Ухвала суду № 42021766, 17.12.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«17» грудня 2014р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Струбіцька О. М.

суддів Горецької С.О., Марчука В.Т.

при секретарі Дзюбака М.В.

за участю учасників судового провадження:

прокурора Кіореско А.С.

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4

обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014260000000246 щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Бобівці, Сторожинецького району, Чернівецької області та мешканки АДРЕСА_1, українки, громадянки України, з вищою освітою, одруженої, працюючої на посаді завідуючої поліклінічним відділенням та голови лікарсько-консультативної комісії ОКУ «Чернівецький обласний госпіталь для інвалідів мВітчизняної війни», раніше не судимої, -

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Новоселиця, Чернівецької області та мешканця АДРЕСА_2, молдаванина, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, учасника бойових дій, раніше не судимого, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 369 КК України;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця та мешканця АДРЕСА_3, румуна,

Провадження №11-кп/794/292 /14 Головуючий в І інстанції: Стоцька Л.А.

Категорія ст.368 ч.4 КК України Суддя - доповідач: Струбіцька О.М.

громадянина України, з середньою освітою, одруженого, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 369 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 червня 2014 року ОСОБА_5, обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 368 КК України, визнано невинуватою і по суду виправданою.

ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 369 КК України, визнано невинуватим і по суду виправданим.

ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 369 КК України, визнано невинуватим і по суду виправданим.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили обвинуваченій ОСОБА_5 залишено обрану - заставу в розмірі 25000 грн.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_6 залишено обрану - особисте зобов»язання.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_7 залишено обрану - особисте зобов»язання.

Вирішена доля речових доказів.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що будучи службовою особою вчинила умисний корисливий злочин при наступних обставинах.

Так, обвинувачена працює на посаді завідуючої поліклінічним відділенням ОКУ «Чернівецький обласний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни» та, згідно посадової інструкції завідувача поліклінічним відділенням госпіталю, затвердженої 15.02.2012 року начальником госпіталю ОСОБА_8 є службовою особою, яка наділена організаційно- розпорядчими обов' язками,

Крім цього, наказом № 1 §54 від 02.01.2013 року на ОСОБА_5 було покладено обов'язки голови лікарсько-консультативної комісії ОКУ «Чернівецький обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни».

В подальшому, в період з 18 березня 2013 по 01 квітня 2013 року, ОСОБА_6, у відповідності до історії хвороби № 1288, лікувався в Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни, так як внаслідок виконання обов'язків військової служби в період часу з 1983 по 1985 роки в Республіці Афганістан, де велися бойові дії, отримав захворювання «Черевний тиф легкої форми», яке з віком розвинулося та переросло в хронічне захворювання «Хронічний гепатит, змішаної етіології, субкомпенсований».

01 квітня 2013 року, близько 10 год. 00 хв., ОСОБА_6, знаходячись в приміщенні госпіталю, звернувся до голови ЛКК - ОСОБА_5 щодо прискореного збирання підготовки його медичних документів для подальшого направлення на медико-соціальну експертну комісію Клінічної медичної установи «Центр медико-соціальної експертиз», що по вул. Руській, 7 в м. Чернівці, з метою встановлення групи інвалідності та отримання статусу інваліда, оскільки знав, що в силу посадових обов'язків даним питанням займається ОСОБА_5, без рішення якої, документи на МСЕК відправлені не будуть, що унеможливить реалізувати його право на набуття соціального статусу інваліда, тобто отримання системних гарантованих державою постійних заходів або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності.

З цією метою ОСОБА_6. запропонував дати ОСОБА_5 незаконну винагороду в сумі п'ять тисяч гривень за виконання нею дій, які входять до їі службових обов'язків, тобто для швидкого оформлення та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію КМУ «Центр медико-соціальної експертиз», з метою встановлення групи інвалідності та отримання статусу інваліда, на що ОСОБА_5 погодилася.

01 квітня 2013 біля 10 год. 05 хв. ОСОБА_6, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_5, для швидкого оформлення та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію, передав, а ОСОБА_5 діючи умисно, протиправно, одержала неправомірну вигоду в сумі 5000 гривень за виконання дій, які входять до її

службових обов'язків.

В подальшому, в період з 18 березня 2013 по 03 квітня 2013 року ОСОБА_7, у відповідності до історії хвороби №1277, лікувався в Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни, так як внаслідок виконання обов'язків військової служби в період часу з 1980 по 1981 роки в Республіці Афганістан, де велися бойові дії, отримав вогнепальне осколкове поранення (контузія), тобто закриту черепно-мозкову травму, яка з віком розвинулась та переросла в хронічне захворювання «Наслідки ЗЧМТ з вираженими цефалгіями, помірним лікворно-гіпертензивним синдромом, антено-невротичним синдромом,помірним вестибуло-атактичним синдромом. Хронічна вторинна лівобічна полірадикулопатія, загострення, стійкий больовий синдром на фоні остеохондрозу хребта. Міопатія слабкого ступеню, ангіопатія сітківки обох очей. Лівобічна хронічна сенсоневральна глухота першого ступеню. Правобічна хронічна сенсоневральна приглухуватість першого ступеню». В зв'язку з цим, в 2004 році МСЕК Клінічної медичної установи «Центр медико-соціальної експертиз», що по вул. Руській, 7 в м. Чернівці йому було присвоєно статус інваліда третьої групи, з необхідністю періодично реєструватися в ЛКК госпіталю з метою отримання направлення на медико-соціальну експертну комісію КМУ «Центр медико-соціальної експертиз», де комісією здійснюється підтвердження групи та статусу інвалідності.

02 квітня 2013 року, близько 13 год. 00 хв., ОСОБА_7 будучи в приміщенні госпіталю, звернувся до голови ЛКК - ОСОБА_5, щодо швидкого оформлення і підготовки його медичних документів для подальшого направлення на медико-соціальну експертну комісію КМУ «Центр медико-соціальної експертиз», з метою підтвердження його групи інвалідності та статусу інваліда, оскільки знав, що в силу посадових обов'язків даним питанням займається ОСОБА_5., без рішення якої, документи на МСЕК відправлені не будуть, що унеможливить реалізувати його право на продовження соціального статусу інваліда, тобто отримання системних гарантованих державою постійних заходів або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності.

3 цією метою, ОСОБА_7 запропонував дати ОСОБА_5 незаконну винагороду в сумі 2 тисячі гривень, тобто для швидкого оформлення та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію Клінічної медичної установи «Центр медико-соціальної експертиз», з метою продовження групи та статусу інваліда, на що ОСОБА_5 погодилася.

Отримавши згоду ОСОБА_5, 02 квітня 2013 біля 13 год. 05 хв., ОСОБА_7, перебуваючи в її службовому кабінеті, для швидкого оформлення та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію, передав, а ОСОБА_5, діючи умисно, протиправно одержала неправомірну вигоду в сумі 2 тисячі гривень за виконання дій, які входять до її службових обов'язків.

Також, 05 березня 2013 по 21 березня 2013 року ОСОБА_9 у відповідності до історії хвороби №11342 лікувався в Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни, що по вул. Фастівській, 20, в м, Чернівці, так як внаслідок виконання обов'язків військової служби в період часу з 1982 по 1984 роки в Республіці Афганістан, де велися бойові дії, отримав захворювання «Вірусний гепатит, жовтянична форма, легкого протікання».

25 березня 2013 року ОСОБА_9, знаходячись в приміщенні госпіталю, звернувся до голови ЛКК - ОСОБА_5. для підготовки та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію Клінічної медичної установи «Центр медико-соціальної експертиз» з метою встановлення групи інвалідності та отримання статусу інваліда, оскільки І знав, що в силу посадових обов'язків даним питанням займається ОСОБА_5., без рішення якої, документи на МСЕК відправлені не будуть, що унеможливить реалізувати його право набуття соціального статусу інваліда, тобто отримання системних гарантованих державою постійних заходів або довгострокових економічних, соціальних і правових заходів для подолання, заміщення, компенсації обмеження життєдіяльності.

В свою чергу, ОСОБА_5, переслідуючи корисливий умисел направлений на одержання неправомірної вигоди, запропонувала ОСОБА_9 дати їй неправомірну винагороду в сумі 5 тисяч гривень, для швидкого оформлення та направлення його медичних документів на медико-соціальну експертну комісію КМУ «Центр медико-соціальної експертиз», з метою встановлення групи інвалідності та отримання статусу інваліда, тобто за виконання дій, які входять до її службових обов'язків. З пропозицією ОСОБА_5, ОСОБА_9 погодився та повідомив, що виконає обумовлену домовленість наступного разу.

На виконання домовленості з ОСОБА_5 02 квітня 2013 року біля 15 год. 25 хв. ОСОБА_9, перебуваючи в їі службовому кабінеті, за виконання нею дій в його інтересах, а саме для швидкого оформлення та направлення медичних документів на медико-соціальну експертну комісію, передав, а ОСОБА_5 діючи умисно, протиправно одержала неправомірну вигоду в сумі 5000 гривень та безпосередньо після цього, одразу була затримана працівниками міліції.

Таким чином, ОСОБА_5 органом досудового слідства обвинувачується в тому, що будучи службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими обов'язками, умисно, з корисливих мотивів вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.368 КК України (в редакції від 18.04.2013 року), тобто одержання службовою особою неправомірної вигоди за кваліфікуючою ознакою, а саме: одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення в інтересах того хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчинене повторно.

ОСОБА_6 досудовим слідством обвинувачується в тому, що з метою набуття статусу інваліда, діючи умисно з корисливих мотивів, з метою отримання від голови лікарсько-консультативної комісії Чернівецького обласного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни - ОСОБА_5, яка готує медичні документи на МСЕК, а саме направлення на медико-соціальну комісію та прискорення у виготовленні документів щодо отримання групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, прийняв рішення про передачу ОСОБА_5 хабара в сумі 5000 гривень, для вчинення останньою вказаних дій, яка в силу займаної посади, будучи службовою особою, наділена організаційно-розпорядчими обов'язками.

Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 01.04.2013 року біля 10 год. ОО хв., перебуваючи в кабінеті голови лікарсько-консультативної комісії Чернівецького обласного гoспіталю інвалідів Вітчизняної війни, що по вул. Фастівській, 20 в м. Чернівці, діючи умисно, усвідомлюючи, що передає незаконну винагороду як хабар, дав голові лікарсько- консультативної комісії ОСОБА_5. за виконання останньою, дій, які входять до

службових обов'язків, а остання отримала в якості хабара гроші в сумі 5000 гривень, а саме вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.369 ч.2 КК України, тобто давання хабара.

ОСОБА_7 досудовим слідством обвинувачується в тому, що з метою продовження групи інвалідності в березні 2013 року проходив курс лікування в Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни, що по вул. Фастівській, 20 м.Чернівці, по закінченню якого, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою отримання від голови лікарсько-консультативної комісії - ОСОБА_5 направлення на медико-соціальну експертну комісію та прискорення виготовлення документів щодо продовження його групи інвалідності в зв'язку із захворюванням, прийняв рішення про надання ОСОБА_5 неправомірної вигоди В сумі 2000 гривень, для вчинення останньою вказаних дій, яка в силу займаної посади, будучи службовою особою, наділена організаційно-розпорядчими обов'язками.

Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 02.04.2013 року біля 13 год. 00хв., перебуваючи в кабінеті голови лікарсько-консультативної комісії Чернівецького обласного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни, що по вул. Фастівській, 20 в м. Чернівці, діючи умисно, усвідомлюючи, що надає неправомірну вигоду, надав голові лікарсько-консультативної комісії ОСОБА_5 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 2000 гривень, а саме: вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.369 ч.2 КК України, тобто надання неправомірної вигоди.

Ухвалюючи виправдувальний вирок районний суд посилається на те, що враховуючи положення ч. 2 ст. 4 та ч. 2 ст. 5 КК України, відповідно до яких злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення злочину. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, немає зворотної дії в часі.

Як вбачається з пред»явленого обвинувачення, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень 1-2 квітня 2013 року, а тому органом досудового слідства безпідставно було застосовано до кваліфікації їх дій ст. 368 та ст. 369 в редакції від 18.04.2013 року.

Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 368 КК України ( в редакції від 05.12.2012 року) передбачена за одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах того хто дає хабара будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчинене повторно.

Кримінальна відповідальність за ч.2 ст. 369 КК України ( в редакції від 05.12.2012 року) передбачена за давання хабара.

Обов»язковою ознакою об»єктивної сторони даного злочину є виконання службовою особою дій в інтересах того, хто дає хабара, з використанням наданої їй влади , покладених на неї організаційно - розпорядчих чи адміністративно-господарських обов»язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Районний суд проаналізувавши письмові докази, прийшов до висновку, що в обвинуваченої ОСОБА_5 не вбачається наявності таких організаційно-розпорядчих обов'язків, в силу яких вона була б уповноважена самостійно вирішувати питання оформлення та направлення медичних документів хворих на медико-соціальну експертну комісію.

Законодавством України не надано самостійних одноособових

повноважень голові лікарсько-консультаційної комісії щодо вирішення питання про оформлення та направлення документів хворих на МСЕК. Натомість, визначено, що такі рішення можуть бути прийняті комісією ЛКК в цілому.

З даних у судовому засіданні показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та

ОСОБА_12 - членів комісії ЛКК госпіталю, районним судом встановлено, що ОСОБА_5 з приводу хворих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 щодо прискорення та оформлення документів з метою направлення їх на МСЕК до них не зверталась та не віддавала їм жодних вказівок.

Всі без винятку свідки - члени ЛКК у судовому засіданні показали, що рішення ЛКК про направлення документів хворих на МСЕК приймаються колегіально, а не одноособово ОСОБА_5

Зазначені покази свідків підтвердилися показами обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які в судовому засіданні пояснили, що давали кошти ОСОБА_5 на благодійні цілі на потреби госпіталю після завершення їх лікування, при цьому вони з проханням до обвинуваченої про швидке оформлення та направлення їх документів на МСЕК не звертались, а вона їм нічого не обіцяла та не допомагала.

Доводи сторони обвинувачення як на підтвердження вини обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на покази ОСОБА_7 та ОСОБА_6, що були дані ними під час досудового слідства

спростовуються їх показаннями, що були надані останніми безпосередньо під час судового розгляду та є допустимими доказами по справі.

З урахуванням вимог ст.ст. 86, 87 КПК України наведені протокол огляду від 02.04.2013 року, а також протокол освідування особи від 02.04.2013 року визнані судом недопустимими доказами та такими, що не можуть бути прийняті до уваги.

Районний суд давши оцінку показам та діям обвинувачених з приводу надання коштів ОСОБА_5 у якості благодійної допомоги на потреби госпіталю, вважав їх достовірними, правомірними та такими, що узгоджуються з вимогами Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації».

Проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності суд прийшов до висновку про недоведеність вини ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях.

На вказаний вирок суду прокурор відділу прокуратури Чернівецької області Кіореско А.С. подав апеляційну скаргу та зміни до апеляційної скарги, в яких просить вирок районного суду скасувати, у зв»язку із неповнотою судового розгляду, істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону, невідповідності висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України ( в ред. КК від 07.04.2011 року), призначивши їй покара рання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займати посади пов»язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 роки з конфіскацією майна. ОСОБА_6 - за ч. 2 ст. 369 КК України ( в ред. КК від 07.04.2011 року), призначивши йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. ОСОБА_7 - за ч. 2 ст. 369 КК України ( в ред. КК від 07.04.2011 року), призначивши йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

При цьому посилається на те, що необґрунтованими є висновки суду щодо недоведеності участі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів.

Також посилається на те, що ОСОБА_5 будучи головою лікарсько-консультативної комісії, є службовою особою, яка наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а направлення на медико-соціальну експертну комісію за Формою №088/о офіційним документом який надає право на огляд у МСЕК з метою встановлення групи інвалідності. При цьому, ОСОБА_5 як службова особа, була наділеною повноваженнями від яких залежав результат звернення ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 щодо перевірки якості зібраних документів та завірення направлення ЛКК на МСЕК. Тому висновки суду про те, що ОСОБА_5 не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про оформлення документів хворих на МСЕК не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, є незаконними та необґрунтованими. Відповідно до нормативних документів щодо встановлення групи інвалідності та посадової інструкції голови лікарсько-консультативної комісії, ОСОБА_5 була наділена рядом повноважень, природа та сукупність яких позиціонували її як керівника лікарської комісії і визначала першість в ієрархічній структурі цього органу.

Апелянт вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги покази обвинувачених та свідка ОСОБА_9 в частині того, що ОСОБА_5 виступала у відносинах із ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 саме як голова лікарсько-консультативної комісії. Показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про передачу коштів ОСОБА_5 в якості спонсорської допомоги, так як і показання останньої про отримання цих коштів як спонсорської допомоги очевидно дані з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Також посилається на те, що суд безпідставно визнав протокол огляду від 02.04.2013 року недопустимим доказом, оскільки під час проведення огляду допит

ОСОБА_5 не проводився,, пояснення останньої під час проведення огляду стороною обвинувачення не використовується як доказ у цьому провадженні. Після завершення огляду ОСОБА_5 02.04.2013 року був наданий захисник, та забезпечено побачення з ним до першого допиту.

Прокурор зазначає, що кваліфікація органом досудового розслідування дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 368 КК України в ред.. КК від 18.04.2013 року як одержання неправомірної вигоди не є підставою для її виправдування, адже кваліфікація її дій за ч. 3 ст. 368 КК України в ред. КК від 07.04.2011 року як одержання хабара не покращує і не погіршує її становище жодним чином те саме стосується і кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 369 КК України.

ОСОБА_5 інкримінуються вчинення злочинів 01 та 02 квітня 2013 року, та її дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 368 КК України в редакції кримінального кодексу України від 07.04.2011 року, як одержання хабара за кваліфікуючими ознаками, а саме одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання в інтересах того хто дає хабара будь-якої дії з використанням службового становища, у значному розмірі, вчинене повторно. Санкція ч. 4 ст. 368 КК України в ред. від 18.04.2013 року та ч.3 ст. 368 КК України від 07.04.2011 року ідентичні.

Також вказує, що дії обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з урахуванням часу вчинення злочину, кваліфікуються за ч. 2 ст. 369 КК України в редакції КК України від 07.04.2011 року як давання хабара.

Крім того, апелянт посилається на те, що при проведенні судового розгляду у вказаному кримінальному провадженні та ухваленні вироку судом допущені істотні порушення вимог кримінально процесуального законодавства та неповноту судового розгляду.

На вказану апеляційну скаргу прокурора та зміни до неї, захисник ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 подав заперечення, в якому просить вирок районного суду від 19 червня 2014 року залишити без змін, а апеляцію прокурора відділу прокуратури Чернівецької області Кіореско А.С. без задоволення.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав апеляційні вимоги та просив їх задовольнити, пояснення обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які вважають вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, провівши судове слідство, в ході якого за письмовим клопотанням прокурора, захисника ОСОБА_1, було досліджено докази, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню в частині виправдання обвинуваченої ОСОБА_5 дій щодо ОСОБА_9, , в частині виправдання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 апеляція підлягає залишенню без задоволення.

Апеляційний суд керуючись вимогами п. 11 Постанови пленуму Верховного суду України від15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», вважає за необхідне, у зв»язку з наявністю для цього підстав, постановити щодо ОСОБА_5 вирок, а щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ухвалу.

Відповідно до вироку апеляційного суду Чернівецької області від 17 грудня 2014 року скасовано вирок Першотравневого районного суду м.Чернівців від 19.06.2014 року щодо виправдання ОСОБА_5 по епізоду дій щодо ОСОБА_9, засуджено за ці дії, вирок районного суду в частині виправдання ОСОБА_5 по епізоду дій щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишено без змін.

Враховуючи правовий зв»язок між діями ОСОБА_14 та ОСОБА_6 та ОСОБА_7 колегія суддів прийшла до висновку про правильність прийнятого районним судом висновку про виправдання цих осіб.

Вирок районного суду в частині виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ухвалений на підставі об»єктивно з»ясованих обставин, які підтверджені доказами, що всебічно і повно досліджені та належно оцінені.

Прийняте рішення районний суд у відповідності до вимог ст. ст.370, 373 КПК України належним чином мотивував, навів належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до вимог ст.23, ст.95 КК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими, слідчому прокурору або посилатися на них.

Дотримуючись вищевказаного закону, суд взяв до уваги показання у судовому засіданні обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Згідно показів обвинуваченого ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції вбачається, що він неодноразово лікувався та подав документи на МСЕК, однак першого разу йому було відмовлено у призначенні пенсії. В подальшому, в березні 2013 року він знову проходив лікування в «Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни», де ОСОБА_5 пояснила йому, що він має право повторно подати документи на розгляд МСЕК щодо встановлення інвалідності. На початку квітня, після закінчення лікування, він залишив конверт з коштами ОСОБА_5 та пояснив, що це його благодійний внесок на потреби госпіталю. Хабар ОСОБА_5 він не давав.( а.п. 246-257 т. 11 )

Із показів в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_7 вбачається, що він неодноразово лікувався у Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів

Вітчизняної війни у зв'язку з чим вирішив надати благодійну допомогу на потреби госпіталю, зокрема, на проведення ремонту. Будь-яких коштів ОСОБА_5 за виконання нею дій в його інтересах, зокрема, швидкого оформлення та направлення його медичних документів на МСЕК він не давав. (а.п. 246-257 т. 11)

Показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 узгоджуються із показаннями ОСОБА_5, яка у своїх поясненнях вказує, що не заперечує отримання коштів від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на благодійність.

У своїх показаннях ОСОБА_5 вказала, що знайома з ОСОБА_15 з 2007 року, проходив лікування і був виписаний з лікарні 01.04.2013 року, перед тим як піти, зайшов до неї, сказав що вдячний і хоче надати благодійну допомогу на потреби госпіталю, залишив конверт з грошима, ОСОБА_7 лікується у госпіталі з 2004 року, 01.04.2013 року прийшов до неї повідомив що його виписують, поклав на стіл кошти, пояснивши що вони на благодійність.

Частиною 2 статті 23 та частиною 4 статті 95 КПК України визначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

Обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 під час судового розгляду факт одержання незаконної винагороди ОСОБА_5 заперечили та показали суду, що кошти, надавались ними добровільно на благодійні потреби госпіталю.

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_8, він працює керівником ОКУ «Чернівецький обласний госпіталь інвалідів Вітчизняної війни». До складу входить від трьох до п»яти осіб. Комісія розглядає документи хворих та надає лікарське заключення. У разі встановлення комісією наявності у хворого стійкого чи необоротного характеру захворювання, комісія за підписом усіх її членів складає направлення на МСЕК. Обвинувачена ОСОБА_5, відповідно до наказу, є головою лікарсько-консультативної комісії. Вона одноособово не могла приймати рішення про направлення документів хворих на МСЕК. Під час затримання обвинуваченої він перебував на роботі, однак на місці затримання не був та нічого не бачив. Про взаємовідносини ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, йому не відомо.

Із показів свідка ОСОБА_10, вбачається, що вона працює лікарем-терапевтом та на даний час виконує обов'язки голови ЛКК Чернівецького обласного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни. Членом ЛКК була призначена з січня 2013 року. Рішення ЛКК - «заключення» про направлення хворого на МСЕК приймається усіма членами комісії, кожен з яких відповідає за свій напрямок та визначає чи є у хворого паталогії. ОСОБА_5 з приводу прискорення та оформлення документів хворих з метою направлення їх на МСЕК до неї не зверталась.

Із показів свідка ОСОБА_16 вбачається, що він працює лікарем-хірургом та входить до складу ЛКК Чернівецького обласного госпіталю інвалідів Вітчизняної війни. Зазначав, що ОСОБА_5 з приводу прискорення оформлення документів окремих хворих з метою направлення їх на МСЕК до нього не зверталась.

Як вбачається, з показів свідка ОСОБА_17 він суду показав, що періодично лікується в Чернівецькому обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної війни та є учасником бойових дій. На даний час йому за рішенням МСЕК надано третю групу інвалідності. Він особисто знайомий з ОСОБА_5,

будь-яких коштів за сприяння у направленні документів та МСЕК він їй не давав. Одночасно не заперечував тієї обставини, що інколи надавав благодійні кошти на потреби госпіталю. Також зазначив, що його неодноразово викликали на допит працівники міліції та наполягали на тому, щоб він визнав, що дав хабар обвинуваченій, що він категорично заперечив.

Своїми показаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 також підтвердили про ініціативу саме працівників міліції у написанні ними заяв, та їх змісту, щодо ОСОБА_5

За своїм змістом показання свідка ОСОБА_17 узгоджуються із показаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Відповідно до листа в.о. начальника госпіталю ОСОБА_18 №185 від 13.05.2014 року порядок залучення позабюджетних коштів та благодійної допомоги у госпіталі врегульовано лише у 2014 році наказом по госпіталю №38 від 18.03.2014 р. Про посилення контролю та порядком отримання та використання благодійних внесків» даний наказ видано на виконання наказу Департаменту охорони здоров»я та цивільного захисту населення Чернівецької ОДА від 14.03.2014 року «Про посилення контролю за порядком отримання та використання благодійних внесків»,

Як вбачається із змісту цього листа до дати прийняття вищевказаного наказу спосіб, форма і порядок надання спонсорської допомоги госпіталю визначався благодійниками на власний розсуд, що узгоджується із показаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_17

Доводів на спростування показань цих осіб щодо необлікування благодійної допомоги та її довільне оформлення не здобуто в ході судового розгляду справи, не представлено прокурором.

Наявні медичні документи ОСОБА_7 та ОСОБА_6 давали право їм на встановлення та продовження групи інвалідності на які вони претендували, що ними і в подальшому було зроблено.

У зв»язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що районний суд проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності прийшов до правильного висновку про недоведеність вини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інкримінованих

їм кримінальних правопорушеннях.

Так, згідно вимог ст. 62 Конституції України та передбаченого у ній

принципу презумпції невинуватості, згідно якого обвинувачення особи не може грунтуватись на припущеннях, якими у даній справі є твердження органів державного обвинувачення про те, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вчинили злочин, передбачений ст. 369 ч.2 КК України і що всі сумніви мають тлумачитися на користь таких осіб.

Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на

справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 р. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»

У пункті 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Sраіn» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь

підсудного. (Barbera, Messegu and Jabardo v. Sраіп, judgment of 6 December 1988, Series А по. 146, Р. 33, § 77).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і

всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2)кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок районного суду в частині виправдання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, немає законних підстав для його скасування.

Не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та вичерпані всі можливості їх отримати, тому колегія суддів погоджується із правильними висновками районного суду.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду справи районний суд надав можливість прокурору реалізувати свої процесуальні права передбачені КПК України у повному об»ємі, що також підтверджується всіма іншими учасниками судового розгляду, тому доводи апелянта в цій частині є неогрунтованими.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Чернівецької області Кіореско А.С. в частині виправдання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення,

Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 червня 2014 року щодо виправдання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий О.М. Струбіцька

Судді С.О. Горецька

В.Т. Марчук

Копія вірна: суддя