Ухвала суду № 42016486, 03.12.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/2364/14 Провадження № 22-ц/795/2077/2014 Головуючий у I інстанції -Олійник В. П. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В.

при секретарі - Зіньковець О.О.,

за участю: представника ПАТ "Державний ощадний банк України" Черниш І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 вересня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітнього ОСОБА_3, інтереси якого представляють його законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_2, про виселення,

В С Т А Н О В И В :

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 просить рішення Ніжинського міськрайонного суду від 04.09.2014 року, яким позов ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, про виселення - задоволено, в частині виселення ОСОБА_3 змінити.

Доводи скарги зводяться до того, що рішення суду ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт в скарзі зазначає, що судом не були враховані норми ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", яка визначає поняття обтяження, що є визначенням умов договору щодо не встановлення інших обтяжень щодо предмету іпотеки.

Судом не були враховані норми ст.ст. 25, 29, 33 ЦК України, що порушує права малолітньої особи.

Застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України, суперечать ст. 4 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлено, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 06.08.2013 року позов Ніжинського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором відновлювальної кредитної лінії № 192 від 08.07.2008 року в розмірі залишку непогашеного кредиту в сумі 240730,99 гри., суми непогашених відсотків з 08.07.2008 року по 18.03.2013 року - 21941,48 грн., суми пені з 01.01.2013 по 29.03.2013 в розмірі 1459,78 грн., а всього заборгованості в сумі 264132,25грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки в межах його вартості, а саме: трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної спільної власності: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, та застосовано спосіб реалізації предмету іпотеки, шляхом продажу майна на прилюдних торгах з початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а.с. 11-12).

В забезпечення виконання умов кредитного договору від 08.07.2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладений договір поруки №192. Відповідно до зазначеного договору поручителем по Договору є ОСОБА_6, який бере на себе прямі зобов'язання відповідати перед Кредитором у зобов'язаннях Боржника по Кредитному договору.

Предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно, а саме трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1. Загальна площа квартири становить 62,9 кв. м., вартістю 457113,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 33 ЗУ „Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

18.11.2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ПАТ "Державний ощадний банк України" направлено вимоги про звільнення житлового приміщення (житлового будинку, квартири), а саме 3-х кімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в зв'язку з тим, що станом на 18.11.2013 р. згідно з договором відновлювальної кредитної лінії №192 від 08.07.2008 р. у них виникла заборгованість на загальну суму 289696,42 грн.

Згідно довідки виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 03.06.2014 року в іпотечній квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" та виселяючи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, інтереси якого представляють його законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_2, із жилого приміщення - АДРЕСА_1 суд виходив з того, що відповідачі добровільно не звільнили спірну квартиру, на яку звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, що є підставою для застосування ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК України.

Вірно встановивши обставини справи, здійснивши аналіз зазначених правових норм, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Слід дійти висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині посилання на ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім того судом першої інстанції враховано, що на час укладення іпотечного договору малолітній ОСОБА_3, не мав права власності на спірну квартиру, під час укладення договору іпотеки, і не мав права користування предметом іпотеки на момент укладення даного договору.

Крім того, предметом позову є не звернення стягнення на майно, а виселення з житлового будинку як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору.

За змістом ч. 2 ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У порядку ст. 40 Закону України «Про іпотеку» ПАТ "Державний ощадний банк України" направив мешканцям вказаної квартири вимогу у тридцятиденний термін звільнити вказану квартиру (а.с. 13-15).

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Доводи скарги щодо того, що судом не були враховані норми ст.ст. 25, 29, 33 ЦК України, що порушує права малолітньої особи, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, за наявності реєстрації матері ОСОБА_2 в АДРЕСА_2, оскільки, згідно із ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, окільки обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення, яке відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

Апеляційний суд приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: