Постанова № 42015487, 25.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2014 р. Справа № 922/3521/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Василенка І.Ю. за довіреністю № 08-11/5909/2-13 від 30.12.2013 р.

відповідача - Шевченка Є.О за довіреністю б/н від 09.09.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. № 3925Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р. у справі № 922/3521/14

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до ТОВ "Рожева пальма", м. Харків

про внесення змін до договору

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рожева пальма" про внесення змін до договору оренди землі від 11.04.2006р. № 140667100070, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору у редакції, викладеній у позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на 13, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 93, 125, 126, 189 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 629, 649, 651, 653, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р. (суддя Лаврова Л.С.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. 144 Конституції України, ст.ст. 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст.188 ГК України, ст.ст. 21, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 274, 289 Податкового кодексу України. Також скаржник вказує, що сторонами договору визначено можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому вчинена у встановленому чинним порядком зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.12.2014 р., запропоновано надати суду апеляційної інстанції відповідачу відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень, а позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.

15.12.2014 р. за вх. № 12224 відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, в силу чого просить залишити його без змін.

В судовому засіданні 15.12.2014 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 22.12.2014 р.

22.12.2014 р. позивачем за вх. № 12786 були надані додаткові пояснення в обґрунтування апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи сторони, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а зазначене рішення господарського суду Харківської області залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради від 06.03.2006 р. №51/06 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва та подальшої експлуатації об'єктів" між Харківською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Рожева пальма" (орендар) укладено договір оренди землі від 11 квітня 2006 року. Даний договір було зареєстровано 11 квітня 2006 року за № 140667100070 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" .

В пункті 8 договору сторони погодили, що його укладено строком на період будівництва до 06.03.2008 року (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) на період експлуатації до 06.03.2031 року.

Відповідно до пункту 5 вказаного Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на період будівництва згідно з довідкою №1693/06 від 21.03.2006 року становить 204174, на період експлуатації згідно з довідкою №1694/06 від 21.03.2006 року становить 1020871 гривень.

Згідно з пунктом 13 договору оренди землі розмір орендної плати переглядається у разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках передбачених законом.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. №1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р.

Згідно п. 1.1. вказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р. застосовується з 01 січня 2014 року.

Попередня вартість 1 кв. м землі у місті Харкові була визначена станом на 01.01.2007 р. на підставі рішення Харківської міської ради від 25.12.2007 р. № 335/07 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 року", рішень Харківської міської ради від 27.02.2008 року № 42/08 "Про затвердження "Положення про впровадження нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2007 року" та була введена в дію з 01.03.2008р.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. №1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" (а.с.51) встановлено (п. 2, п. 3), що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Пунктом 5 зазначеного рішення Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012р. № 960/12 затверджено Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові. Відповідно до пункту 16.4 вказаного Порядку зміни до договору оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформляються додатковою угодою до договору оренди землі. Розмір орендної плати, передбачений договором оренди землі, підлягає перегляду у випадку, також зміни нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №727 від 30.10.2013 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 2908549,00 грн.

18.12.2013 року за вих.№5702/0/225-13 Департаментом земельних відносин Харківської міської ради рекомендованим поштовим відправленням направлено на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору оренди землі.

Відповідно до пункту 36 вказаного Договору оренди землі, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

З урахуванням наведених обставин позивач, посилаючись на норми на 13, 144 Конституції України, ст.ст. 12, 93, 125, 126, 189 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 30 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 5, 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель", ст.ст. 629, 649, 651, 653, 654, 792 ЦК України, ст.ст. 179, 188, 193 ГК України, звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд прийняти рішення, яким внести зміни до договору оренди землі від 20.03.2008р. № 140867100041, шляхом визнання договору про зміну до вказаного договору оренди землі укладеним у редакції, викладеній у позовній заяві.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції, виходячи з положень ст.ст. 6, 627, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 88, 193 ГК України, ст. 30 Закону України "Про оренду землі", які містять правила та регулюють загальні засади зміни та розірвання договорів, загальні засади відносин пов'язаних зі платою на землю, встановив, що жодна з норм вказаних позивачем (у тому числі норми Податкового кодексу України) не містить прямого припису про обов'язковість саме зміни умов договору оренди землі протягом його виконання в частині розміру орендної плати в разі прийняття орендодавцем рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки переданих в оренду земель; позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог (існування обов'язку відповідача щодо укладення спірної додаткової угоди про зміну розміру орендної плати за договором оренди землі) та не доведено відповідність пропонованої додаткової угоди вимогам Закону, а також позивачем не надано доказів збільшення розміру земельного податку.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю та невідповідністю нормам закону.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що окрім підстав, зазначених місцевим господарським судом, існує ще декілька самостійних правових підстав, які унеможливлюють задоволення позовних вимог.

По-перше, позивачем не дотримана передбачена законодавством процедура внесення змін до договору.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати їх розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як свідчать матеріали справи, позивачем 18.12.2013 року за вих.№5702/0/225-13 Департаментом земельних відносин Харківської міської ради рекомендованим поштовим відправленням направлено на адресу відповідача проект додаткової угоди до договору оренди землі, але відповідач дане поштове відправлення не отримував, що підтверджується довідкою ТОВ «Рожева Пальма», підписаною директором товариства Пташкіним А.В.

Враховуючи наведене, для внесення змін до договору згідно вимог чинного законодавства необхідно направлення стороні пропозиції. В матеріалах справи не мітиться доказів отримання відповідачем пропозиції про внесення змін до договору оренди.

Позивач у судовому засіданні не заперечував дефекту процедури, який полягає у неврученні пропозиції, однак у письмових пояснення зазначив, що дане порушення не тягне ніяких наслідків, оскільки компетенція судів розповсюджується на всі правовідносини, тому, на його думку, попереднє відправлення пропозиції не є необхідним. В обґрунтування цієї тези позивач послався на приписи ч.2 ст. 124 Конституції України та зміст Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів).

Колегія суддів зазначає, що такі висновки позивача не відповідають ані приписам ч.2 ст. 124 Конституції України, ані змісту наведеного рішення.

Так, недодержання попередньої процедури дійсно не може перешкоджати зверненню заінтересованої особи до суду, і саме це зазначив Конституційний Суд у наведеному рішенні, однак спірні правовідносини у даному спорі стосуються не права звернення до суду (яке безперешкодно реалізоване позивачем), а права на задоволення вимог, які заявлені з порушенням визначенням процедури, визначеної законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 5 ГК одним із проявів принципу законності у господарських правовідносинах є визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва. Саме тому порушення позивачем вимог ст. 188 ГК в частині порядку направлення пропозиції іншій стороні договору унеможливлює задоволення позову.

Фактично, зайнята позивачем позиція суперечить правовому порядку в України, оскільки позивач доводить, що порушення закону (невиконання приписів ст. 188 ГК) тягне такі ж самі наслідки, що і його сумлінне виконання. Очевидно, що така позиція є проявом нігілізму і не може бути підтримана у правовій державі.

По-друге, вимоги позову суперечать закону в частині порядку реалізації органом місцевого самоврядування своїх повноважень.

Так, позивач має право на захист в судовому порядку законного інтересу щодо внесення до діючого договору оренди землі, змін, що стосуються розміру орендної плати в зв'язку із змінами, що відбулися в нормативній грошовій оцінці землі.

Разом з тим, відповідно до системного тлумачення приписів ст. 15, 16 ЦК України, звернення за судовим захистом повинно бути раціональним: обраний спосіб захисту повинний дійсно поновлювати порушене право або задовольняти передбачений законом інтерес.

Саме тому законодавцем впроваджене визначення предмету та підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18).

Виходячи із змісту позовної заяви, предметом позову в даній справі, є матеріально-правова вимога про внесення змін до договору оренди землі від 11.04.2006 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного договору в редакції позивача. При цьому, предмет позову, визначений позивачем, не співпадає із фактичним предметом позову, оскільки виходячи із резолютивної частини позову, мова іде не про внесення змін до договору оренди, а про викладення договору пунктів договору оренди в новій редакції - повній зміні ряду пунктів договору, а також включення нових пунктів, які виходять за межі підстав позову.

Колегія суддів відзначає, що, виходячи із змісту матеріалів справи, позивач не доводив необхідність внесення додаткових умов до договору в ході вирішення спору місцевим господарським судом.

Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18).

В якості підстави позову позивач послався на зміну нормативної грошової оцінки землі.

Таким чином, умови, які позивач просить суд змінити, відносяться не тільки до тих, зміна яких передбачена пунктом 13 відповідного договору оренди землі (плата за землю), але й до інших пунктів, зміна яких ні пунктом 13, ні іншими пунктами договору або нормами Закону не передбачена. Також ці нові умови, викладені у додатковій угоді, ніяк не стосуються підвищення нормативної оцінки землі.

При цьому, колегія суддів вважає неможливим самостійний вибір судом тих пунктів із запропонованого проекту договору оренди землі в новій редакції, які складають предмет позову і не виходять за межі підстав позову, оскільки запропонована редакція договору має свою структуру, взаємозв'язок умов.

Позивач, у свою чергу, повинен був у межах підстав позову обґрунтувати необхідність внесення змін до договору, які не стосуються зміни нормативної грошової оцінки землі. Однак, позивачем ніяк не обґрунтована необхідність зміни решти пунктів договору. Наявність законодавчих чи передбачених договором підстав для примушення відповідача погодитись із пропонованими умовами, позивачем не доведена.

Про незаконність цих вимог позивача свідчить і те, що в даному разі позивач просить суд врегулювати в договорі відносини, які вже врегульовані нормативними актами, при чому просить зробити це у інший спосіб, ніж це передбачено цими актами. Але це неприпустимо, адже згідно ч.2 ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані нормативними актами.

У відповідності до ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Конкретизувати умови означає визначити ті умови договору, які мають змінюваний характер в залежності від конкретних умов відповідних правовідносин (стосовно договору оренди земельної ділянки, наприклад, це місцезнаходження, цільове призначення, площа та якісні характеристики земель, перелік, характеристика і стан лінійних споруд, інших об'єктів інфраструктури, у тому числі доріг, наявність обмежень, ставка та розмір орендної плати, строк дії договору, тощо).

В даному ж випадку позивач, пропонуючи умови договору, котрих немає у типовому договорі оренди землі, який затверджений Постановою КМУ від 30.03.2004р. N220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", насправді просить не конкретизувати, а змінити і доповнити умови типового договору, що прямо суперечить забороні на відступ від умов типового договору, встановленій ч.2 ст. ЦК України та ч.4 ст.179 ГК України.

Так, зокрема, в Типовому договорі оренди землі, затв. ПКМУ від 30.03.2004р. N220, а саме в вичерпному переліку підстав для перегляду розміру орендної плати відсутні пропоновані позивачем у спірній додатковій угоді умови щодо зміни розміру орендної плати у разі "зміни нормативної грошової оцінки землі".

Відповідність таких пропонованих позивачем умов договору типовому договору оренди землі, затвердженому самим позивачем, Харківською міською радою, не може бути прийняте до уваги, оскільки рішення органів місцевого самоврядування не можуть суперечити нормативним актам центральних органів державної влади.

Також, колегія суддів звертає увагу, що додана до позовної заяви додаткова угода містить положення щодо внесення змін до пункту 9 договору щодо зміни орендної плати із застосуванням коефіцієнту 5,6% від нормативної грошової оцінки землі.

Колегія суддів зазначає, що встановлення коефіцієнту 5,6% від нормативної грошової оцінки землі при розрахунку розміру орендної плати також не ґрунтується на договорі чи вимогах закону.

Коефіцієнт у розмірі 5,6 % встановлено позивачем на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові , яке затверджене рішенням 19 сесії 5скликання Харківської міської ради від 25.02.2008 року № 41/08. Однак, спірний договір було укладено 22 грудня 2003 року, а тому на час його укладення вказане Положення не діяло, а нормативно - правові акти розповсюджуються лише на ті договори, які укладено після набрання вказаними актами законної сили.

Законом не передбачено обов'язкову зміну ставки орендної плати до 5,6%.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Тобто, тільки строки внесення орендної плати чітко встановлюються Податковим кодексом України.

Податковий кодекс не встановлює розмір орендної плати, тільки граничні межі розміру - мінімальну та максимальну, а в цих межах сторони вільні за згодою визначити розмір орендної плати.

За таких обставин, у зв'язку з відсутністю передбачених законодавством та умовами договору оренди землі підстав для зобов'язання укласти додаткову угоду до договору про зміну розміру орендної плати без відповідного волевиявлення відповідача, висновок господарського суду першої інстанції про відмову в позові колегія визнає правомірним та обґрунтованим.

Опираючись на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує можливість примусового внесення зміни у спірний договір, тобто не доведено ані існування обов'язку відповідача щодо укладення спірної додаткової угоди про зміну розміру орендної плати за договором оренди землі, ані відповідності пропонованої додаткової угоди вимогам Закону.

Крім того, вимоги позивача суперечать змісту його власних рішень.

Так, заявленою у позові підставою для внесення змін до договору оренди земельної ділянки позивач визначає Порядок оформлення договорів у м. Харкові, затверджений Рішенням Харківської міської ради від 29.12.2012р. № 960/12 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 29 даного порядку даний Порядок не поширюється на договори оренди землі (додаткові угоди) та угоди про розірвання договорів оренди землі, які були підписані міським головою до набрання чинності даним Порядком.

Таким чином, внесення змін до договору оренди від 11 квітня 2006 року, а також вирішення договірного спору судом не може відбуватися на підставі рішення територіальної громади, дія якого обмежена виключно договорами, яки укладені після прийняття цього рішення.

Колегія суддів зазначає, що зміст п. 29 Порядку відповідає законодавству України щодо дії рішень органів влади у часі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На неможливість органів місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, вносити в односторонньому порядку до них, які погіршують становище інших учасників відносин, вказує і Конституційний Суд України в своєму рішенні від 16.04.2009р. №7рп/2009, де, зокрема, зазначається, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

За таких обставин, посилання позивача на те, що орендна плата за землю державної та комунальної власності є регульованою ціною, не спростовують висновку про неможливість застосування до договору оренди зазначеного Порядку, адже договір оренди землі був укладений до набрання чинності вказаним Порядком, а державне регулювання розміру орендної плати, як зазначалось вище, здійснюється на стадії укладання договору, а не на стадії його виконання, в зв'язку з чим в силу умов п. 29 вказаного Порядку, останній не може застосовуватись до спірних правовідносин, та не може бути в даному випадку підставою для внесення змін до договору оренди земельної ділянки, як вважає позивач. Ані Закон України "Про ціни та ціноутворення", ані Господарський кодекс України (ст.191, зокрема) не передбачають можливості зміни в односторонньому порядку цін у вже укладених договорах в обхід загального порядку змін умов договору, встановленого ч.1 ст.651 ЦК України, ст. 188 ГК України.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р. у справі № 922/3521/14 залишити без задоволення.

Рішення на господарського суду Харківської області від 14.10.2014 р. у справі № 922/3521/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2014 р.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.