Постанова № 42013724, 25.12.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/4533/14

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

суддів - Супруна Є.Б. , Сич С.С. ,

за участю:

секретаря судового засідання - Христич О.С.,

представника відповідача - Трунової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Укртрансінспекції у Полтавській області , Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Оржицького районного управління юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, рішення та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Укртрансінспекції у Полтавській області , Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Оржицького районного управління юстиції про:

- визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18 серпня 2014 року №032513 та №032514,

- визнання протиправним та скасування рішення від 19 вересня 2014 року №4658/08/15-14,

- про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн. та майнової шкоди (реальні збитки) у розмірі 1500 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем до нього безпідставно застосовано адміністративно-господарські штрафи за правопорушення, які ОСОБА_2 не вчинялись. Стверджував, що на момент проведення перевірки автомобіль марки Volvo (реєстраційний номер НОМЕР_1) перебував в оренді у ТОВ "Трал Сервіс" на підставі нотаріально посвідченого договору найму (оренди) транспортного засобу від 15 березня 2013 року. Зважаючи на викладене вважає постанови про застосування до нього адміністративно господарських штрафів від 18 серпня 2014 року № 032513 та № 032514 та рішення від 19 вересня 2014 року №4658/08/15-14 за результатами оскарження в адміністративному порядку вищевказаних постанов протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі

Представник Управління Укртрансінспекції у Полтавській області у судовому засіданні заперечував проти позову. У наданих до суду письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що в ході проведення рейдової перевірки транспортного засобу Volvo д.р.н. НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, належить позивачу встановлено порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: режиму праці та відпочинку водіями транспортних засобів, а також статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - надання послуг з перевезень вантажу з установленим не повіреним тахографом, не оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, тахокарти.

Представник Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав, заперечень щодо позову не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Оржицького районного управління юстиції, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, надала суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Крім того, у поданій заяві висловлено позитивне ставлення третьої особи до позову.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 липня 2014 року на підставі завдання на перевірку № 024615 від 03 липня 2014 року державним інспектором Управління Головавтотрансінспекції у Київській області здійснено перевірку транспортного засобу марки Volvo д.р.н. НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_2. За кермом вказаного транспортного засобу згідно посвідчення водія РРВ № 452322 перебував ОСОБА_3

За результатами перевірки складено акт від 07 липня 2014 року № 005145 (а.с. 54), в якому зафіксовано порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезення вантажу з порушенням режиму праці та відпочинку водіями транспортних засобів, а також статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - надання послуг з перевезень вантажу з установленим не повіреним тахографом, не оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, тахокарти.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті, на підставі акта від 07 липня 2014 року № 005145 начальником Територіального управління Головавтотрансінспекції у Полтавській області винесено постанови від 18 серпня 2014 року № 032513, якою до позивача застосовано фінансову санкцію в розмірі 340,00 грн. та № 032514 (а.с. 9), якою до позивача застосовано фінансову санкцію в розмірі 1700,00 грн. (а.с. 10).

Позивач, не погоджуючись з вказаними постановами, оскаржив їх до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.

За наслідками розгляду звернення ОСОБА_2 Державною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті скарга позивача залишена без задоволення, а постанови від 18 серпня 2014 року № 032513 та № 032514 - без змін (а.с. 12).

Позивач, не погоджуючись із позицією відповідачів щодо правомірності застосування штрафних санкцій, вважає спірні постанови необґрунтованими, протиправними, такими, що обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням діючого законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого вказані постанови та рішення Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про залишення скарги позивача без задоволення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку постановам Управління Укртрансінспекції у Полтавській області від 18 серпня 2014 року № 032513 та № 032514, суд виходить із наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно частини 1 статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Статтею 18 Закону № 2344-III встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Згідно пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340 (далі по тексу - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Аналізуючи наведенні норми, суд приходить до висновку, що обов'язок по забезпеченню режимів праці та відпочинку водіїв, та облаштування транспортних засобів тахографами відповідно до вимог законодавства України покладено на автомобільного перевізника.

В ході проведення перевірки встановлено, що послуги з перевезення вантажів автомобілем марки Volvo, д.р.н. НОМЕР_1, який належить позивачу, надавались за відсутності повіреного та діючого тахографа, що у свою чергу призвело до порушення режиму праці та відпочинку водіями транспортних засобів, та стало наслідком застосування до власника вантажівки адміністративно-господарських санкцій.

Разом із тим, судом встановлено, що 15 березня 2013 року між позивачем (орендодавець) та ТОВ "Трал Сервіс" (орендар) укладено договір найму (оренди) транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО ОСОБА_4 реєстровий номер № 290 (а.с. 27). За умовами вказаного правочину орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування силовий тягач-Е: марки Volvo, модель FN 16, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір синій, зареєстрований у Києво-Святошинському РЕВ ДАІ ГУМВС України в Київській області 06 березня 2013 року. Строк дії договору з 15 березня 2013 року по 14 березня 2016 року.

Згідно акта приймання-передачі транспортного засобу від 15 березня 2013 року позивач передав, а ТОВ "Трал Сервіс" прийняло транспортний засіб, свідоцтво про державну реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля, поліс страхування (а.с. 59).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на час проведення перевірки автомобіль маки Volvo д.р.н. НОМЕР_1 експлуатувався ТОВ "Трал Сервіс", а відтак твердження відповідача про допущення позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт є безпідставним, оскільки ОСОБА_2 не мав статусу перевізника у розумінні Закону № 2344-III.

Таким чином, постанови Управління Укртрансінспекції у Полтавській області від 18 серпня 2014 року № 032513 та № 032514 про застосування до ОСОБА_2 адміністративно-господарських штрафів підлягають визнанню протиправними та скасуванню, оскільки позивач не може нести відповідальність за правопорушення, які ним не вчинялись.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання протиправним та скасування рішення Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про залишення скарги позивача без задоволення, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

У свою чергу, дії службової особи щодо розгляду скарги позивача, вивчення документів та обставин перевірки, а також формулювання в листі висновків згоди або незгоди з доводами, викладеними у скарзі, є по суті виконанням посадовою особою своїх службових обов'язків. При цьому висновки, викладені в листі, складеному за результатами розгляду скарги, не порушують прав та законних інтересів позивача, оскільки не носять імперативного характеру, не встановлюють відповідальності для відповідача. Так юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів перевірки, мають постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, яким правова оцінка надавалась судом раніше.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про відшкодування майнової шкоди (реальні збитки) в розмірі 1500 грн. та моральної шкоди в розмірі 1000 грн., що на думку позивача, завдані відповідачем внаслідок прийняття оскаржуваних постанов, також, задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування матеріальної та моральної шкоди, слід виходити з вимог статті 1166 Цивільного кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за завдану матеріальну шкоду.

Так, положенням частини першої вказаної статті встановлено, що майнова шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Обгрунтовуючи свої вимоги про відшкодування шкоди позивач повинен зазначити в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Оскільки позивачем не надано змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди, як і не обґрунтовано розмір заявлених вимог, колегія суддів вважає заявлений розмір відшкодування шкоди не обґрунтованим.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок щодо доказування правомірності спірних постанов покладено на відповідача у справі.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2014 року становить 1218 грн.

Отже ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру в даному випадку складає 1827 грн.

Згідно квитанції від 27 листопада 2014 року позивачем сплачено 10 % розміру ставки судового збору - 182,70 грн.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

У зв'язку з цим, з Управління Укртрансінспекції у Полтавській області до Державного бюджету України підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1644,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 86,159, 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Укртрансінспекції у Полтавській області, Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Оржицького районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ державної виконавчої служби Оржицького районного управління юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, рішення та відшкодування шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу управління Укртрансінспекції у Полтавській області від 18 серпня 2014 року №032513 та №032514.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн.

Стягнути з Управління Укртрансінспекції у Полтавській області на користь Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом ОСОБА_2, Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1644 (тисяча шістсот сорок чотири) гривні 30 (тридцять) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2014 року.

Головуючий суддя С.О. Удовіченко суддя суддя Є.Б. Супрун С.С. Сич