Ухвала суду № 42015726, 16.12.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10755/13-ц 16.12.2014 16.12.2014 16.12.2014

Провадження №22-ц/784/3379/14 Головуючий першої інстанції: Черенкова Н.П.

Категорія: 43 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

16 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Свіщук О.В.,

за участю:

- представника позивачки - ОСОБА_2,

- представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

скаргою

представника ОСОБА_5

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2014 року у справі за

позовом

ОСОБА_5, діючої в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний -1», про визначення порядку користування квартирою,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_5, діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6, звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 в м. Миколаєві.

В обгрунтування позову вказувала, що вони разом з донькою та відповідачем є співвласниками вказаної квартири, зокрема, за нею у 2013 році зареєстроване право власності на ? частку, а за її донькою - на 1/8 частку (разом 3/8 частки), а відповідачеві належить 5/8 часток цієї ж квартири.

Уточнюючи позовні вимоги та посилаючись на те, що відповідач перешкоджає їх проживанню у квартирі, позивачка просила виділити у їх спільне користування разом із донькою житлову кімнату, площею 12,6 кв.м, а відповідачу - дві житлові кімнати, площею 7,3 кв.м та 8,1 кв.м, залишивши в спільному користуванні співвласників кухню, туалет, балкони, коридори.

До участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ «Центральний -1», що обслуговує вказаний житловий будинок та прибудинкову територію.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що 4 листопада 2005 року купив квартиру у ОСОБА_7, яка повністю належала продавцю, відремонтував її та переобладнав, тому зазначених позивачкою кімнат не існує внаслідок перетворення в інше нерухоме майно. У 2012 році рішенням суду угода купівлі-продажу квартири визнана частково недійсною, в зв'язку з визнанням за позивачами права власності в порядку спадкування.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що переобладнання квартири, що перебуває у спільній частковій власності сторін, є самочинним, тому питання щодо визначення порядку користування самочинно переобладнаною квартирою не може бути предметом судового розгляду, проте позивачка не позбавлена права обрати інший спосіб захисту порушеного права.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак - виключає це майно із цивільного обороту.

Як встановлено судом, сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1.

Будинок, в якому знаходиться квартира, забудови до 1917 року й загалом складається із п'яти флігелів - одно та двоповерхових. Квартира № 12 розміщена у двоповерховому флігелі «Д-2» на другому поверсі.

Із матеріалів справи також вбачається, що 23 січня 1998 року на підставі біржової угоди купівлі-продажу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 купили у ОСОБА_10 вказану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 33,1 кв.м.

Спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла ОСОБА_7, яка 8 січня 2003 року отримала свідоцтво про право на спадщину й на ? частку квартири № 12.

4 листопада 2005 року ОСОБА_11 продала квартиру № 12 (цілу) ОСОБА_3

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2011 року, яке набрало законної сили 9 лютого 2012 року, визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 23 січня 1998 року на товарній біржі між продавцем ОСОБА_10 та покупцями ОСОБА_8 і ОСОБА_9, а також цим же рішенням визначено частки позивачів в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Зокрема, визнано що ОСОБА_5 у квартирі № 12 належить 1/4 частка, її донці ОСОБА_6 - 1/8 частка (а.с. 13-18, 172-175).

У 2013 році право власності позивачів на квартиру № 12 зареєстровано в Державному реєстрі прав права власності на нерухоме майно (а.с 17-18).

Згідно із договором купівлі - продажу від 23 січня 1998 року, а також і даними КП МБТІ станом на 23 грудня 2002 року спірна квартира № 12 складалася із трьох житлових кімнат: площею 12,6 кв. м, 7,3 кв.м, 8,10 кв.м, а також кухні, площею 5,1 кв.м. Всього житловою площею 28 кв.м, загальною - 33,1 кв.м (а.с. 68).

У 2005 році, після придбання квартири у власність, відповідач здійснив самочинну перебудову (реконструкцію) квартири з демонтажем і влаштуванням перегородок, у тому числі й капітальних, зі зміною площі та конфігурації внутрішніх приміщень, зі зменшенням житлової площі на 9,8 кв.м та загальної - на 2,6 кв. м. Внаслідок цього фактично були повністю змінені усі приміщення квартири, належні сторонам на підставі правовстановлюючих документів.

Зокрема, у квартирі стало дві житлові кімнати, площею 6,8 кв. м та 11,4 кв. м, коридор - 3,1 кв. м, кухня - 6,5 кв. м, вбудовано та улаштовано санвузол - 2,7 кв. м. Як наслідок квартира стала загальною площею 30,50 кв.м, житловою - 18, 2 кв.м.

Факт самочинної перебудови (реконструкції) квартири відображено й зафіксовано КП БТІ у технічному паспорті на квартиру станом на 13 лютого 2014 року, виданому ОСОБА_3 (а.с. 65-67), а також підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 травня 2014 року (а.с. 75-93).

Внаслідок цього утворився новий, не узаконений, об'єкт нерухомості, що виключає його із цивільного обороту. Тому питання щодо визначення порядку користування цим майном не може бути предметом судового розгляду.

В розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органом архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Така правова позиція викладена у п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва», а також у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс/13, правові висновки якого є обов'язковими для застосування у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) або встановлення порядку користування в судовому порядку.

За такого, доводи апеляційної скарги про можливість визначення порядку користування самочинно перебудованою квартирою є помилковими.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: