Ухвала суду № 42018278, 22.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2014 р.Справа № 820/13378/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2014р. по справі № 820/13378/14

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області , Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області

третя особа Начальник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області

про скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на посаді та стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУМВС України у Харківській області) та Харківського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - Харківське міське управління ГУМВС України у Харківській області), третя особа: Начальник Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ; скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 24.04.2012 року № 63 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ; поновити позивача на посаді інспектора дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області; виплатити грошове утримання за весь час вимушеного прогулу з 01.06.2012 року до моменту винесення судового рішення, в загальній сумі 50155,56 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року по цій справі позов задоволено частково. Скасовано накази начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року № 372 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, від 24.04.2012 року № 63 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області. Зобов'язано Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату (грошове утримання) за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2012 року до моменту винесення судового рішення, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Головне управління МВС України в Харківській області, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, а у разі відмови в залишенні позову без розгляду - відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду щодо порушення законодавства України у частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ не відповідають обставинам справи.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Харківське міське управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, подало апеляційну скаргу, в якій вважає постанову такою, що прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, а у разі відмови в залишенні позову без розгляду - відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року законною та обґрунтованою, а апеляційні скарги відповідачів - безпідставними, у зв'язку з чим просить суд апеляційної інстанції залишити постанову суду першої інстанції без змін, апеляційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_1, був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ 19.05.2010 року, мав спеціальне звання - старший лейтенант міліції та проходив службу на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області від 26.03.2012 року №372 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

З витягу зазначеного наказу слідує, що підставою для застосування зазначеного дисциплінарного стягнення слугували порушення службової дисципліни з боку позивача, що виразилось у невиконанні вимог п.п.10.7, 10.11, 13.1, 13.2, 13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого Наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ.

Відповідно до витягу із наказу від 24.04.2012 року № 63 о/с Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області «По особовому складу» за підписом начальника Козицького В.І., згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за ст.64 п.«Є» (за порушення дисципліни) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ, з 24.04.2012 на підставі наказу ГУ від 26.03.2012 року №372 звільнено.

Прийняттю наведених рішень відповідача у формі наказу передувало службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, зокрема фактом порушення кримінальної справи №17120007 відносно дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ Головного управління МВС України в Харківській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, за результатами якого старшим інспектором ВІОС УКЗ ГУМВС України в Харківській області майором міліції Лучник В.М. складений висновок від 26.03.2012 року, погоджений заступником начальника ВІОС УКЗ ГУМВС України в Харківській області Коломаченко Д.В. і начальником Управління кадрового забезпечення ГУМВС в Харківській області Волобуєвим А.М., затверджений начальником Головного управління МВС України в Харківській області Козицьким В.І. 26.03.2012року (а.с.127-131).

За результатами розгляду матеріалів службового розслідування старшим інспектором ВІОС УКЗ ГУМВС України в Харківській області майором міліції Лучник В.М. встановлено ряд недоліків та порушень службової дисципліни з боку працівників Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області і запропоновано звільнити трьох співробітників зазначеного відділу, зокрема позивача за грубе порушення службової дисципліни, що виразилось у невиконанні вимог п.п.10.7, 10.11, 13.1., 13.2, 13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого Наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550 (далі - Положення №550), ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ, схваленого колегією МВС України від 05.10.2000р. №7км/8.

З висновку службового розслідування вбачається, що 19.03.2012р. прокуратурою м.Харкова відносно позивача порушено кримінальну справу №17120007 за ч.3 ст.364 КК України та додаткового епізоду №1 по вказаній кримінальній справі за ч.2 ст.307 КК України. 20.03.2012р. позивач був затриманий старшим слідчим прокуратури м.Харкова в порядку ст.115 КПК України та працівниками УСБУ в Харківській області доставлений до ІТТ ОСУ ГУМВС України в Харківській області. 23.03.2012 року стосовно позивача постановою Київського районного суду м. Харкова обрано запобіжний захід - взяття під варту з утриманням в Харківському слідчому ізоляторі. Під час службового розслідування ОСОБА_1 від дачі пояснень відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

Перевіркою службової діяльності та організації роботи ДІМ Жовтневого РВ ХМУ ОСОБА_1 встановлено, що відповідно до вимог п.10.2 Положення №550 за позивачем закріплено адміністративну дільницю № 61 Жовтневого РВ ХМУ. У ході вивчення службової документації позивача виявлені такі порушення: журнал особистого прийому громадян (зареєстрований у канцелярії РВ за №1230-11 від 21.08.2011) не ведеться, в ньому відсутні будь-які записи, чим порушено вимоги п.10.11 Положення; паспорт дільниці також не ведеться (п.10.7 Положення); у порушення п.п.13.1,13.2,13.3. ОСОБА_1 профілактична робота з особами, раніше засудженими та які перебувають на обліку в ОВС, проводилась формально (справа адміннаглядного ОСОБА_6 №34/2011). Крім того, у ході службового розслідування встановлено, що 20.03.2012 року ОСОБА_1, в порушення вимог п.19.3 Положення, перебував на робочому місці у цивільному одязі, без табельної вогнепальної зброї та спецзасобів.

У зв'язку із чим старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 - дільничного інспектора міліції СДІМ Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області відповідачем було звільнено з органів внутрішніх справ. На час розгляду справи обвинувальний вирок відносно позивача відсутній.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваних наказів відповідача та поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем передбаченої законодавством процедури та порядку звільнення позивача з посади, виявлені під час проведення службового розслідування порушення дисципліни з боку позивача, а саме: неналежне ведення журналу особистого прийому громадян, неналежна профілактична робота з раніш засудженими, а також перебування 20.03.2012 року на робочому місці у цивільному одязі, без табельної вогнепальної зброї та спецзасобів, не є співрозмірними накладеному на підставі цього дисциплінарному стягненню у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, тобто не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), у чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції.

Згідно із ч.1 ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст.1 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Відповідно до ст.2 цього Статуту, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Приписами ст.5 Дисциплінарного статуту передбачено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений ст.14 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Відповідно до п.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України від 06.12.1991р. №552 "Про заходи по зміцненню законності в діяльності органів внутрішніх справ" (далі - Інструкція №552), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, задачами службового розслідування є повне, об'єктивне та всебічне дослідження обставин порушень, скоєних особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (в подальшому - працівники органів внутрішніх справ), виявлення причин та умов, що сприяли їх скоєнню, встановлення винних і забезпечення правильного застосування діючих нормативних актів з тим, щоб кожен, хто скоїв порушення, був притягнутий до справедливої відповідальності і ні один невинний не був притягнутий до відповідальності. Службове розслідування повинно сприяти дотриманню законності, викоріненню випадків її порушення, вихованню особового складу органів внутрішніх справ в дусі точного і безумовного дотримання чинного законодавства.

Згідно із п.10 Інструкції №552 при проведенні службового розслідування повному, об'єктивному і всебічному дослідженню підлягають: подія порушення (час, місце, спосіб і інші обставини); наявність вини працівника органів внутрішніх справ в скоєнні порушення, мета та мотиви порушення; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності порушника як пом'якшуючі, так і обтяжуючі його відповідальність; характеристика особи, що скоїла порушення (відношення до служби, поведінка до порушення); причини та умови, що сприяли скоєнню порушення; характер та розмір нанесених порушенням збитків.

Колегія суддів зазначає, що наведених законодавчих приписів відповідачем дотримано не було, докази проведення розслідування за участю безпосереднього начальника порушника у матеріалах справи відсутні, з висновку від 26.03.2012р. не вбачається дослідження при проведенні службового розслідування, наведених у п.10 Інструкції №552, обставин.

П.12 Інструкції №552 передбачено, що персональну відповідальність за повноту, всебічність та об'єктивність службового розслідування несуть працівники, що безпосередньо його проводили. П.17 Інструкції №552 визначено, що у висновку по результатах службового розслідування має бути вказано: посада, звання і прізвище працівника, що проводив службове розслідування; наслідки встановленого порушення, чим підтверджується чи виключається вина працівника, обставини, що пом'якшують і посилюють його відповідальність.

Колегія суддів відзначає, що з матеріалів справи не вбачається, які саме особи проводили службове розслідування, зокрема, у висновку від 26.03.2012р. зазначено: «старший інспектор ВІОС УКЗ ГУМВС України в Харківській області майор міліції Лучник В.М., розглянувши матеріали службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни працівниками Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, встановив:». У висновку службового розслідування не зазначено наслідків встановленого порушення, чим підтверджується чи виключається вина працівника, обставини, що пом'якшують і посилюють його відповідальність

Водночас, згідно із п.18 Інструкції №552 до затвердження висновку керівником органу внутрішніх справ з ним ознайомлюються: керівник, підлеглі якого проводили службове розслідування, та керівник служби, працівник якої допустив порушення.

Також, матеріали справи не містять доказів ознайомлення керівника служби, працівник якої допустив порушення, з висновком до його затвердження керівником органу внутрішніх справ, що свідчить про порушення відповідачем ст.14 Дисциплінарного статуту та п.18 Інструкції №552.

Попри це, п.15 Інструкції №552 передбачено, що особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: знайомитися після закінчення службового розслідування із затвердженим висновком, а з дозволу керівника, який призначив службове розслідування, з матеріалами перевірки в частині, що його стосуються, якщо це не суперечить вимогам про збереження державної і службової таємниці; оскаржувати затверджений висновок службового розслідування у порядку, встановленому Дисциплінарним статутом.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент проведення службового розслідування і на дату складання висновку від 26.03.2012р., позивач перебував під вартою, у зв'язку з обранням міри запобіжного заходу відносно нього у вигляді тримання під вартою, тобто ОСОБА_1 фізично був позбавлений можливості ознайомлення з матеріалами перевірки відносно нього. Відповідач не надав суду доказів ознайомлення позивача після закінчення службового розслідування із затвердженим висновком.

За таких обставин, твердження апелянта щодо обізнаності позивача з висновками службового розслідування та погодження з ними внаслідок не оскарження їх у цій справі, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, враховуючи те, що висновок службового розслідування і наказ №372, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, датовані однією датою - 26.03.2012р., що унеможливлює оскарження висновків службового розслідування.

Враховуючи зазначене, колегії суддів апеляційної інстанції вважає, що вище наведені порушення вимог ст.14 Дисциплінарного статуту та п.п.10, 15, 17, 18 Інструкції №552 з боку відповідача виключають правомірність висновку службового розслідування від 26.03.2012р.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про позбавлення позивача права на оскарження висновків службового розслідування.

Водночас, відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Отже, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано в суді апеляційної інстанції, відповідачем не доведено виконання ним обов'язку щодо зажадання від порушника надання письмового пояснення.

При цьому, судова колегія погоджується із судом першої інстанції, який не прийняв до уваги пояснення позивача від 23.03.2012р. (а.с.143), оскільки цей документ не містить усіх необхідних даних, які б дозволяли дійти висновку про відібрання цих пояснень від позивача саме в межах службового розслідування, враховуючи також відсутність у справі даних про строк його проведення. Зокрема в поясненнях не зазначено місця де його складено, звання, посади, місця роботи та документу, який посвідчує особу, що надає пояснення, а також даних особи, яка відбирала ці пояснення, тощо. Відсутність наведеної інформації у поясненнях від 23.03.2012р. спростовує висновок відповідача про відмову позивача від надання пояснень, з посиланням на ст.63 Конституції України, саме під час проведення службового розслідування відповідачем.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про те, що вірогідно саме під час роз'яснення прав, особу повідомляють про сам факт проведення службового розслідування, адже вони є припущенням.

Згідно із ст.12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту унормовано, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. У разі вчинення незначного порушення службової дисципліни начальник може обмежитись усним попередженням особи рядового або начальницького складу щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє. У разі повторного вчинення особою рядового або начальницького складу незначного проступку з урахуванням його не тяжкості, сумлінного ставлення цієї особи до виконання службових обов'язків, нетривалого перебування на посаді (до шести місяців) та з інших поважних причин начальник може обмежитися раніше накладеним на таку особу дисциплінарним стягненням. Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Матеріалами справи підтверджується, що не погашених дисциплінарних стягнень у позивача немає, в свою чергу, відповідно до службової характеристики, що міститься у справі, ОСОБА_1 старанно ставиться до своєї роботи, характеризується як людина, яка вміє виділити в роботі головне і спрямувати свої зусилля на виконанні поставленого завдання, вболіває за результати своєї праці; на критику в свою адресу реагує правильно, робить належні висновки, морально стійкий, у побуті скромний. У наданій характеристиці зазначається також, що зовнішній вигляд позивача охайний, завжди дотримується встановлених правил носіння форменого одягу.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що з матеріалів, наданих відповідачем, не вбачається врахування ним зазначених вище обставин, зокрема, не визначена заподіяна позивачем шкода, рівень кваліфікації, тощо.

Обґрунтовуючи правомірність звільнення, відповідач посилається на порушення позивачем п.п.10.7, 10.11, 13.1., 13.2, 13.3, 19.3 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого Наказом МВС України від 11.11.2010 року № 550, ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ, проте ГУМВС України у Харківській області не зазначено, яке саме порушення із перелічених в ст.7 Дисциплінарного статуту вчинено позивачем і в чому полягає порушення норм Етичного кодексу працівників органів внутрішніх справ України.

Колегія суддів наголошує, що за загальним правилом будь-яке звільнення особи, в тому числі у відносинах публічної служби, має бути обґрунтованим, тобто мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену, в даному випадку, Дисциплінарним статутом, характер накладеного покарання повинен відповідати його наслідкам. Представником відповідача не доведено, що позивачем допущено порушення дисципліни, яке б давало підстави до його звільнення. Отже, у даній справі тяжкість вчиненого дисциплінарного проступку не відповідає застосованому виду дисциплінарного стягнення до позивача, а тому застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу як звільнення з органів внутрішніх справ є необґрунтованим та передчасним.

Перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст.43 Конституції України права на працю. Згідно із ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, звільнення позивача з органів внутрішніх справ є неправомірним та вчинено із порушенням порядку проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ та накладання дисциплінарних стягнень, тому оскаржувані накази відповідача є протиправними.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги встановлення судом факту протиправності оскаржуваних наказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу зобов'язання ГУМВС України в Харківській області поновити позивача на попередньо займаній посаді.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод чи інтересів особи цим Кодексом та іншим законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Ч.1 ст.100 КАС України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи вбачається, що з 20.03.2012р. позивач перебував в ІТТ ОСУ ГУМВС України в Харківській області. 23.03.2012р. постановою Київського районного суду м.Харкова відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - взяття під варту з утриманням в Харківському слідчому ізоляторі. 17.06.2014р. позивачу була змінена міра запобіжного заходу з утримання під вартою на заставу відповідно до ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.06.2014 року по справі № 646/6126/14-к.

Після чого, 16.07.2014р., з метою реалізації своїх конституційних прав, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Отже, позивач весь час з 20.03.2012р. по 17.06.2014р., у тому числі на час звільнення, знаходився в ізоляції від суспільства та був обмежений в можливості вільно користуватися своїми правами. У матеріалах справи, долучених до позову, містяться докази застосування до позивача фізичного насильства під час перебування в ІТТ ОСУ ГУМВС України в Харківській області та Харківському слідчому ізоляторі.

Тому наведені обставини кваліфікуються колегією суддів як такі, що об'єктивно завадили позивачу вчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, тобто причини пропуску позивачем строку звернення до суду є поважними.

Також, відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Із наявних у справі матеріалів не вбачається, що позивач отримав витяги з оскаржуваних наказів та трудову книжку. При цьому, підпис ОСОБА_1 на супровідному листі та розписці, що не містить номеру наказу, не свідчать про отримання позивачем саме витягу і саме з оскаржуваних наказів, беручи до уваги застосування до позивача фізичного насильства під час перебування під вартою, що не спростовано відповідачем (а.с.224, 226).

Крім того, враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено факт не ознайомлення позивача із висновками службового розслідування, результати якого слугували підставою для прийняття наказу відповідача №372 від 26.03.2012р., позивач об'єктивно не міг усвідомити ті обставини, що його права було порушено.

Виходячи з положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кореспондують із приписами ч.2 ст.55 Конституції України, ч.1 ст.7, ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 КАС України, кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді

Відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.2 ст.8 КАС України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Європейський Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

За таких обставин, судовою колегією не виявлено наявність підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, тому судом першої інстанції було правомірно поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Харківське міське управління ГУМВС України у Харківській області в обґрунтування скарги щодо протиправності стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу посилається на п.3.5.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, затвердженої Наказом МВС України від 31.12.2007р. №499. Однак наведені доводи не можуть бути враховані з огляду на те, що у редакції наведеної Інструкції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, п.3.5.4 немає, тому його приписи не можуть бути застосовані у даній справі.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114).

Відповідно до п.24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно із ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в даному провадженні предметом розгляду є виплата грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача внаслідок незаконного звільнення, строк звернення до суду було поновлено внаслідок поважності причин його пропуску, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає грошове забезпечення саме за час з 01.06.2012р. по день фактичного поновлення позивача на посаді з метою належного відновлення порушених прав на проходження публічної служби.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував положення ч.2 ст.235 КЗпП України, зважаючи на те, що в редакції Положення №114 від 05.12.2012р. п.24 доповнено абзацом другим, відповідно до якого, якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

При обрахуванні зазначеної суми, суд попередньої інстанції правомірно застосовував Постанову Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», якою врегульовано порядок обчислення середньої заробітної плати. Згідно з даними довідки Сектору фінансових ресурсів та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Харківській області від 05.08.2014р. №30/7/917 середньоденне грошове забезпечення позивача на момент звільнення складало 62,88грн., середньомісячне - 1886,38грн. Тому суд першої інстанції правомірно не погодився із обрахованою позивачем сумою грошового утримання.

Зазначена позиція кореспондується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеній в постанові від 06.11.2013р. (справа №21-389а13), від 08.10.2013р. (справа №21-336а13), від 14.01.2014р. (справа №21-395а13), та ухвалах Вищого адміністративного суду України 05.03.2014р. К/800/54737/13, від 13.03.2014р. К/9991/41118/11, від 28.05.2014р. К/800/51670/13, від 08.08.2014р. К/9991/1912/12, від 26.02.2013р. К/9991/38627/11, від 05.11.2013р. К/9991/43507/12.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що при її прийнятті суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг з наведених вище підстав висновків суду не спростовують, тому, у відповідності до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Харківського міського управління Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 року по справі № 820/13378/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 26.12.2014 р.