Ухвала суду № 42017828, 22.12.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

22 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1131/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯМУР-ТРЕЙД» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯМУР-ТРЕЙД» (далі - Позивач, Товариство) звернулось з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2013 року № 0002052203 (з урахуванням ухвали суду від 25.06.2014 року про залишення без розгляду позовної вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угод з контрагентами. Так, встановлені в акті перевірки факти зведені до аналізу діяльності контрагентів Позивача, а також до перевірки дотримання саме ними податкового законодавства.

За результатами перевірки, посилаючись на відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, необхідної кількості технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, незнаходження деяких за місцем реєстрації, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкового вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, ДПІ дійшла висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між Позивачем та його контрагентами-постачальниками не мають реального товарного характеру, тому є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків.

Відповідач заперечував проти позову з тих підстав, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, від здійснення угод з контрагентами. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 04.11.2013 року № 0002052203.

Не погодившись з таким рішенням ДПІ подано апеляційну скаргу на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ЯМУР-ТРЕЙД» повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що операції контрагентів позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності. Правочини, укладені окремими постачальниками Товариства, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені удавано з метою несплати податків третіми особами.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що 17.10.13 - 18.10.13 відповідачем проведено документальну позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «КМД» та ТОВ «Соладей-Україна» за липень 2013 року.

21.10.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №1037/14-04-22-03/33626875, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 151058 грн. у т.ч. за липень 2013 року у сумі 151058 грн.

04.11.13 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002052203 яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 151058,00грн. та штрафними санкціями на суму 75529,00грн.

Не погодившись з таким висновком податкового органу позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.11.2013 року № 0002052203.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 : «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Судом першої інстанції вірно визначено, що відповідачем не було надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

ДПІ не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Крім того, не обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Зазначено лише про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Посилання відповідача на положення ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Колегією суддів встанволено, що між позивачем та ТОВ «Торговий дім «КМД» було укладено договір поставки № 01/07/13 від 01.07.2013р. Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору поставки, ТОВ «Торговий дім «КМД» передає у власність позивачу товар (компонент палива моторного), а позивач зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його.

Зазначений товар передавався у власність позивачу на підставі видаткових накладних №: ВЕ0150713-1 від 01.07.2013р.; ВЕ0150713-2 від 02.07.2013р.; ВЕ0150713-3 від Х)7.2013р.; ВЕ0150713-6 від 09.07.2013р.; ВЕ0150713-4 від 04.07.2013р.; ВЕ0150713-5 08.07.2013р. Оплата за вказаний товар проводилася шляхом безготівкових розрахунків на підставі рахунків - фактур виставлених постачальником товару - ТОВ «Торговий дім «КМД», а саме: - рахунок-фактура № РФ-150713-6 від 09.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-5 від 08.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-4 від 04.07.2013р. рахунок-фактура № РФ-150713-3 від 03.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-2 від 02.07.2013р., рахунок-фактура № РФ-150713-1 від 01.07.2013р. Розрахунки між позивачем та його контрагентом-постачальником здійснювались у готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів до каси підприємства, про що свідчать копії квитанцій до прибутково касового ордеру. На підставі вчинених господарських операцій ТОВ «Торговий дім «КМД» було видано позивачу податкові накладні №: 38 від 08.07.2013р., № 39 від 09.07.2013р., № 37 від 2013р., № 36 від 03.07.2013р., №35 від 02.07.2013р., №34 від 01.07.2013р. та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Товариством представлено до суду копії товарно-транспортних накладних які підтверджують факт транспортування придбаного в ТОВ «Торговий дім «КМД» до ТОВ «Ямур-Трейд», а саме: - товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) № 38 від 01.07.2013 року, товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) № 39 від 02.07.2013 року, товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №40 від 03.07.2013 року, товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти)№ 41 від 04.07.2013 року, товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №42 від 08.07.2013 року, товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів (нафти) №43 від 09.07.2013 року.

Придбаний товар транспортувався від постачальника до позивача за допомогою послуг, наданих ФОП ОСОБА_2 на підставі укладеного з позивачем договору на перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом 01.11.2012р.

На момент перевезення вказаного товару, ФОП ОСОБА_2 був зареєстрований в державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, з одним із кодів аомічної діяльності - 49.41 - вантажний автомобільний транспорт.

Разом з тим ФОП ОСОБА_2 має ліцензію Головної державної інспекції на автомобільному транспорті серія НОМЕР_1 від 05.03.2012р., якою ФОП ОСОБА_2 надано право надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Отриманий за вказаним Договором Товар в подальшому реалізовувався позивачем безпосередньо власному контрагенту-покупцю - ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» на підставі _ поставки № 2 від 22.02.2013р.

На підставі проведення вказаних господарських операцій позивачем було видано ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» податкові накладні.

Оплата за товар, придбаний ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» у позивача, здійснювалася у безготівковій формі, шляхом сплати грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ямур-Трейд», що підтверджується відповідними копіями виписок з особового рахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність проведення господарської операції, в результаті якої позивачем правомірно віднесено суми господарських операцій до складу податкового кредиту.

Колегією суддів встановлено, що між позивачем та ТОВ «Соладей-Україна» було укладено договір поставки № 01-07/13 від 01.07.2013 р. Відповідно до п. 1.2. вказаного Договору поставки, ТОВ «Соладей-Україна» передає у власність позивачу товар (конденсат газовий стабільний), а позивач зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його. Вказаний означений товар передавався у власність позивачу на підставі видаткових накладних: ВН-15/07/13-1 від 01.07.2013р.; ВН-15/07/13-2 від 02.07.2013р.; ВН-15/07/13-3 від 2013р.; ВН-15/07/13-4 від 04.07.2013р.; ВН-15/07/13-5 від 05.07.2013р.; ВН-15/07/13- 08.07.2013р.; ВН-15/07/13-7 від 09.07.2013р.; ВН-15/07/13-8 від 10.07.2013р.; ВН- 13-9 від 11.07.2013р.; ВН-15/07/13-10 від 12.07.2013р.; ВН-15/07/13-11 від 2013р.; ВН-15/07/13-12 від 16.07.2013р.

Оплата за вказаний товар проводилася шляхом безготівкових розрахунків на підставі в-фактур виставлених постачальником товару - ТОВ «Соладей-Україна», а саме: рахунок-фактура № РФ-15/07/13-1 від 01.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-2 від 02.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-3 від 03.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-4 від 04.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-5 від 05.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-6 від 08.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-7 від 09.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-8 від 10.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-9 від 11.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-10 від 12.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-11 від 15.07.2013р.; рахунок-фактура № РФ-15/07/13-12 від 16.07.2013р. Розрахунки між позивачем та його контрагентом постачальником здійснювались у готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів до каси підприємства, про що свідчать копії квитанцій до прибутково касового ордеру. На підставі вчинених господарських операцій ТОВ «Торговий дім «КМД» було видано позивачу податкові накладні №: 225 від 01.07.2013р., 226 від 02.07.2013р., 230 від .2013р., 231 від 04.07.2013р., 233 від 05.07.2013р., 236 від 08.07.2013р., 243 від 10.07.2013р., 244 від 11.07.2013р., 250 від 12.07.2013р., 256 від 16.07.2013р. Конденсат газовий стабільний, придбаний позивачем у ТОВ «Соладей-Україна» транспортувався від ТОВ «Соладей-Україна» до позивача за допомогою послуг, наданих ФОП ОСОБА_2, на підставі вищезазначеного договору на перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Отриманий за вказаним Договором Товар в подальшому реалізовувався позивачем безпосередньо власному контрагенту-покупцю - ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» на підставі зазначеного договору поставки № 2 від 22.02.2013р.

На підставі проведення вказаних господарських операцій позивачем було видано «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» податкові накладні.

Оплата за товар, придбаний ТОВ «ОКТАН-ДРІМ ЮГ» у позивача, здійснювалася у безготівковій формі, шляхом сплати грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ямур-Трейд» що підтверджується копіями виписок з особового рахунку.

Таким чином, внаслідок господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Торговий дім «КМД» та ТОВ «Соладей-Україна» змінився фінансово-майновий стан позивача, що свідчить про реальність господарських відносин на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Позивачем надано суду первинні документи які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності.

Колегією суддів також враховується той факт, що у судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції в якості свідка був допитаний ФОП ОСОБА_2, який надав суду пояснення, що саме ним були надані позивачу послуги стосовно транспортування автомобільним транспортом нафтопродуктів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що угоди між позивачем та контрагентом фактично не відбувалася, оскільки податковим органом не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод.

Колегією суддів також не приймається посилання апелянта на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.09.2013 року № 1241/26-55-22-01/38005314 «Про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Соладей-Україна» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень 2012 року - серпень 2013 року»; акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 24.09.2013 року № 99/26-58-22-06-15/37023856 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року», оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Таким чином, акти ДПІ «Про неможливість проведення зустрічної звірки» не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Враховуючи, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи, у наявності були всі податкові накладні та інші первинні документи (копії яких наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт виконання робіт на користь позивача, суд вважає що позивач, в порядку визначеному вказаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ.

За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.11.2013 року № 0002052203 підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький