Ухвала суду № 42017946, 09.12.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 р.Справа № 820/17515/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2014р. по справі № 820/17515/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промметслав» (далі за текстом - ТОВ «Промметслав», позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі за текстом - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.10.2014 року № 7720302203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2176140,0 грн. (за основним платежем - 1450760,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 725380,0 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2014 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.10.2014 року № 7720302203.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В апеляційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зазначає, що ТОВ «Полімерград» занижено суму податку на додану вартість внаслідок безпідставного формування податкового кредиту по відносинам з ТОВ «Компвтормет», та обґрунтовує такий висновок відсутністю реальності здійснення господарських операцій з цим постачальником.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.09.2014 року, на підставі наказу № 1903 від 19.09.2014 року, відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «Компвтормет» за квітень 2014 року.

За результатами перевірки було складено акт № 3864/20-30-22-03/25611992 від 30.09.2014 року, яким зафіксовано порушення ст. 198, п.п. 200.1 - 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у розмірі 1450760,0 грн. за квітень 2014 року.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки № 3864/20-30-22-03/25611992 від 30.09.2014 року податковим органом 14.10.2014 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 7720302203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2176140,0 грн. (за основним платежем - 1450760,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 725380,0 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з незаконності та необґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення стали відображені в акті перевірки № 3864/20-30-22-03/25611992 від 30.09.2014 року висновки контролюючого органу про порушення позивачем ст. 198, п.п. 200.1 - 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 1450760,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Промметсплав» (покупець) та ТОВ «Компвтормет» (постачальник) укладено договір поставки № 17022014 від 17.02.2014 року, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець оплатити товар на умовах, оговорених у Договорі. Найменування товару: Алюмінієвий сплав. Ціна, кількість, якість, вартість та асортимент товару який поставляється вказується у видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження реальності здійснення сторонами господарської операції позивачем надано до суду наступні первинні документи: договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Якість товару підтверджується наявними в матеріалах справи сертифікатами на сплав алюмінієвий.

Транспортування товару здійснювалося спеціальними автопідприємствами на замовлення позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами здачі-прийняття робіт по транспортним операціям.

Придбаний у ТОВ «Компвтормет» товар був використаний позивачем у виробництві продукції, яка в подальшому реалізовувалась іншим суб'єктам господарювання, що підтверджено матеріалами справи.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам укладеного договору поставки та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Отже, формування податкового кредиту обумовлено придбанням товару з метою використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на отримання податкового кредиту за перевірений період підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог ст. 198, п.п. 200.1 - 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Компвтормет» є необґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту перевіреного періоду, оскільки актом ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя № 97/08-25-22-012/37088426 від 28.08.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компвтормет» (код ЄДРПОУ 37088426) щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року» встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентом позивача, враховуючи наступне.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ТОВ «Промметсплав» вимог податкового законодавства та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 14.10.2014 року № 7720302203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2176140,0 грн. (за основним платежем - 1450760,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 725380,0 грн.).

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2014р. по справі № 820/17515/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Ральченко І.М.