Ухвала суду № 42023134, 18.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 р. Справа № 876/6528/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю представників: позивача Сохан В.Є., третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Гаражного кооперативу «Соколи», Реєстраційної служби Івано - Франківського міського управління юстиції та ОСОБА_4 на постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у адміністративній справі №809/1044/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції треті особи Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, і зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» звернулося в суд з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та здійсненого на його підставі запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до останнього.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення №2661005 від 29.05.2013 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_6 про проведення державної реєстрації прав власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 69580326101) за суб'єктом: ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_1, відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна. Зобов'язано Реєстраційну службу Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 69580326101) за ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_1. Повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» (ідентифікаційний код 37944390) судовий збір, сплачений згідно з квитанцією №223-2-6 від 01.04.2014 року в розмірі 73,08 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідачем та третіми особами подані апеляційні скарги.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зазначає, що при реєстрації майна (гаражу) на спірній земельній ділянці, державному реєстратору було надано достатній перелік документів для здійснення державної реєстрації нерухомого майна. Крім того вказує на те, що оскільки об'єкт нерухомого майна, збудований до 01.01.2013 року в результаті діяльності гаражного кооперативу, державна реєстрація прав з видачею свідоцтва про право власності на гараж проводилася на підставі заяви члена відповідного кооперативу, до якої додавалася довідка кооперативу про членство в ньому та про повне внесення таким членом пайового внеску. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа, Гаражний кооператив «Соколи» у апеляційній скарзі зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною. Вважає, що позивачем не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням відповідача своїх прав, свобод та законних інтересів; право користування земельною ділянкою гаражного кооперативу «Соколи» підтверджувалося договором оренди землі з цільовим призначенням для обслуговування гаражів від 16 березня 2006 року, укладеним терміном на один рік, який є правомірним та ніким не скасованим. Посилається на норми Закону України «Про кооперацію» та зазначає, що відповідачем була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке член гаражного кооперативу вніс в якості свого пайового внеску при вступі до Гаражного кооперативу «Соколи». Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Також апеляційна скарга подана третьою особою ОСОБА_4, в якій зазначає, що постанову суду першої інстанції є незаконною, просить її скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представники, апелянтів третіх осіб - Гаражного кооперативу «Соколи» та ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримали з підстав вказаних у скарзі, просили апеляційні скарги задовольнити та постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального права та вірним встановленням обставин у справі. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідач в судове засідання не прибув, представив на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності представника відповідача. Відповідно до ч. 4 ст.196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. У відповідності до витягу з інформаційної довідки №10597512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 10.10.2013 року, 28.05.2013 року державним реєстратором: ОСОБА_6 проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: гараж; адреса: АДРЕСА_1, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_4.

Реєстраційні дії проводилися на підставі документів, відображених в картці прийому заяви №2621984: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №3853 від 28.05.2013 року, реєстраційний №1324546; квитанцій про оплату державного мита №ПН3532 та №ПН3502 від 22.05.2013 року; копій паспорта та картки платника податків ОСОБА_4; копій паспорта та картки платника податків представника ОСОБА_2; копії технічного паспорту від 25.04.2013 року на гараж АДРЕСА_1; витягу із протоколу №7 від 31 березня 2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу «Соколи»; довідки №65/01-04 від 22.04.2013 року Гаражного кооперативу «Соколи» про право власності на гараж НОМЕР_2; витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 22.04.2013 року. Окрім вищенаведених документів представником відповідача надано суду копію договору оренди землі від 16.03.2006 року з додатками, проте сам договір не був відображений в картці прийому заяви №2621984 від 28.05.2013 року серед документів, на підставі яких проводилися оскаржувані реєстраційні дії.

29.05.2013 року, за результатами розгляду заяви та доданих документів відповідачем прийнято рішення №2661005 про державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_1, на підставі якого видано Свідоцтво про право власності, індексний номер 4066022 від 29.05.2013 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4066250 від 29.05.2013 року.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_2 в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» №703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно із статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначено частиною другою статті 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Частиною третьою статті 17 цього Закону передбачено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку передбачений загальний перелік документів, що можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що до дати реєстрації права власності на гараж НОМЕР_2, якою є 29 травня 2013 року, жодних реєстраційний дій щодо оформлення права власності на гараж НОМЕР_2 не проводилося, що свідчить про те, що даний гараж підлягав первинній державній реєстрації і на вказані правовідносини поширювалися вимоги пункту 46 Порядку, відповідно до якого для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав, зокрема, документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Виключення стосується житлових чи нежитлових приміщень, які є складовими частинами інших житлових будинків, будівель, споруд (їх окремих частин), в яких вони розташовані.

Оскільки гараж НОМЕР_2, державна реєстрація прав на який оскаржується, є окремим об'єктом нерухомого майна, який встановлено безпосередньо на землі, а не розташовано в якійсь окремій будівлі чи споруді, про що свідчать виданий технічний паспорт, виключення щодо обов'язковості реєстрації речового права на земельну ділянку не стосується цього конкретного випадку.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Поданий відповідачу договір оренди землі від 16.03.2006 року не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, укладений строком на 1 (один) рік, а відтак на момент вчинення реєстрації права власності на даний гараж втратив чинність.

Крім цього, судом встановлено, що договір оренди землі від 16.03.2006 року не передбачав права забудови а ні для гаражного кооперативу «Соколи», а ні для його членів. Згідно п.1.2 договору цільовим призначенням земельної ділянки було обслуговування гаражів, і використання земельної ділянки виключно згідно її цільового призначення було одним з основних зобов'язань орендаря (п.2.5.1), а згідно п.2.5.2 договору, орендар також зобов'язувався додержуватися вимог законодавства та місцевих правил забудови населених пунктів.

Відсутність, на момент вчинення відповідачем спірних реєстраційних дій, будь-яких документів, які б могли підтвердити наявність у третіх осіб речового права на земельну ділянку додатково підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2013 року в справі №909/538/13 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 року) згідно з якою гаражному кооперативу «Соколи» відмовлено в укладенні додаткової угоди оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1, а також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року в справі №909/837/13, якою залишено в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області згідно з яким відмовлено в задоволенні позову гаражного кооперативу «Соколи» про визнання за гаражним кооперативом «Соколи» права на користування земельною ділянкою площею 6,2207 га для колективного гаражного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1

Відповідно до приписів пункту 4 Порядку, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Аналогічна умова державної реєстрації міститься в абзаці 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З врахуванням наведених правових норм щодо обов'язковості прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна як передумови державної реєстрації права власності на нього, абзацом 5 пункту 46 того ж Порядку, визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Аналогічна передумова державної реєстрації прав на нерухоме майно містилась і в законодавстві, яке діяло до прийняття вище згаданих нормативно-правових актів.

Так, п. 1.6 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, прямо була визначена загальна вимога, згідно якої реєстрації підлягали права власності виключно на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та, які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно із статтею 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», усі об'єкти будівництва поділяються на І, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Частиною другої цієї статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи посилання третьої особи - гаражного кооперативу «Соколи» про будівництво гаражу НОМЕР_2 ще в 2006 році, слід зауважити, що обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів до моменту державної реєстрації речових прав на них була визначена і раніше діючими нормативно-правовими актами.

Одним з основних таких документів був Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000р., із змінами і доповненнями, згідно якого прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта посвідчувалося: з 29.09.2004р., по 01.01.2009р. - Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затверджений органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та зареєстрованим в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт; з 01.01.2009р., до 30.04.2011р., - виданим Держархбудінспекцією та її територіальними органами Сертифікатом відповідності.

Всі вище перелічені документи, якими посвідчувався факт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, як і всі правовстановлюючі документи, що посвідчують речове право на земельну ділянку - підлягають окремій обов'язковій державній реєстрації і набувають чинності лише після проведення такої.

Судом встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу НОМЕР_2 в експлуатацію. Суду не надано вказаних документів, чи будь-яких інших підтверджуючих документів про введення об'єкту в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року у справі №909/837/13 за позовом гаражного кооперативу «Соколи», Вовчинецької сільської ради, Акціонерного товариства відкритого типу «Родон», Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс», Івано-Франківської міської ради про визнання права на користування земельною ділянкою встановлено, що здійснена забудова спірної земельної ділянки членами ГК «Соколи» суперечить ст.ст.24, 29 Закону України «Про планування і забудову територій» (який діяв на момент забудови), згідно з нормами яких фізичні та юридичні особи могли здійснювати будівництво об'єктів містобудування виключно на земельних ділянках, що належали їм на праві власності чи користування (з урахуванням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, які визначають форми правовстановлюючих документів та обов'язковість їх державної реєстрації), і виключно на підставі дозволу виконавчого органу відповідної ради на будівництво об'єкта містобудування та дозволу на виконання будівельних робіт отриманого в місцевих органах ДАБК. Обставин та доказів наявності у ГК «Соколи» чи його членів будь-якого з вище вказаних документів на будівництво гаражів не доведено.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували введення в експлуатацію гаража АДРЕСА_1 відповідачем порушено вимоги пунктів 4 та 46 Порядку, у спосіб здійснення державної реєстрації прав на гараж НОМЕР_2, який не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Згідно із Довідкою про право власності на гараж №35/01-04 від 09.04.2013 року, яка видана гаражним кооперативом «Соколи», гараж АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_4 на праві власності та збудований в 2006 році. Водночас, згідно з Витягом із протоколу №7 від 31.03.2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу «Соколи» - ОСОБА_4, вступив до кооперативу лише 31.03.2013 року.

З огляду на вищенаведене, на момент будівництва гаражу НОМЕР_2 третя особа - ОСОБА_4, не був учасником кооперативу, а став ним тільки через 7 (сім) років.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_4, 07.04.2006 року вступив в члени кооперативу та передав належний йому гараж НОМЕР_2 в пайовий фонд гаражного кооперативу «Соколи», потім припинив членство у зв'язку із ліквідацією ГК «Соколи», а 31.03.2013 року поновив своє членство в кооперативі, судом до уваги не беруться оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.12.2010 року, починаючи з березня 2006 року всього членів кооперативу було 55 чоловік, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 грн. Додатком №1 до діючої нової редакції Статуту ГК «Соколи» станом на 17.03.2006 року складений список засновників кооперативу в кількості 55 чоловік, серед яких ОСОБА_4 не числився.

Відповідно до Витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 02.10.2013 року, станом на 02.10.2013 року чисельність членів ГК «Соколи» з моменту створення останнього залишалася не змінною - 55 чоловік, розмір внеску до статутного (пайового) фонду - 0.00 грн.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Частиною третьою цієї ж статті Закону передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Таким чином, доводи апелянта третьої особи - ГК «Соколи» про прийняття нових його членів чи в 2006 році, чи в 2013-му році не підтверджуються відомостями, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак не можуть вважатися достовірними.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що у матеріалах реєстраційної справи відсутні документи: що посвідчує речове право на земельну ділянку (зареєстрованого у визначеному порядку державного акту на право власності на землю, або договору оренди землі чи договору суперфіцію; витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (з 29.09.2004р. по 01.01.2009р.), зокрема Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта затверджений органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та зареєстрований в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, або (з 01.01.2009р. до 30.04.2011р.) - Сертифікат відповідності виданий Держархбудінспекцією та її територіальними органами, або (30.04.2011р. по сьогоднішній день) - Декларація про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрована Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами; документ, що підтверджує викуп членом кооперативу гаража.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Посилання відповідача на рекомендації, викладені в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13 «Щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна» судом до уваги не беруться, оскільки згідно з вказаним листом, Державна реєстраційна служба України не звільняє заявника від обов'язку подати весь перелік документів визначених пунктами 46 та 48 Порядку, в тому числі, документ що посвідчує речове право на земельну ділянку, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси тощо.

За змістом абзацу другого та третього пункту 1 листа, виключення з цього правила може мати місце, коли об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, за умови, що на певну частину таких об'єктів до 01.01.2013 року оформлено та зареєстровано право власності. Лише в цьому випадку державна реєстрація могла б бути проведена на підставі вказаних відповідачем документів.

Таким чином, вказаним листом Державна реєстраційна служба України дає можливість застосування так званої «спрощеної процедури» за наявності двох умов: 1) об'єкт нерухомого майна повинен бути збудований у результаті діяльності відповідного кооперативу, в даному випадку - гаражного кооперативу «Соколи»; 2) на певну частину аналогічних об'єктів в тому ж кооперативі до 01.01.2013 року повинно бути оформлене та зареєстроване право власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Належних доказів, що спірний гараж НОМЕР_3 як об'єкт нерухомого майна збудований в результаті діяльності гаражного кооперативу «Соколи» в 2006 році чи в інший час, суду не представлено, крім того сама третя особа - гаражний кооператив «Соколи» в своїх запереченнях цю обставину спростовує, пояснюючи, що гараж НОМЕР_2 збудований самостійно ОСОБА_4, в 2006 році та внесений ним в пайовий фонд кооперативу, що свідчить про відсутність першої передумови для застосування «спрощеної процедури».

Що стосується другої умови для можливості застосування «спрощеної процедури» реєстрації, то судом встановлено та підтверджується даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що перші реєстраційні дії щодо реєстрації гаражів за адресою: гаражний кооператив «Соколи», м. Івано-Франківськ датовані 21.05.2013 року, будь-якої іншої інформації чи доказів, які б ці обставини спростовували суду не представлено.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що вказаний лист не має ознак нормативно-правового акту, носить рекомендаційний характер та не може застосовуватися в супереч вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином суд першої інстанції, дійшов вірного висновку про те, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_2 в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Що стосується доводів апелянтів третіх осіб про те, що оскарженими діями відповідача не порушуються будь - які права позивача, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки предметом даного спору не є спір про право, а про правомірність дій та рішення суб'єкта владних повноважень, яким є Реєстраційна служба Івано - Франківського міського управління юстиції.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 69580326101) за ОСОБА_4, податковий номер НОМЕР_1, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3502/5 від 12.12.2011року, зокрема, пунктів 2.1., 2.6., та 2.10., цього Порядку, державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб (Додаток до Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року №607/5), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, на який в своїх поясненнях посилався представник відповідача, згідно з абзацом 12 пункту 1 регламентує виключно процедуру взаємодії системи органів державної реєстрації прав та державних реєстраторів прав на нерухоме майно органів державної реєстрації прав під час проведення державної реєстрації права власності та/або речових прав на нерухоме майно, що виникають, в тому числі, у випадку подання до органу державної реєстрації прав рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання органу державної реєстрації прав та/або державного реєстратора речових прав на нерухоме майно органу державної реєстрації прав вчинити дії щодо державної реєстрації, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідною заявою або без неї щодо вищезазначених речових прав.

Пунктом 4 цього Порядку визначено, що орган державної реєстрації прав у день прийняття відповідної заяви або рішення суду про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених п.1 наказу, та виконання дій, передбачених п.3 цього Порядку, за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передає таку заяву на розгляд до Укрдержреєстру.

Згідно з абзацом 1 пункту 5 Державний реєстратор прав на нерухоме майно Укрдержреєстру з дотриманням процедури, визначеної Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, розглядає заяву, подані до неї копії сканованих документів та приймає відповідне рішення, про що за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно повідомляє орган державної реєстрації прав, який прийняв відповідну заяву, та направляє документи, необхідні для формування реєстраційної або облікової справи щодо об'єкта нерухомого майна.

На підставі вище вказаного, керуючись пунктом 6 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, орган державної реєстрації прав, який прийняв відповідну заяву, після отримання повідомлення, передбаченого пунктом 5 цього Порядку, забезпечує: внесення запису про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації речових прав або скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Укрдержреєстру.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що без забезпечення внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж НОМЕР_2 не буде дотримано ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з приписами частини 1 статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Однією з вимог принципу верховенства права є захист від свавілля, і це означає, що втручання у права людини повинно підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (п. 55 рішення від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини»). У зв'язку із судовим контролем важливою є вимога про доступ до суду. Серед іншого, вона означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь-які позови, так само не можна надавати певним категоріям осіб імунітети від судових позовів (п. 65 рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства»).

Крім іншого, у справі «Олссон проти Швеції» зазначається, що для забезпечення відповідності принципу верховенства права необхідне існування у внутрішньому праві відповідних заходів захисту проти довільного втручання публічної влади у здійснення права (пункт 61 рішення від 24.03.88 року у справі «Олссон проти Швеції»).

Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Згідно положень вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів апелянтів про те, що Реєстраційна служба Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області не є належним відповідачем в даній справі, то такі суперечать нормам матеріального права з огляду на наступне.

Згідно абз. 4 п. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», реєстраційні служби створені на місцях при відповідних територіальних управліннях юстиції законодавчо визначені як самостійні суб'єкти владних повноважень (органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку) (далі - органи державної реєстрації прав), які входять в загальну систему органів державної реєстрації прав. Згідно того ж таки п.1 ст. 6 Закону, окрім органів державної реєстрації прав та Міністерства юстиції України до відповідної системи входить ще третій самостійний суб'єкт владних повноважень - Державна реєстраційна служба України, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав. Більше того, про чітке розмежування владних повноважень та відповідальності за їх реалізацію кожним з вище наведених трьох органів свідчать і положення ст.ст.7 - 8 того ж Закону, які чітко розмежовують їх компетенцію в відповідній сфері публічно-правових відносин.

Вище наведене свідчить про те, що в будь-якому випадку один державний орган не може нести відповідальності за дії та рішення іншого державного органу, зокрема щодо питань які законодавчо не віднесені до компетенції іншого, тому Державна реєстраційна служби України не може бути належним відповідачем у справі.

Що ж до державного реєстратора, то згідно абз. 2 ст. 9 того ж Закону, останній є лише державним службовцем, чий статус окрім Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено і Законом України «Про державну службу». Проте в жодному з вище вказаних нормативних актів не йдеться про те, що орган владних повноважень не несе відповідальності за дії (рішення) чи бездіяльність своїх посадових осіб.

Крім того, відповідно до практики Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України - саме органи державної реєстрації прав є відповідачами в більшості аналогічних справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційних скаргах доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Гаражного кооперативу «Соколи», Реєстраційної служби Івано - Франківського міського управління юстиції та ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у адміністративній справі №809/1044/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний текст ухвали складено 23.12.2014р.