Ухвала суду № 42014151, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/800/33867/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіля В.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Сапожкової О.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013

у справі № 815/1418/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства "Пивоварня "Південна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000142301, № 0000152301 та № 0000162301 з тих мотивів, що Товариством було сформовано у податковому обліку податковий кредит з ПДВ та витрати в оспорюваних сумах з дотриманням вимог чинного законодавства, тоді як в акті перевірки податковим органом не наведено обставин щодо вчинення платником податкового правопорушення.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на непідтвердженість сформованих позивачем даних податкового обліку первинними документами.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, а також валютного та іншого законодавства за той самий період.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 21.12.2012 № 2367/22-0/31005297, в якому відображено висновок ДПІ про завищення позивачем у І кварталі 2011 року валових витрат на 1 167 440 грн. з огляду на відсутність їх документального підтвердження. Також, за посиланням відповідача, не підтверджуються документально і витрати Товариства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 у загальній сумі 6 467 684 грн. Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000152301, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 3 квартал 2012 року в розмірі 7 200 125 грн., а також податкового повідомлення-рішення від 17.01.2013 № 0000142301 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 125 000 грн. (у тому числі 100 000 грн. за основним платежем та 25 000 грн. за штрафними санкціями).

На підставі висновку про віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 150 576 грн., не підтвердженої податковими накладними, а також про відсутність у платника розумних економічних причин (ділової мети) при здійсненні господарських операцій, ДПІ було нараховано позивачеві грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 187 561 грн. (у тому числі 150 049 грн. за основним платежем та 37512 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 17.01.2013 № 0000162301.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди цілком об'єктивно виходили з такого.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який регулював порядок відображення у податковому обліку валових витрат) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вимоги щодо документальної підтвердженості сформованих платником витрат містяться й у Податковому кодексі України, пунктом 138.2 статті 138 якого встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому у податковому праві презюмується достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника, доки податковим органом не представлено безумовних та однозначно розтлумачених доказів на підтвердження зовротного.

Втім у справі, що переглядається, ДПІ не подано відповідних доказів. Так, у матеріалах справи містяться податкові накладні, на підставі яких, як встановлено судами, позивачем було сформовано податковий кредит в оспорюваній сумі. Також під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій Товариством було надано оригінали договорів, платіжних доручень, видаткових накладних, рахунків-фактур, накладних на придбання, на підставі яких позивачем було визначено валові витрати.

У той же час податковим органом не наведено будь-яких доводів, які б давали підстави для висновку про відсутність у вказаних первинних документів підтверджувальної сили.

Слід зауважити, що наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. У пункті 3 цього Порядку зазначено, що акт (перевірки) - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

В силу вимог пунктів 4, 5, 6 цього Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Втім у справі, що переглядається, складений ДПІ акт перевірки не відповідає наведеним вимогам, позаяк у цьому акті не зазначено, які саме витрати (у тому числі по сплаті ПДВ) та за якими саме операціями платника не відповідають критерію документальної підтвердженості, не наведено, з яких причин податковим органом відхилено надані платником під час перевірки первинні документи податкової та бухгалтерської звітності, а також не зазначено, які саме операції платника були позбавлені цілей ділового характеру та на підставі чого контролюючим органом було зроблено такий висновок.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про недоведеність податковим органом порушення позивачем правил оподаткування та, відповідно, про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 у справі № 815/1418/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько