Ухвала суду № 42014250, 01.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/21548/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Овчарука В.В.

представника відповідача Шпака В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014

у справі № 813/8396/13-а (876/653/14)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор»

до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Сокальської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області від 08.08.2013 № 0001311500, від 08.08.2013 № 0001321500, від 08.08.2013 № 0001331500, від 16.09.2013 № 0001371510, від 17.10.2013 № 0001411510. Зобов'язано Сокальську ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області протягом п'яти робочих днів з моменту набрання постановою суду законної сили надати управлінню Держказначейства України у Львівській області висновок про відшкодування ТОВ «Рахівський цукор» податок на додану вартість в сумі 26122500 грн. Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Сокальської ОДПІ на користь ТОВ «Радехівський цукор» витрати зі сплати судового збору в сумі 2294 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про задоволення позову частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Сокальської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області від 08.08.2013 № 0001311500, від 08.08.2013 № 0001321500, від 08.08.2013 № 0001331500, від 16.09.2013 № 0001371510, від 17.10.2013 № 0001411510. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Радехівський цукор» 1147 грн. судового збору.

Сокальська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права: ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 39.3 ст. 39, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 08.08.2013 № 0001311500 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2500609,00 грн. за травень 2013 року, - за податковим повідомленням-рішенням від 08.08.2013 № 0001321500 від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 23478407,00 грн. за травень 2013 року та для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 08.08.2013 № 0001331500 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 215226 грн., в т.ч. 143484,00 грн. основного платежу та 71742,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 25.07.2013 № 26/15-00/36153189, про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2013 № 0001371510 бюджетного відшкодування за червень 2013 року в сумі 23478407 та застовування за податковим повідомленням-рішенням від 17.10.2013 № 0001411510 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11739203,5 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 02.09.2013 № 29/15-00/36153189, про порушення позивачем вимог п. 39.3 ст. 39, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

За висновками перевірок порушення позивачем наведених норм кодексу полягало у тому, що позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 26122500 грн., сплаченого у зв'язку з придбанням у ТОВ «Чортківський цукровий завод» рухомого та нерухомого майна за договором від 29.04.2013 та за десятьма договорами від 27.05.2013, в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 2500000 грн. та за травень 2013 року в сумі 23622500 грн.

Позивач розрахувався за придбане майно повністю, податковий кредит сформував на підставі податкових накладних, однак податковий орган вважає, що показники податкового кредиту, від'ємного значення та бюджетного відшкодування позивача є непідтвердженими, оскільки позивач не надав до перевірки документів щодо визначення незалежної експертної оцінки майна та технічної документації майна.

Виходячи з цього податковий орган вважає, що позивач придбав рухоме майно за ціною, більшою за звичайну, а відтак, у порушення вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України сформував податковий кредит виходячи з договірної вартості товарів, яка є вищою рівня звичайних цін.

При цьому податковий орган виходить з того, що: за договорами оціночна вартість придбаного майна становить 50929294,54 грн., в т.ч. 8488215,76 грн. ПДВ, однак ціна придбання такого майна становить 74550900 грн., в т.ч. 12425150,00 грн.; за договорами оціночна вартість становить 62161438,50 грн., в т.ч. 10360239,75 грн., однак ціна придбання складає 82184100,00 грн., в т.ч. 13697350 грн. ПДВ.

Крім того, ціна придбання майна за договором від 29.04.2013 та додатків до нього є на 23783133,10 грн. (з ПДВ) більшою від балансової вартості та на 43644267,00 грн. (з ПДВ) більша від оціночної вартості.

При цьому податковий орган зазначає, що відповідно до п. 39.3 с. 39 Податкового кодексу України звичайна ціна має визначатись виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки під час проведення перевірки інформація про ціни в операціях між непов'язаними особами у співставних умовах на відповідному ринку товарів відсутня, тому у податкового органу не було можливості визначити звичайну ціну у відповідності до п. 39.2 ст. 39 цього кодексу.

Також податковий орган вважає, що у позивача взагалі відсутнє право на податковий кредит та бюджетне відшкодування, оскільки продавець - ТОВ «Чортківський цукровий завод», хоча і відобразив в декларації з ПДВ за травень 2013 року податкові зобов'язання за операціями з позивачем в сумі 23622500,00 грн., однак на таку саму суму в цьому ж періоді сформував податковий кредит за операціями з придбання у ТОВ «Кернел трейд» товарів (олії соняшникової), за відсутності документів на транспортування, зберігання та подальшої реалізації товару.

При перевірці у межах касаційної скарги правильності застосування судами норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин при вирішенні справи, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п. 39.1 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Відповідно до п. 39.2 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим кодексом, здійснюється за одним із таких методів:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу)

б) ціни перепродажу

в) «витрати плюс»

г) розподілення прибутку

г) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

Податковий орган, заперечуючи факт відповідності договірної ціни рівню звичайної ціни, не застосував вказаних методів для доведення цього, посилаючись на відсутність даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни та зазначаючи, що звичайна ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», що передбачено п.39.3 ст. 3 Податкового кодексу України.

Пункт 39.14. ст. 39 Податкового кодексу України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладає на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Відповідач, який піддав сумніву відповідність договірної ціни рівню звичайної ціни і не застосував визначені у п. 39.2 ст. 39 цього кодексу методи для визначення рівня звичайної ціни з огляду на відсутність даних для їх застосування, не визначав рівень звичайної ціни виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», як передбачено п.39.3 ст. 3 Податкового кодексу України.

Зокрема, судами встановлено, що відповідач, який поставив під сумнів відповідність договореної ціни рівню звичайної ціни, та який має обов'язок у такому випадку це довести, не залучав суб'єкта оціночної діяльності для здійснення незалежної оцінки. Натомість позивачем, який не згоден з доводами податкового органу та може їх спростовувати, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, у підтвердження того, що договірна вартість не перевищує ринкову вартість, надано висновок щодо ринкової вартості майна, зроблений на підставі незалежної оцінку майна, яка була проведена сертифікованим суб'єктом оціночної діяльності (ТзОВ «Веритас Епрайзер») відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», на підставі укладеного між ТОВ «Чортківський цукровий завод» (що є продавцем майна за договором з позивачем) та ТзОВ «Веритас Епрайзер» договору від 20.02.2013 № VA 2013/48, згідно з яким (висновком) ринкова вартість всього рухомого і нерухомого майна визначена експертом станом на 29.04.2013 в загальній сумі 131068930,78 грн. (без ПДВ), яка є більшою за договірну ціну - 130612500,00 грн., однак відхилення визначеної експертом ринкової вартості від договірної вартості складає менше ніж 3 % при допустимих 20 %, передбачених у п. 39.15 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність податковим органом у встановленому законом порядку того факту, що договірна ціна придбаного позивачем рухомого і нерухомого майна є більшою за звичайну ціну такого майна, є правильним. Виходячи з положень 39.1 ст. 39 Податкового кодексу необхідно вважати, що звичайна договірна ціна на товари збігається з договірною ціною.

Доводи податкового органу, викладені в касаційній скарзі, про те, що договірна ціна не відповідає звичайній ціні, які обґрунтовані тим, що договірна ціна є більшою від оціночної та/або балансової вартості, є безпідставними.

Як вказано раніше, за вимогами п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України звичайна ціна збігається з договірною ціною, якщо не доведено зворотне, а не з іншою вартістю майна як то: первісна, балансова, залишкова, оціночна вартість.

Також є безпідставною позиція податкового органу, наведена в касаційній скарзі, про відсутність у позивача права на податковий кредит, від'ємне значення та бюджетне відшкодування за операціями з придбання рухомого та нерухомого майна у ТОВ «Чортківський цукровий завод» через зафіксовані в акті перевірки цього контрагента порушення вимог податкового закону за операціями з придбання певних товарів у іншого підприємства, оскільки зазначені порушення не впливають на податковий кредит, від'ємне значення та бюджетне відшкодування позивача і можуть бути підставою для притягнення контрагента до відповідальності, в т.ч. для донарахування йому занижених податкових зобов'язань, у передбаченому законом порядку.

Зважаючи на те, що суд повно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун