Постанова № 42023118, 18.12.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2014 року Справа № 876/1630/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвиток нерухомості», ОСОБА_3 про визнання протиправними і скасування ухвал,

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Галицького районного суду м. Львова з адміністративним позовом до Львівської міської ради про визнання протиправними та скасування ухвал Львівської міської ради № 2377 від 30 травня 2013 року «Про затвердження ТОВ «Розвиток нерухомості» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Озаркевича, 4а», № 2497 від 27 червня 2013 року «Про внесеня змін до ухвали міської ради від 30 травня 2013 року № 2377».

Постановою Галцького районного суду від 27 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, його оскаржила ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Мотивуючи свою незгоду із судовим рішенням, апелянт зазначила, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про законність оскаржуваного рішення Львівської міської ради щодо затвердження ТОВ «Розвиток нерухомості» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1. Так, в апеляційній скарзі вказала, що частина земельної ділянки, на яку міською радою було затверджено проект землеустрою, є її власністю, оскільки вона разом з її чоловіком придбала будинок разом із земельною ділянкою, право власності на яку посвідчено державним актом. Ця земельна ділянка не була вилучена в неї, а державний акт є чинним. Позивач в апеляційній скарзі зазначила, що відсутні правові підстави, визначені ст. 140 ЗК України, для припинення права власності на земельну ділянку. Безпідставною є правова кваліфікація судом першої інстанції державного акту на право власності на землю, як такого, що є нікчемним. Скасоване за нововиявленими обставинами судове рішення стосувалося ОСОБА_4. Договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, укладений між позивачем та ОСОБА_4, не був визнаний недійсним. Крім того, оскаржувана ухвала прийнята з порушенням вимог ст. 124 ЗК України стосовно необхідності проведення земельних торгів. Також Львівська міська рада прийняла рішення щодо передачі земельної ділянки під час дії ухвали суду про забезпечення позову, якою було накладено арешт на земельну ділянку площею 0,692 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та заборонено вчиняти дії з її відчуження. Окрім того, при винесенні оскаржуваних ухвал суб'єктом владних повноважень - Львівською міською радою були порушені вимоги ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки на момент їх прийняття не був розроблений детальний план території, на що посилався Департамент містобудування Львівської міської ради у листі № 2403-2 вих.-111 від 08.02.2013 р.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та дав пояснення, аналогічні викладеним у ній доводам.

Представник Львівської міської ради Кубай Ю.Г. у судовом засіданні заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та пояснила, що спірна земельна ділянка не перебуває у власності позивача. Судове рішення, на підставі якого було видано державний акт на земельну дянку ОСОБА_4 було скасовано за нововиявленими обставинами. А тому жодних прав на цю земельну ділянку ОСОБА_1 не має. Також зазначила, що 20 листопада 2014 року рішенням апеляційного суду Львівської області було залишено в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2014 року, яким спірну земельну ділянку було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1

Представник ТОВ «Розвиток нерухомості» Дмух М.В. заперечив щодо скасування постанови Галицького районного суду м. Львова від 27 січня 2014 року та пояснив, що ОСОБА_1 не має жодних прав на спіру земельну ділянку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 30 травня 2013 року Львівська міська рада прийняла ухвалу № 2377, якою затвердила ТОВ «Розвиток нерухомості» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,4500 на вул. Озаркевича 4а в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлового та офісного комплексу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі змішаного використання.

Ухвалою Львівської міської ради № 2497 від 27 червня 2013 року внесено зміни до ухвали від 30 травня 2013 року й зазначено кадастровий номер земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного суду вважає оскаржувані рішення Львівської міської ради незаконними з таких підстав.

Згідно ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Основною метою цієї норми є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном.

Право власності - це непорушне право. Саме так зазначено у ст. 41 Конституції України. Відповідно, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Належними доказами підтверджено, що 04 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали у ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_3, земельну ділянку площею 0,691 га, кадастровий номер 4610136600:04:001:0012 для обслуговування житлового будинку.

Договір купівлі - продажу був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (зареєстровано в реєстрі за № 2444) (а.с. 6).

Право власності продавця ОСОБА_4 на вищевказану земельну ділянку підтверджено державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯК №655670, виданим Управлінням держкомзему у місті Львові 26 січня 2010 року (а.с. 5).

Разом з тим, частина ділянки, яку оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради було передано ТОВ «Розвиток нерухомості», входить в межі земельної ділянки, яку позивач придбала у ОСОБА_4 разом з будинком.

Таким чином, фактично передавши іншій особі (підприємству) земельну ділянку, яка була придбана позивачем та третьою особою на законних підставах, Львівська міська рада позбавила їх належного їм права власності.

Викладені у постанові суду доводи щодо відсутності у позивача права власності на земельну ділянку через скасування правоустановлючого документу, а саме рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2009 р. у справі № 2-2335/2009 р., за яким ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку, є безпідставним, оскільки це судове рішення в апеляційному порядку оскаржено не було, набуло законної сили і було реалізовано і вже після придбання позивачем будинку та земельної ділянки було скасовано ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2010 року за нововиявленими обставинами.

При цьому, на момент прийняття Львівською міською радою оскаржуваних ухвал щодо передачі частини земельної ділянки ТОВ «Розвиток нерухомості» було відсутнє рішення суду (про витребування майна з володіння ОСОБА_4 та позивача, а державний акт серії ЯК №655670 від 26 січня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0691 га для обслуговування житлового будинку, виданий ОСОБА_4, не був скасований або визнаний недійсним.

Таким чином, на момент прийняття Львівською міською радою оскаржуваних рішень земельна ділянка не перебувала у власності територіальної громади м. Львова, оскільки ОСОБА_4 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрував своє право власності у встановленому порядку і як власник у встановленому законом порядку за відплатним договором продав будинок та земельну ділянку іншим особам.

Отже, відповідач станом на 30 травня 2013 року не мав права розпоряджатися спірною земельною ділянкою згідно вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки вона не перебувала у комунальній власності.

Доводи представника відповідача та третьої особи щодо винесення Галицьким районним судом м. Львова рішення від 28 січня 2014 року про витребовування частини земельної ділянки площею 0,0481 га, що входить до складу земельної ділянки площею 0,0691 га, що розташована по АДРЕСА_3, кадастровий номер 4610136600:04:001:0012 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1, ОСОБА_3, яке набуло законної сили згідно рішення Львівського апеляційного суду від 20 листопаlа 2014 року, є безпідставними, оскільки станом на 30 травня 2013 року та 27 червня 2013 року такого судового рішення не існувало, отже земельна ділянка перебувала у власності позивача та ОСОБА_3 і розпоряджатися нею на той час відповідач не мав права.

Враховуючи викладене, оскаржувані ухвали Львівської міської ради не відповідають нормам матеріального права, ними порушено конституційне право позивача на володіння майном, отже позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки таким вимогам постанова Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2014 року не відповідає, то відповідно до статті 202 КАС України вона підлягає скасуванню з ухваленням нової про задоволення позовних вимог .

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Галицького районного суду міста Львова від 27 січня 2014 року у справі № 461/14552/13-а скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними та скасувати ухвали Львівської міської ради № 2377 від 30 травня 2013 року, № 2497 від 27 червня 2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повиний текст виготовлено та підписано 23 грудня 2014 року.