Рішення № 42023470, 24.12.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.14р. Справа № 904/9183/14

За позовом Публічного акціонерного товариства "ХЕРСОНСЬКИЙ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД", м. Херсон

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал" м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості в розмірі 4 191 грн. 60 коп.

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача: Тодавчич С.М., дов. від 31.12.2013 року № 759/70-04-п

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Відповідача суми грошових коштів у розмірі 4 191 грн. 60 коп. в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України.

Позов мотивовані тим, що на виконання умов договору про надання послуг № 764/53 від 24.09.2012, Позивач перерахував Відповідачеві попередню оплату в сумі 12513 грн. 60 коп. Відповідачем зі свого боку були надані послуги на загальну суму 8322 грн. 00 коп. Листом від 01.09.2014 року Позивач повідомив Відповідача про припинення договору, та вимагає повернення суми попередньої оплати, як такої, що збережена Відповідачем без достатніх правових підстав.

09.12.2014 судом винесено ухвалу про розгляд справи в режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарського суду Херсонської області.

В порядку ст. 741 ГПУ України, судове засідання 24.12.2014 року проводилось в режимі відеоконференції в господарському суді Херсонської області брав участь представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що за умовами договору Позивач повинен сплатити за послуги з утилізації відходів, а Відповідач - прийняти такі відходи на утилізацію. Позивач замовив утилізацію шин у кількості 3,23 т, та гумотехнічних відходів у кількості 5,5 т, за що й здійснив попередню оплату. Фактично ж Позивач передав на утилізацію 3.35 тон шин та 2.6 тон гумотехнічних відходів. Тобто, Позивач не передав на утилізацію замовлений обсяг гумотехнічних відходів. З боку Відповідача не було відмови від прийняття на утилізацію замовлених обсягів відходів.

В судовому засіданні 24.12.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2012 між Позивачем (Замовником) та Відповідачем (Виконавцем) укладено Договір про надання послуг зі знищення відходів № 764/53 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору Замовник зобов'язався передати, а Виконавець зобов'язався прийняти відходи, зв'язані з послугами автотранспорту - шини відпрацьовані, зіпсовані перед початком експлуатації, ушкоджені або забруднені при експлуатації та відходи виробництва машин і устаткування - вироби гумові (у т.ч. шини) зіпсовані, забруднені або не ідентифіковані, котрі не можуть бути використані за призначенням (стрічки гумово-тканині, рукава, вироби трубчасті, матеріали монтажні гумові, гумові деталі машин тощо) зіпсовані, забруднені або не ідентифіковані, їх залишки, які не можуть бути використані за призначенням.

Відповідно п. 1.4 та 1.5 Договору Здача відходів здійснюється на підставі накладної, з переходом права власності на відходи до Виконавця. Після здачі відходів і оплати - замовникові видається: податкова накладна, акт здачі-прийняття робіт, довідка для пред'явлення в служби безпеки.

Згідно п. 2.1. Договору вартість послуг по здачі відходів - шин відпрацьованих складає 1 320 грн. 00 коп. та гумотехнічних відходів - 1 500 грн. 00 коп. за одну тону, у т.ч. 20% ПДВ.

Відповідно п. 2.2 Договору розрахунок за послуги по здачі відходів здійснюється на протязі 3-х банківських днів, з моменту відвантаження відходів, у безготівковому порядку, шляхом переказу всієї суми на розрахунковий рахунок Виконавця.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо в місячний строк до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не надіслала письмового повідомлення про припинення його дії або перегляду відповідно до п. п. 5.1. та 5.2. Договору.

Як убачається з матеріалів справи, Позивач здійснив попередню оплату в розмір 12 513 грн. 60 коп. на рахунок Відповідача за приймання відходів, - шин відпрацьованих вагою 3,230 т та гумотехнічних відходів (рукавів) вагою 5,500 т, про що свідчить платіжне доручення № 5318 від 11.01.2013 року.

05.02.2013 року Замовник здав, а Виконавець прийняв відпрацьовані шини та гумотехнічні відходи на загальну суму 8 322 грн. 00 коп., що підтверджується вантажною квитанцією та наказ-накладною № 000207 від 05.02.2013 року.

15.08.2013 року Позивач направив на адресу Відповідача претензію про повернення грошових коштів в сумі 4 191 грн. 60 коп., на яку останній відповіді не надав.

01.09.2014 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист - вимогу № 759-1010, в якому повідомив про припинення дії договору № 764/53 від 24.09.2012.

Відповідно до положень ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

З урахуванням положень наведених норм матеріального права, повідомлення Позивача про припинення договору № 764/53 від 24.09.2012, фактично є односторонньою відмовою від договору, в зв'язку з чим, зобов'язання сторін за вказаним правочином, є припиненими.

В обґрунтування позовних вимог, Позивач зазначає, що оскільки підстава, на якій Відповідачем було набуте майно (спірна сума грошових коштів) згодом (з розірванням договору) відпала, є підстави для його повернення в порядку ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі № 13/096-12.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Указаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.

З огляду на викладене, враховуючи, що між сторонами було укладено договір № 764/53 від 24.09.2012, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата вартості послуг відповідно до умов вказаного договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Посилання Позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України у зв'язку з тим, що підстава, на якій були набуті грошові кошти відпала внаслідок розірвання договору, слід визнати помилковими, оскільки саме по собі розірвання договору не може бути підставою для застосування вищевказаної норми, так як за загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України). Указаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 17.06.2014 у справі № 13/096-12.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені позовні вимоги підлягають відхиленню в повному обсязі.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 29.12.2014

Суддя О.В. Ліпинський