Рішення № 42021757, 11.12.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Галичанського А. Д., Чупікової В. В.

секретар Тодоряк Г. Д.

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бацей Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про розірвання договору про участь у Фонді фінансування будівництва, визнання недійсним договору іпотеки, зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 жовтня 2014 року,

встановила:

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договору про участь у Фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ), визнання недійсним договору іпотеки, зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

Зазначала, що 20 грудня 2006 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було підписано договір №1 про участь у ФФБ. Вона виконала свої зобов'язання, а саме: внесла кошти у ФФБ, а відповідач в свою чергу переказав їх на рахунок забудовника, однак відповідачем в порушення своїх обов'язків, які передбачені п. 2. 1. 2. Договору про ФФБ, не видано позивачці свідоцтва про участь у ФФБ.

Зазначала також, що між нею та відповідачем укладено договір іпотеки №СVVPGB00000009 від 21 грудня 2006 року, згідно з п. 6 якого предметом іпотеки є майнові права на отримання у власність нерухомого майна, будівництво якого незавершене, а саме квартири № 2, загальною площею 66,01 кв. м., яка розташована на першому поверсі житлового комплексу по АДРЕСА_1.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору щодо передання у строк правовстановлюючого документа на квартиру, невідповідності договору іпотеки вимогам законодавства, наявності у неї заборгованості за кредитним договором №СVVPGB00000009 від 21 грудня 2006 року, просила розірвати договір про участь у ФФБ, визнати недійсним договір іпотеки, зарахувати відповідні зустрічні однорідні грошові вимоги.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 жовтня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

У справі встановлено, що між позивачкою та відповідачем укладено кредитний договір №CVVPGB00000009 від 20 грудня 2006 року, згідно якого позивачка отримала кредитні кошти на суму 29500,00 доларів США строком до 18 грудня 2026 року. Призначення кредиту - внесення коштів згідно договору №1 про участь у ФФБ.

Відповідно, між сторонами було укладено договір №1 про участь у ФФБ, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених договором та правилами ФФБ, довіритель приймає участь у фінансуванні об'єкта будівництва, перераховує кошти до ФФБ в сумі та порядку визначеному в розділі ІІІ договору, та передає ці кошти в довірче управління управителю (відповідачу), а управитель здійснює управління цими коштами в інтересах довірителя на умовах визначених договором та Правилами ФФБ, перераховує кошти забудовнику для фінансування об'єкта будівництва, а після виконання довірителем всіх зобов'язань перед управителем зобов'язується передати довірителю майнові права на отримання у власність частки об'єкта будівництва - об'єкта інвестування.

Між сторонами також було укладено договір іпотеки №CVVPGB00000009 від 21 грудня 2006 року, згідно якого в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку майнові права на отримання у власність, згідно договору №1 про участь у ФФБ, нерухомого майна, будівництво якого незавершене.

На виконання укладених договорів, позивачка внесла отримані кредитні кошти у повному розмірі до ФФБ, а відповідача як Управитель переказав ці кошти на рахунок Забудовника, що не заперечується сторонами та відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребує доказування.

Отже, між сторонами діють правовідносини, які регулюються спеціальним законом - Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 №978-IV (далі - Закону).

Відповідно до ст. 15 Закону, при укладенні договору про участь у ФФБ довіритель обирає конкретний об'єкт інвестування з переліку незакріплених за іншими довірителями об'єктів, що є у пропозиції управителя. Цей об'єкт інвестування управитель має закріпити за довірителем на умовах Правил ФФБ. При внесенні коштів довірителем до ФФБ управитель зобов'язаний закріпити за довірителем відповідну кількість вимірних одиниць об'єкта інвестування за поточною ціною вимірної одиниці цього об'єкта інвестування та одночасно внести відповідну інформацію до системи обліку прав вимоги довірителів ФФБ. Право вимоги на відповідну кількість вимірних одиниць об'єкта інвестування виникає у довірителя з моменту передачі коштів в управління управителю ФФБ.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що після внесення позивачем коштів до ФФБ, відповідач не видав позивачу свідоцтво про участь у ФФБ.

У справі є копія Договору №1 від 30 листопада 2006 року, укладеного між забудовником - ПП «Володимир - Буд» та ПАТ КБ «ПриватБанк», який регулює взаємовідносини Управителя із Забудовником щодо організації спорудження об'єкту будівництва (а.с.49-55).

Відповідно до п. 3.1 договору датою завершення будівництва об'єкта будівництва є 01 листопада 2007 року. Пунктом 3.2 договору передбачено, що датою введення об'єкту будівництва в експлуатацію та передачі об'єктів інвестування установникам є 15 листопада 2007 року.

Як встановлено у справі на даний час об'єкт будівництва в експлуатацію не введений, об'єкт інвестування не переданий у власність позивачки.

Ці обставини ПАТ КБ «ПриватБанк» не спростовується.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов'язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги у т.ч. порушенням строків здачі об'єкта будівництва в експлуатацію, а відповідно до договору саме на забудовника покладається обов'язок звести об'єкт будівництва та ввести його в експлуатацію.

За наведених фактично встановлених обставин справи та правових норм рішення суду першої інстанції про розірвання договору про участь у ФФБ є правильним.

У зв'язку з цим доводи апелянта про неправильність рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про розірвання договору є необґрунтованими.

Так, апелянт помилково вважає, що розірвання договору можливе лише у випадках, визначених договором.

Доводи апелянта про недоведеність позивачкою порушення умов договору відповідачем та наявності шкоди внаслідок такого порушення є безпідставними.

У справі встановлено, що забудовником порушено строки спорудження об'єкта будівництва, відповідач як управитель не вживає заходів щодо виконання забудовником своїх обов'язків, а внаслідок того, що забудовник тривалий час зволікає із завершенням будівництва та здачею об'єкта будівництва в експлуатацію позивачка значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.

Необґрунтованим є посилання апелянта на те, що неотримання позивачкою об'єкта будівництва сталося з вини позивачки в силу того, що вона має заборгованість за кредитним договором.

Такі доводи не ґрунтуються на нормах законодавства та договору про участь у ФФБ.

Апелянт також безпідставно стверджує, що позивачка раніше вже зверталася з позовом про розірвання договору про участь у ФФБ і рішенням Кіцманського районного суду від 16 вересня 2013 року у такому позові їй відмовлено.

У вказаній справі предметом позову були вимоги про розірвання кредитного договору (а.с. 23-26).

Правильним по суті колегія вважає і рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки.

Відповідно до умов цього договору (п. 6) його предметом є майнові права на отримання у власність згідно договору про участь у ФФБ нерухомого майна, будівництво якого не завершене (а.с.7).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, вирішується спір щодо недійсності іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (ч. 2 ст. 583 ЦК України).

У ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) указаний вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання іпотечного договору недійсним відповідає нормам матеріального права та є обґрунтованим.

Тому доводи апелянта про неправильність рішення суду у цій частині, а також неправильне тлумачення висновків Верховного суду України у певних справах не заслуговують на увагу.

Помилковими є доводи апелянта про наявність підстав для відмови у позові про розірвання договору та визнання договору іпотеки недійсним за спливом позовної давності.

Як встановлено у справі про порушення свого права позивачка дізналася після відмови відповідача задовольнити її вимоги про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, строк виконання договору про участь у ФФБ не закінчився, договір іпотеки має похідний характер від основного зобов'язання.

Що ж стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 про зарахування зустрічних вимог, то суд ухвалив його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що згідно з пп.1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення в названій частині та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача сплачених за договором про участь у ФФБ кошти шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, суд першої інстанції виходив із того, що неналежне виконання банком взятих на себе зобов'язань є підставою для повернення сплачених за ним коштів.

З таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно із ч. ч. 4 - 6 ст. 20 Закону сума коштів, що підлягає поверненню довірителю при відмові від участі у ФФБ, визначається управителем, виходячи з кількості закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування, поточної ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування на день передачі коштів в управління управителю ФФБ. У разі якщо управитель відкріпив від довірителя закріплений за ним об'єкт інвестування за недотримання довірителем графіка внесення коштів до ФФБ, сума коштів, що підлягає виплаті довірителю, визначається управителем, виходячи з кількості закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування та поточної ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування станом на перший день місяця, наступного за місяцем, коли довіритель порушив графік внесення коштів до ФФБ. В інших випадках сума коштів, що підлягає виплаті довірителю, визначається управителем, виходячи з кількості закріплених за довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування та поточної ціни вимірної одиниці цього об'єкта інвестування станом на день відкріплення від довірителя об'єкта інвестування.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону сума коштів, яка підлягає поверненню довірителю у випадках, передбачених частинами четвертою - шостою цієї статті, повертається довірителю протягом п'яти днів після здійснення управителем наступної повної реалізації відповідного об'єкта інвестування або після введення об'єкта будівництва в експлуатацію.

У справі встановлено, що обставини, визначені ч. 7 ст. 20 Закону, не настали, тому відсутні підстави для повернення позивачу грошових коштів шляхом зарахування грошових вимог.

Крім того, ч. 9 ст. 20 Закону визначено, що для ФФБ виду А виплата коштів довірителю не може здійснюватися за рахунок іншого ФФБ або власного майна управителя.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 про зарахування однорідних грошових вимог є безпідставними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Наведеного суд першої інстанції до уваги не прийняв та помилково задовольнив позов у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України ЦПК, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог скасувати.

У задоволенні цих позовних вимог відмовити.

У решті рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 жовтня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді : А. Д. Галичанський

В. В. Чупікова