Постанова № 42018207, 09.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 р. Справа № 643/13098/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 21.10.2014р. по справі № 643/13098/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова

про визнання дій неправомірними, визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

09.09.2014 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, визнати не чинними рішення відповідача згідно Протоколу від 17.07.2014 року в частині щодо відмови в поновленні виплати раніше призначеної пенсії, зобов'язати відповідача прийняти рішення та вчинити певні дії відповідно до п. 15 Порядку по поновленню пенсії, а також додатково наданих документів - дії стосовно переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком довічно, скасувати в Протоколі від 17.07.2014 року рішення відповідача в частині зазначення, що оскільки заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії була подана не особисто пенсіонером, а його представником ОСОБА_2, а також те, що серед переліку документів, доданих до заяви про поновлення пенсії, відсутні документи, що підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні ОСОБА_1 (паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), тому підстав для поновлення виплати пенсії не має, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з переведенням пенсії за вислугу років на пенсію за віком довічно, з заліком додаткового страхового стажу після раніше призначеної пенсії, зробивши нарахування (перерахування), з заліком усіх пенсійних надбавок, передбачених чинним пенсійним законодавством України, починаючи з 16.07.2014 року.

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 21.10.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Від представника відповідача до Харківського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Проте, представником відповідача не подано доказів на підтвердження поважності причин неможливості прибути в судове засідання та документів на підтвердження зазначених обставин, у зв'язку з чим вказане клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 08.06.1984 року Центральним райвідділом соціального забезпечення м. Воронежа було призначено пенсію за вислугу років. (а.с.51).

З 1984 року по липень 2000 року ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Московського району м.Харкова та отримував пенсію за вислугу років, що підтверджується посвідченням №155680, копію якого долучено до матеріалів справи. (а.с.17).

Позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1, термін дії якого продовжено до 25.12.2017 року (а.с. 15).

У липні 2000 році ОСОБА_1 переїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку з чим йому припинено виплату пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2014 року представником позивача - ОСОБА_2 було подано заяву щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1

Комісія Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова по розгляду спірних питань 17.07.2014 року прийняла рішення про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії, мотивуючи це тим, що заява подана не особисто пенсіонером , а його представником, а також тим, що серед переліку документів, доданих до заяви про поновлення виплати пенсії, відсутні документи, що підтверджують місце проживання (реєстрації) в Україні ОСОБА_1 ( а.с.14).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими.

Даючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Пунктом 4 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбаченому цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналогічне положення викладено у частині другій статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Згідно частин третьої та четвертої цієї статті пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту -Закон), виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За змістом ч.1 ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи зазначене, органи соціального захисту населення, припиняючи виплату пенсії позивачу у зв'язку з його переїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, діяло відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин. Судовим розглядом встановлено, що Міжнародних договорів між Україною та Державою Ізраїль стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 року вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для поновлення виплати пенсії відповідач зобов'язаний поновити та здійснювати виплату пенсії позивачу.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на поновлення пенсії за вислугу років, яку він отримував до виїзду на постійне місце проживання за межи України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова в поновленні виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1

Щодо позовних вимог про зобов'язання перевести позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком колегія суддів зазначає наступне.

На час звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії за вислугу років та переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1, виповнилось 60 років, що не заперечувалося пенсійним органом ні при розгляді справи судом першої інстанції, ні при апеляційному оскарженні. Також апелянтом не заперечується і наявність у позивача достатнього стажу для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р., заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника. Згідно з п. 4 цього Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

При цьому пункт 5 зазначеного вище Порядку, передбачає, що днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, пенсії. Також цим пунктом встановлено, що у разі, якщо до заяви про призначення, додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за пенсією вважається день приймання заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо документи, які необхідно подати додатково, протягом трьох місяців не подані, пенсія призначається, відновлюється за наявними документами. Таким чином, у разі якщо позивачем було надано не всі документи, відповідач мав повідомити про це позивача та надати строк для подання додаткових документів.

Між тим, колегія суддів зазначає, що оскільки позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії за вислугу років, то вимога позивача про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком є передчасною.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що належним і достатнім захистом прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова - поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 16.07.2014 року, у зв'язку з чим позов в іншій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного суду України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.2 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати по справі підлягають розподілу в порядку ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Московського районного суду м. Харкова від 21.10.2014р. по справі № 643/13098/14-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо відмови в поновленні виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1, викладену в протоколі засідання комісії управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова по розгляду спірних питань від 17.07.2014 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 16.07.2014 року.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подачу адміністративного позову в розмірі 36 грн. 54 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Курило Л.В.Судді Русанова В.Б. Присяжнюк О. В.