчої служби Ватутінського району в м. Києві; визнано недійсним Акт про проведення прилюдних торгів з продажу майна Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" від 02.07.2001 р.; визнано недійсним Свідоцтво серії про право власності на майно, яке складається з нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03.07.2001 р. Суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_4; витребувано у Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 майно, яке складається з нежитлової будівлі-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 (загальною площею 1586,5 кв.м.).

Постановами Вищого господарського суду України від 19.05.2010 р. у справах № 17/218, № 17/219, № 17/220, № 17/221 постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 р., 14.10.2009 р., 20.10.2009 р. та 20.10.2009 р. відповідно, було залишено без змін.

Приймаючи вказані судові рішення, суди виходили з того, що прилюдні торги були проведені всупереч ухвалі Арбітражного суду міста Києва від 10.01.2001 р. у справі № 23/447, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ВАТ "Київенергобуд", заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому ФОП ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Київенергобуд" про відшкодування поліпшень (земельних поліпшень, будівельних та ремонтних робіт) об'єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та вартості майна на загальну суму 14 582 575, 00 грн. (справа № 2/196) і в процесі розгляду вказаного спору представниками сторін було подано до суду заяву про затвердження мирової угоди у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196 було затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до п. 2.1. якої було визначено, що ВАТ "Київенергобуд" визнає необхідність відшкодування ФОП ОСОБА_4 ринкової вартості проведених ним поліпшень об'єктів у розмірі 14 124 475,00 грн. та передає в рахунок погашення своїх зобов'язань ФОП ОСОБА_4 об'єкти та право власності на них, а саме:

- нежитлову будівлю - майстерню з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеума зі складом бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 (загальною площею 662,9 кв.м.) (Об'єкт 1).

- незавершене будівництво -нежитлової будівлі бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 (приміщення будинку розчинного вузла розміром 12,8х6,5 м, будівельним об'ємом 1040,0 куб.м.) (Об'єкт 2).

- нежитлову будівлю-теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2, яка розташована в АДРЕСА_1 ( загальною площею 1586,5 кв.м.) (Об'єкт 3).

- будівлю майстерні виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом, загальною площею 707,3 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 (Об'єкт 4).

За змістом вказаної Мирової угоди було визначено, що передача Товариством Об'єктів у власність Підприємця здійснюється з огляду на неможливість повернення майна через його докорінну перебудову.

Згідно з п. 3.3. Мирової угоди сторони погодились з тим, що відповідно до умов цієї мирової угоди вони дійшли згоди щодо повного та остаточного врегулювання будь-яких зустрічних претензій з предмету спору та права власності на Об'єкти, не мають і не матимуть одна до одної ніяких інших вимог, включно вимог про відшкодування збитків, пені, штрафів, оспорення права власності на Об'єкти, тощо. Укладенням даної Угоди сторони домовилися вирішити спірне питання проведення реституції (ст. 216 ЦК України) за Рішеннями суду по справах № 17/218, № 17/219, № 17/220 та 17/221 та справі №2/196.

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав № 32244730 від 29.11.2011 р. за відповідачем-1 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю-майстерню з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2.

30.03.2012 р. між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокус Груп" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого було відчужено на користь ТОВ "Крокус Груп" будівлю-майстерню з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2 (Літ. Б), розташовану по АДРЕСА_1.

Крім того, 30.03.2012 р. між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крокус Груп" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_8, відповідно до якого було відчужено на користь ТОВ "Крокус Груп" майнові права на нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво - нежитлову будівлю бази БИУ-2 (приміщення будинку розчинного вузла розміром 12,8 х 6, 5 м., будівельним об'ємом 1 040, куб.м.) та на нежитлову будівлю теслярної майстерні та матеріальних складів бази БМУ-2 (загальною площею 1586 кв.м.), розташовані по АДРЕСА_1.

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав № 33962389 від 26.04.2012 р. за відповідачем-2 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю-майстерню з виготовлення фарб і розкрою скла та лінолеуму зі складом бази БМУ-2.

Як встановлено судом під час провадження у даній справі, позивач у 2013 році звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2013 р. було відновлено строк для подання заяви про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196 за нововиявленими обставинами та призначено до розгляду заяву ВАТ "Київенергобуд"

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. відмовлено ВАТ "Київенергобуд" у задоволенні заяви про перегляд ухвали від 27.07.2010 р. у справі № 2/196 за нововиявленими обставинами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. скасовано, заяву Відкритого акціонерного товариства "Київенергобуд" про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196 скасовано з передачею справи на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2014 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 р. зі справи № 2/196 залишено без змін.

Приймаючи вказані судові рішення у справі № 2/196 суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що постановою Господарського суду міста Києва від 25.02.2008 р. у справі № 23/447 ВАТ "Київенергобуд" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, повноваження розпорядника майна боржника припинено та призначено його ліквідатором банкрута; одночасно, Господарський суд міста Києва розглядав справу № 2/196 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ВАТ "Київенергобуд" про відшкодування поліпшень (земельних поліпшень, будівельних та ремонтних робіт) об'єктів нерухомого майна, які знаходяться у АДРЕСА_1 та вартості майна на загальну суму 14582575,00 грн.; у зв'язку з тим, що ВАТ "Київенергобуд" знаходилось на стадії банкрутства та фінансово неспроможне було задовольнити вимоги позивача, сторони уклали мирову угоду; зі сторони ВАТ "Київенергобуд" таку мирову угоду було підписано його ліквідатором - Ковеза А.І., повноваження якому надані рішенням комітету кредиторів ВАТ "Київенергобуд", оформленим протоколом зборів комітету кредиторів від 02.07.2010 р.; вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до ВАТ "Київенергобуд" про стягнення 14 582 575,00 грн. виникли внаслідок визнання в судовому порядку прилюдних торгів з купівлі-продажу майна боржника недійсними за рішенням суду від 05.08.2009 р. у справах Господарського суду міста Києва № 17/218, № 17/219, № 17/220 та № 17/221; в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 є поточним кредитором ВАТ "Київенергобуд", оскільки його вимоги виникли після порушення справи про банкрутство ВАТ "Київенергобуд", проте, кредиторська заява ФОП ОСОБА_4 на суму 14582575,00 грн. в рамках справи Господарського суду міста Києва № 23/447 не подавалась та до реєстру не включались, а ФОП ОСОБА_4 у визначеному законом порядку кредитором ВАТ "Київенергобуд" не визнавався; згідно з пункту 2.1.2 мирової угоди вбачається, що ВАТ "Київенергобуд" передало в рахунок погашення заборгованості Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1; таким чином з погодження рішення зборів комітету кредиторів ВАТ "Київенергобуд" фактично відбулося зарахування зустрічних вимог ФОП ОСОБА_4 як кредитора та ВАТ "Київенергобуд" як боржника поза межами справи про банкрутство, в той же час, зарахування зустрічних вимог у справі про банкрутство між кредитором та боржником є неприпустимим, оскільки порушує вимоги Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема ст. 31 щодо черговості задоволення вимог кредиторів. Таким чином, задовольнивши вимоги ФОП ОСОБА_4 про стягнення вартості поліпшень (земельних поліпшень, будівельних та ремонтних робіт) об'єктів нерухомого майна на суму 14 582 575,00 грн., було відчужено нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1, з грубим порушенням приписів ч. 3 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент укладення спірної мирової угоди), а отже, рішення зборів комітету кредиторів ВАТ "Київенергобуд", оформлене протоколом зборів комітету кредиторів від 02.07.2010 р., яким надано повноваження ліквідатору Ковеза А.І. на підписання спірної мирової угоди, є неправомірним та таким, що порушує права та законні інтереси всіх кредиторів ВАТ "Київенергобуд", включених до реєстру у встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядку. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у ліквідатора Ковези А.І. повноважень на укладання мирової угоди, та скасував ухвала Господарського суду міста Києва від 27.07.2010 р. у справі № 2/196, якою припинено провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди.

На розгляд Господарського суду міста Києва у даній справі заявлено позовні вимоги про визнання відсутніми прав у відповідачів на вказане нерухоме майно та об'єкти незавершеного будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

При цьому, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами Договором.

В даному випадку, положеннями ст. ст. 20 ГК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання наявності або відсутності прав. В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, вказана стаття визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

З аналогічних підстав може заявлятись позов про визнання відсутності прав у особи або визнання особи такою, що втратила право.

В той же час, у речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Так, за обставин вибуття з володіння законного власника належного йому майна, задоволення позову про визнання незаконного володільця таким, що не має прав на спірне майно, - не призводить до відновлення порушених прав законного власника, оскільки наслідком прийняття такого рішення є лише констатація факту незаконності володіння спірним майном, однак не його повернення законному власнику.

Таким чином, заявлені у даній справі позивачем позовні вимоги не спрямовані на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу.

У свою чергу, належним способом захисту прав позивача в даному випадку мав би бути позов про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Згідно приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння означає юридично забезпечену власникові можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу, отже, майно вважається таким, що перебуває у володінні власника і тоді, коли він фізично ним не володіє.

Право користування - юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей, а право розпорядження - юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну та фактичну долю майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 цього Кодексу).

У свою чергу, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 17.10.2011 р. № 3-103гс11, яка є обов'язковою згідно з вимогами ст. 111-28 ГПК України.

При розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.2011 р. у справі № 5002-18/3226.1-2010).

Таким чином, позивач не позбавлений можливості захистити свої права шляхом пред'явлення позову про витребування спірного майна в порядку ст. 387 ЦК України.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що у даній справі в силу обрання позивачем неналежного способу захисту, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Одночасно колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відхилення клопотання відповідача-2 про скасування заходів до забезпечення позову як такого, що заявлено передчасним, вжиті ухвалою Господарського суду м.Києва від 29.07.2013 року у справі № 910/14334/13 виходячи з насутпних підстав.

Відповідно до ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення ( п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" ).

Враховуючи, що у даному випадку у задоволенні позову місцевим господарським судом відмовлено, відсутні підстави для відмови у задоволенні клопотання про скасування заходів до забезпечення позову, оскікльки його задоволення не перешкоджатиме належному виконанню рішення суду.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київенергобуд» на рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2014 р. у справі № 910/14334/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 01.10.2014 р. у справі № 910/14334/13 залишити без змін.

Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2013 року у справі № 910/14334/13.

Матеріали справи № 910/14334/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх